Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Підірвані рашистами мости відновлювали толокою

Радио
Радио

Підірвані рашистами мости відновлювали толокою

 

Тетяна Кислуха у Конотопі, що на Городнянщині, старостою півтора року. У селі, яке розташоване на мальовничому березі річки Снов, нині проживає 297 мешканців. Коли рашисти відходили з під Чернігова, вони підірвали в Конотопі обидва мости, які не мали ніякого стратегічного значення для військових, але є дуже важливими для місцевих жителів. Тож громада, не довго думаючи, взялась за їхнє відновлення практично одразу після руйнування.

«Якби сам побачив — не повірив би»



Тетяна Кислуха каже, що вранці 24 лютого у домівках селян вибухів на кордоні чутно не було. Але коли почали надходити телефонні дзвінки й повідомлення від знайомих і вона вийшла у двір, то почула канонаду.
— У нас якраз у той день було заплановане засідання виконкому міської ради, тож я збиралась їхати в Городню, —каже вона. — Але подзвонила секретар міськради Світлана Більська й сказала, що почалась війна. Тоді я натомість поїздки в місто почала «турне» по Конотопу, щоб попередити людей про небезпеку.

Тетяна розповідає, що ворожа армія не дислокувалась ані в селі, ані довкола нього. Йшла транзитом. Першу колону техніки конотопці побачили 24 лютого десь о 16-ій годині. Рухалась вона прямо по селу зі сторони Смячі, що на Сновщині в бік Смичина, де можна було «вискочити» на чернігівську трасу. Такої кількості техніки нікому з місцевих мешканців бачити не доводилось — колона гуркотіла вулицями Конотопу дві години, а потім через короткий проміжок часу за нею потягнулись інші. Так тривало близько двох тижнів. Після певного затишшя, коли рух стишився й майже припинився, техніка почала снувати і у зворотньому напрямку. А 26 квітня рашисти підірвали обидва наявні в селі мости.

— Перший міст у нас невеликий, — каже Тетяна. — Він пролягає через озерце, яке знаходиться прямо в селі, й з’єднує основну частину села з так званим «Загребеллям», де у нас є дев’ять жилих будинків і мешкають 15 громадян. Спочатку росіяни підірвали більший міст — він за селом і пролягає через річку Снов. Ми ним користуємось для того, щоб добратися до сіножатей і до лісу, в якому збираємо чорницю. Ніякого стратегічного значення той міст не має для війська, рухатися ним техніка не могла, та й паводок весною був такий, що довкола все було затоплене розливом. Навіщо вони це зробили — хтозна.

Коли рашисти зібрались підривати й другий міст, Григорій Богдан, який є громадянином Росії і в Конотоп приїжджає періодично до родини і саме в той час був тут, підійшов до них і почав просити, щоб міст не чіпали. І паспорт російський показував, кажуть односельці — мовляв, ми ж такі самі люди, нащо ви хочете нам шкоди наробити? Адже «Загребелля» виявиться відрізаним від основної частини села, людям ні в магазин, ні у ФАП, ні на ферму не добратися. Ті щось обговорювали, радились, зідзвонювались з кимось, і врешті все одно міст підірвали. У хатах, клубі та в сільраді повилітали шибки від того гуркоту. Очевидці кажуть, Григорій махнув рукою: «Якби я оце сам тут не був і не бачив, а був у Росії, в житті б не повірив, що це справжня війна й що вони оце таке коять!».



Такий вигляд мав міст до «Загребелля» після того, як його підірвали рашисти







На фото конотопці дружною толокою відновлювали мости

Стояли над сплюндрованим мостом, як над домовиною


Вранці після того, як зірвали мости, староста з кількома активістами підійшла до зруйнованого мосту.

