Піротехнік Микола Власенко вже двічі рятував життя людям на воді

Добавить новость

Пятница, 1 Ноября 2024 15:43  |  Просмотров: 877

Із липня 2022-го чернігівець Микола Власенко (зараз йому 28 ро­ків) працює піротехніком частини піротехнічних робіт, підводного та гуманітарного розмінування Аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України в Чернігівській області. Незважаючи на те що основна робота Миколи полягає в очищенні територій від вибухоне­безпечних предметів, які можуть підступно забрати життя, двічі йому до­водилось рятувати людей по-іншому — на воді.

— Років чотири тому ми з друзями відпочивали на озері за Шестовицею (Чернігівський район. — Авт.). Сиділи неподалік від води, коли я раптом побачив, як в озеро впала дитина. Навіть поряд із берегом глиби­на там доволі велика, тож діяти треба було швидко. Я зразу ж пірнув і, на щастя, встиг підхопити дитину, — розповідає Микола. — Насправді нічого героїчного в цьому я не бачу. Думаю, в такій ситуації будь-хто зреагував би так само, просто в той момент я опинився найближче.

Друга історія сталася трохи більш ніж місяць тому — 24 вересня. Того дня фахівці відділення навчання з мінної безпеки частини піротехніч­них робіт, підводного та гуманітарного розмінування виїхали на Сосниччину, щоб провести урок для місцевих школярів. Постійний водій пе­ресувного навчального класу був у відпустці, тож його тимчасово підмі­нив Микола.

— Захід було призначено на 11-ту. Ми трохи запізнювалися, тому вирі­шили скоротити шлях через понтонну переправу. Загнали машину на пон­тон і вже допливли до середини Десни, коли раптом почули крик — хтось кликав на допомогу.

Почали придивлятися — метрів за 200 від нас у во­ді борсався чоловік. Я кинувся до понтонника, щоб він перевіз нас назад до берега — звідти добратися до того чоловіка буде швидше, бо від бере­га до нього було всього метрів 15-20. А якби я стрибнув у воду з понтона, то пливти довелося б далі, та ще й проти течії. Хто знає, чи встиг би я тоді його врятувати, адже ми ще з понтона бачили, що чоловік вже повністю під водою, лише час від часу над нею з’являлася маківка його голови.

Понтон пристав до берега, і Микола тут же кинувся до потопаючого, на бігу знімаючи із себе одяг, швидко доплив до чоловіка і на собі витяг­нув його на берег.


— Мої колеги зразу ж почали надавати першу допомогу. Прийшов у се­бе він доволі швидко, навіть від медичної допомоги відмовився. Розказав нам, що приїхав порибалити. В якийсь момент у воду впали його снасті, він нахилився, щоб їх дістати, і шубовснув униз. Берег там обривистий, тож вибратись не зміг і його почало зносити течією, плавати ж добре че­рез проблеми з ногами він не міг.

— Дуже добре, що в той момент у машині був саме Микола, — гово­рить речниця ГУ ДСНС України в Чернігівській області Ірина Щукіна.

— Усе наше відділення навчання з мінної безпеки складається з хлопців, які зазнали поранень під час своїх бойових виїздів із розмінування, тому більшість із них через проблеми зі здоров’ям фізично не змогли б допо­могти тому чоловікові. Пізніше і він, і його рідні дуже дякували нашим пі­ротехнікам.

Під час нашої розмови з Миколою було видно, що він ніяковіє.

— Якось незвично розповідати ці історії. Це ж наша робота... — каже він. — Я ж і обирав собі таку професію, щоб допомагати людям, рятувати життя. Робота рятувальників потрібна завжди, а надто зараз. Наприклад, протягом останніх років обсяги роботи піротехніків з об’єктивних при­чин зросли в рази. Ще і нашим дітям та онукам доведеться ліквідовувати «сюрпризи», які щодня нам залишає ворог. Хочеться, щоб їх було якомога менше. Для цього й працюємо.
Причому не лише на Чернігівщині, а й в інших небезпечних областях України.

— Особисто мені доводилося виїжджати на ротації в Харківську і До­нецьку області. Небезпечно всюди, але враховуючи те, що на Донеччині активні бойові дії тривають набагато довше, ніж у нас, завдання піротех­ніків ускладнюються. Та й ворог там полює на таких, як ми. Часто на піро­техніків цілеспрямовано робляться скиди з безпілотників, бо своїми діями ми дуже заважаємо окупантам. Але постійним відчуттям небезпеки нас не зламати. Найстрашніше інше, — Микола на мить замовкає, — втрачати своїх колег. Гіршого за це не може бути нічого!

Джерело: газета “Гарт”, Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: