Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Наталія Тараненко у медикаментозній комі. Родині потрібна допомога
Рекламодателям

Радио
Радио

Наталія Тараненко у медикаментозній комі. Родині потрібна допомога

 

10 листопада, ранок. Під реанімацією чернігівської міськлікарні №2 — 40-річний Андрій Тараненко з села Прачі, що на Борзнянщині. Він приїхав до дружини, 31-річної Наталії Тараненко. Вона найтяжча з семи, котрі вижили після жахливої аварії, що сталася 7 грудня о 7.50 за кілька кілометрів від Чернігова. Тоді фура вдарила маршрутку «Борзна - Сосниця - Чернігів». Водій мікроавтобуса та десятеро пасажирів загинули на місці, ще двоє померли в лікарні. Наталя сиділа в кінці салону, це і врятувало їй життя.

У медикаментозній комі





— Я не міг не приїхати до дружини, хоча щодня телефоную лікарям. Хоч би глянути на неї, сказати, ик ми всі її любимо, — зітхає Андрій Тараненко. — Ми — це я та наші четверо дітей: Саші — 11 років, Каті — вісім, Владику — п’ять, Артемку — три з половиною. А також моя мама, брати і сестри Наталі.

До дружини Тараненка не впустили. Причина — пацієнти в реанімації і так ослаблені. А якщо ще й коронавірус їм з вулиці занесуть...

До чоловіка вийшла лікарка, розповіла: — Наталя залишається вкрай важкою. Багато травм. Нині ми ввели її в медикаментозну кому. Для того, щоб могла все перенести. Прогнозів у даній ситуації не даємо ніяких. Видалена селезінка, була пошкоджена печінка, прояви травматичного панкреатиту, забої нирок, легенів і мозку, травми лицьового черепа, численні переломи ребер, зачеплені легені. Доки ребра не зростуться, навіть, якщо була б при тямі, ввели б її в медикаментозну кому. Тому що не змогла б сама вдихати, немає каркасності грудної клітини.

Отож, доки не зростуться ребра, ми не зможемо зняти її з апарата штучної вентиляції легень.

— Ходить буде? — переживає Андрій.

— Почекайте говорити про ходить, їй треба просто вижити. Є ушкодження хребта, переломи відростків поперекового відділу. Сподіваємося, ходитиме. Рвані рани на обличчі, то вже таке. їх зашили, і все.

Андрій засмутився, що не зміг побачити дружину. У фільмах же показують, як тих, хто в комі, близькі тримають за руку, балакають до них. І це прискорює одужання. Сказала йому, що ті фільми знімали до епідемії коронавірусу.

"Знайшли мій паспорт і подумали — загинув"

— Наташі життя посилає стільки випробувань. Міг би, собою її закрив, аби знаходився поруч. Та в найкритичніші моменти вона була без мене, — журиться Андрій. —Того дня, коли сталася аварія, я мав супроводжувати дружину до чернігівського онкоцентру. У неї гінекологічні проблеми. Після тривалих обстежень дали направлення. Раніше поїхати не могла, бо чекали, доки я отримаю зарплату. Та і дітей ні на кого було лишити. Моя мама тільки 2 грудня змогла приїхати з Ровеньків Луганської області (нині це непідконтрольна Україні територія).

Дружині потрібна була підтримка. Вона переживала за своє здоров’я і життя. І ми вирішили, що я поїду з нею. Забронювали місця в маршрутці. З вечора зібрала постіль у лікарню, речі, а в сумочку поклала гроші, медкартку, свої документи і мій паспорт про всяк випадок. Раптом доведеться щось оформлювати від її імені. Отож, коли після аварії знайшли мій паспорт, подумали, що я теж загинув.

Насправді я не поїхав з Наташею. За кілька днів до поїздки діти трохи прихворіли. А ввечері перед поїздкою в найменшого сина підскочила температура. І я лишився вдома. Наташу односелець о 5.00 вивіз до автобуса в село Високе. А я — то з дітьми, то по господарству. У нас кінь, корова, двоє поросят, птиця.

Було 11.00. Кинувся, щоб дати худобі буряків, тертки не можу знайти. Набираю Наташу, а відповідає якась жінка: «Вона на операційному столі». І я подумав, що її оперують в онкології. Далі роблю своє діло. Аж тут дзвонить секретар сільради, розповідає про аварію. Мене ця звістка приголомшила. Ще раніше було недобре передчуття. Тижнів за два до аварії мені наснився жахливий сон: покійники, грязь, біда. Я тоді ще подумав: «Можливо, на зміну погоди небіжчики снилися».

Знову набрав жінчин номер. Сказали, вона непритомна, видалили селезінку, частину печінки, стан важкий.

Звістка про ДТП розлетілася швидко. Мені телефонували родичі, друзі. Увечері від нас до Чернігова автобуса немає. Поїхав наступного дня вранці. Уже з’явилися списки загиблих. У тих списках і моє ім’я.

— Значить, довго житимете, якщо «заживо поховали».

— Аби ж то. Дітей треба виростити, вивчити, у люди вивести.

— Андрію, вам удруге за півтора року вдалося уникнути смерті.

— Угу, — киває головою.