—Ми стояли над ним, наче над домовиною,— каже Тетяна. —Адже тільки минулого року ми зробили капітальний ремонт цього мосту. Понагиналися отак над руїною й дивилися у воду. Аж тут на пагорбі три ворожі БТРи з’явилися. Понаставляли на нас автомати, а тоді давай у наш бік рухатися. Потім зупинилися, побачили, що ми без зброї й без інструментів, розвернулися та й поїхали кудись. Якби ми почали ремонт на той момент, хто зна що було б —мо’ б постріляли. Але довго з ремонтом ми чекати не могли. Міст має для села велике значення. У той же день почали перехід налагоджувати — так, щоб конем можна було проїхати. А тоді ось під началом Сашка Лисяка стали й відбудовувати.



Олександр Лисяк — місцевий житель, професійний будівельник. Свого часу закінчував Остерський будівельний технікум. Працював за фахом доти, доки не трапився нещасний випадок — під час будівництва зірвався з третього поверху й отримав травми обох ніг. Має третю групу інвалідності. Але охоче разом з односельцями включився у відновлення мосту.

— Цей міст у Конотопі був, мабуть, завжди, — каже Олександр. — Він завжди був дерев’яним. А тому час від часу приходив у аварійний стан і потребував ремонту або й нового будівництва. Займались цим чоловіки з нашого села. «Діди», як мені, малому, здавалось. Я весь час біля них крутився й переймав ту науку. Тому поняття як і що робити мав. Ото й згуртувались на толоку всім селом. Вісімнадцять днів будували. Всі допомагали, хто міг — й міська влада, й місцеві фермери Олександр Масляний, Василь Богдан та Дмитро Пронін. Це наші. Місцеві хлопці. Вони й техніку надавали, й на пилорамі нам матеріал розпиловували. Весь міст через озеро протяжністю 28 метрів, половини не стало після підриву. Але справились.

А з часом взялись і за другий — через Снов. Цей міст значно більший — має довжину 40 метрів, 18 з яких було знівечено. Його реставрація закінчилась тільки нещодавно —25 червня. Головними будівельниками трудилися знову таки Олександр Лисяк з командою, до якої включилися Микола Монжола, Олександр Богдан та Сергій Савинський. Активно сприяла будівництву міська рада.
І відбудуємо, і налагодимо. І переможемо!

Нині оновлені мости служать місцевим мешканцям, як і раніше. Староста розповідає, що селяни на другий же день після завершення будівництва кинулись через міст та сіножаті до лісу— кажуть, вже чорниці достигають. А це жива копійчина для кожної родини.

Тут же, на мосту через Снов, у затінку прибережних дерев, ми зустріли молодих людей Віку й Льошу, які приїхали у Конотоп на відпочинок. Поки спілкувались з молоддю, яка пережила жахи обстрілів у Чернігові, а зараз жадібно вдихає насолоду звільненої Городнянщини, на мосту з’явився ще один любитель відпочинку на природі — Андрію щойно вдалось спіймати знатну щуку. Ці місця здавна ваблять до себе поціновувачів краси неповторної природи. Та хіба це розкажеш тим, хто прийшов сюди руйнувати та знищувати?

Конотопці з вдячністю розповідають про односельців, які прийнялись за відбудову підірваних мостів. Про Олександра Масляного, який возив хліб для конотопців з Городні, про землячку Ларису Козел, яка нині є директоркою хлібозаводу і завжди підтримує мешканців рідного села — як тільки в Городні з’явились перші поставки товарів, вона передавала для земляків і борошно, й цукор, й печиво, й інші продукти харчування.
Тетяна Кислуха зазначає, що незважаючи на постійний транзит російської техніки через село, виїхали з нього дуже мало людей. Скоріше навпаки — до батьків поприїжджали діти, хтось, рятуючись з Чернігова та інших небезпечних регіонів, шукав тут прихистку в рідні, хтось приїхав і обживався у пустій батьківській хатині. Конотоп завжди славився своєю гостинністю, як і своїми мальовничими довколишніми краєвидами та чистими берегами споконвічного Снову. Такі затишні райські куточки створені для миру й спокою. І ніякому супостату не вистачить сили сплюндрувати той рай на землі.



Андрій зі щойно спійманим «трофеєм»



Віка й Льоша насолоджуються відпочинком на березі Снову

Джерело: "Новини Городнянщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: міст, Конотоп, Кислуха, відновлення

Добавить в:
 
 


Центр Комплект