• Брухт Минус 40
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Мешканці Михайло-Коцюбинського розповіли, як прожили понад місяць в окупації рашистів (відео)

Радио

Мешканці Михайло-Коцюбинського розповіли, як прожили понад місяць в окупації рашистів (відео)

 

Понад місяць в окупації рашистів прожили мешканці Михайло-Коцюбинського. Російські загарбники пограбували магазини, сільраду. Ходили по хатах, шукали військових ЗСУ, забирали мобільні телефони, прострілювали колеса автомобілів. Четверо молодих мешканців селища зникли безвісті. Після деокупації тіло одного закатованого знайшли у березняку, де рашисти облаштували штаб. Історію окупованого Михайло-Коцюбинського, дивіться у відео.

Олександр Токарь мешканець Михайло-Коцюбинського:
- Перш за все, вони почали грабувати торгові ларьки, магазини та пекарню. Ходили по крайнім хатам. У людей питали мобільні телефони, виймали з них SIM-карти та місті ламали, уточнювали хто воєннобовязковий, хто служить, у дівчат розпитували про їх чоловіків. Ті хто мали автівки мали спускати на них колеса, деяким колеса прострілили.

- Я був, як раз у дворі старшим сином, коли вони хотіли до нас зайти, але коли побачили, що в нас є дитина маленька просто махнули рукою і сказали: "Сидіть тихо в хаті, ми вас чіпати не станом, будемо рятувати, ви нічого не розумієте".



Ніна Ворох селищна голова Михайло-Коцюбинського:


- Вони жили у нас дуже довго, переважно по хатах-пустках. Все розкрадали, вивозили, забирали, вантажили у машини, БТРи.

- Я до них підходила, благала, щоб пропустили у селищну раду хоча б бухгалтерів, щоб вони нарахували зарплату вчителям. На що вони сказали: "Яка ще зарплата, зараз же війна?". А вже потім я дізналась, що вони розкурочили всі наші компєтери. В селищній раді вони також жили. Вони навіть у моєму кабінети забрали мої особисті речі: туфлі, босоніжки та одяг. Також зникли побутові прилади - кавоварка, чайник та термос.

- Ми не ховалися. Я кожного дня з 7.30-8.00 приходила на роботу, спілкувалась з людьми. Ворог стояв поряд, з направленими на нас автоматами. Ми робили свою роботу - забезпечували життєдіяльність громади. На площі було кожного дня по 300-400 людей, які приходили, аби отримати молоко.
- Також ми виготовили картки, аби порівну усім розподілити.

Також Ніна Ворох розповіла, що росіяни привозили до селища свою гуманітарку, але на власні очі не бачила, аби її брали люди, сказала росіянам, що від них жителям нічого не потрібно і продукти брати не будуть.
Заходили до хат вдень і вночі, і спершу не розуміли, чому їх так багато йде, але в селищі не залишаються. Вже потім зрозуміли, що росіяни зупинялися в лісі за болотом, аби облаштувати там свої бойові позиції. Вони вирили у лісі більше 200 землянок, у перші дні у бліндажах навіть було тепло.


Після відходу росіян територію частково обстежила команда саперів. Поки що місцевим сюди кажуть не ходити, аби не підірватися на міні.

Одна з жительок Тамара Савчук звернулася до журналістів, щоб повідомити, що досі шукає свого зятя Свириденка Максима Михайловича 25.01.1993 р.н. Він прикордонник, останній бій у якому приймав участь і коли виходив на зв’язок 9 березня був у Чернігові на Забарівці.



На фото - Свириденко Максим Михайлович

У Максима і його дружині Інни син, якому 2 роки і він кожного дня чекає на тата.

Ніна Ворох селищна голова Михайло-Коцюбинського:

- У нас під час окупації зникли 4 молоді хлопці, одного знайшли, це Прохоренко Олег, якого вже поховали. А трьох до чого часу не можемо знайти.

- Росіяни, як раз виходили 31-го березня і Олега закатованого вивезли у ліс-берізник, де знаходиться завод «Добродія», застрелили і вкинули в яму.

- Наші військові на нашу територію зайшли 3 квітня, ми їх зустрічали зі сльозами на очах.


Джерело: телеканал "Новий Чернігів"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ворох, окупація, Свириденко,

Добавить в:
 
 


Центр Комплект