У липні минулого року Андрій поїхав під сусіднє село Адамівку накопати кореня аїру, щоб здати і заробити якусь копійку. На той час після скорочення на місцевому сільгосппідприємстві, де працював різно-робочим, він стояв на біржі. Жінка-з дітьми лишилася на хазяйстві. Збиралася розігрівати їжу. Не встигла запалити газ, як хтось з дітей увімкнув світло, і газ рвонув. З балона зірвало вентиль. Полум’я пішло на Наталю, яка в цей час тримала на руках дворічного Артемка. Жінка вибила вікно, висадила дітей. Закричала їм: «Тікайте». Як вибралася сама, уже не пам’ятала (про цю історію «Вісник Ч» писав тоді).

Артемчика забрали до реанімації обласної дитячої лікарні. У хлоп’яти було обпечено майже 15 відсотків тіла. Постраждало личко, ручки та ніжки. У Наталі обгоріло обличчя та волосся. На правій руці до кістки згоріло тіло.

Родина лишилася без холодильника, духовки, мікрохвильової печі, морозильної камери, що була повна м’яса. Незадовго до пожежі' зарізали теля. Постраждало і житло. Наталя лежала в борзнянській райлікарні і молилася, аби синочок швидше одужав. Говорила: «Краще б я здохла, тільки б з ним. все обійшлося». Тоді добрі люди допомогли відновити дах, речами, коштами. І сім’я знову почала обживатися. Андрій влаштувався в охорону. їздив вахтами аж за Бахмач, стеріг агропід-приємство. Дружина була на хазяйстві.

Здавалося, найстрашніше позаду. Та причепилася до жінки хвороба. Допомоги на лікування не просили. Збирали самі копійку до копійки.

— Уже вдруге Господь вас врятував. Вірите в Бога? — це я Андрію.

— Щоб вірив, то ні. Жінку змалечку

доля не жалує. Мати випивала, батько помер. У сім’ї семеро дітей було. Одне маленьке впало в окріп, обпеклося. Ще один брат п’яним замерз. Нині одна сестра живе в Конотопі на Сумщині, друга — в Харкові. Брати — в Білорусі і на Сосниччині.

Я ж родом з Луганщини. Приїхав до бабусі в Прачі та й залишився. Якось товариш запросив мене до його друзів у село Бондарівку храмувати. У тих друзів гостювала мати Наташі. Потім ми пішли до неї додому. Там я вперше побачив майбутню дружину. Детально нашої першої розмови не пам’ятаю, нетверезим був. Ми стали зустрічатися, а через вісім місяців побралися. Жили і в тещі, і з моєю бабусею. Були між жінками і сварки, і непорозуміння. Ми вирішили купити свою хату. І купили.

Років три тому померла теща. Не стало і моєї баби. Ми перебралися в бабину хату, вона добротна. Зробили ремонт. А та стоїть пусткою, землю біля неї обробляємо. Дітей четверо, виростуть, можливо, комусь житло і згодиться.


Наталя Тараненко після пожежі



«Аби вижила»

— Для мене нині найважливіше — аби дружина вижила, — каже Андрій. — Доки я то в лікарню, то до слідчого, старших дітей тимчасово прихистили в інтернаті в Борзні (вони ж у ліцеї в місті навчаються). Менші — в лікарні, бо до того хворіли. У мене прояви застуди. Та я купив пігулки, і вперед. Справ багато. Ось слідчий віддав сумку Наташі. На ній засохлі плями крові, — показує сумку. — На куртку страшно дивитися. Одяг з неї, як знімали, порізали. Постіль ще не знайшли.

Я здебільшого пораюся, уже і корову навчився доїти. Скоро на вахту мені. Та, певно, доведеться розраховуватися з роботи. Худобу ж не. збудеш. Наташа вийде з одної лікарні, доведеться лягати в іншу. Трохи грошей було, думав бензопилу купити. Бо дров ще треба заготовити. Уже розійшлися ті гроші. У Чернігів і з Чернігова з’їздити, дітям то се, то те купити.

Раніше я захоплювався виготовленням корабликів із сірників. Дітям наробив, друзям, кумам дарував. Через інтернет у мене кілька купили. Та на них багато не заробиш, 200 гривень, не більше.

На душі дуже погано. Проте намагаюся дітям цього не показувати. І їм про те, що мама у вкрай важкому стані, не говорю. Вони знають, що в лікарні, думають, у тій, куди поїхала.

Р.S. Наближаються свята. Скільки ви, люди, проїсте І вис...те грошей, скільки дорогого алкоголю вип'єте і виблюєте? Ни ж збіднієте ви, якщо хоч 50 гривень перекажете цій родині?

Для тих, хто хоче і може допомогти: реквізити для проведення операції поповнення карткового рахунку.

МФО 353553, код отримувача 2965315157, картковий рахунок

№UA103535530000026206000589678 в гривнях. Номер картки: 5167 8032 5655 3533.

Отримувач: Тараненко Андрій Юрійович.

* * *

■ Аварія, у якій постраждала Наталя, — одна з трьох найжахли&іших в області після 2000 року.

■ 7 липня 2012 року неподалік села Красне Чернігівського району перекинувся автобус.з паломниками, які їхали з російського міста Великі Луки до Києва. У салоні був 41 пасажир. Водій заснув за кермом. Автобус перетнув подвійну суцільну лінію, виїхав на зустрічну смугу і втрапив у кювет. Тоді

16 пасажирів загинуло, 26 були травмовані. Суд дав водієві п’ять з половиною років тюрми.

■ 8 вересня 2011 року поблизу селища Березна на Меншині (та тій же трасі, де сталася аварія і . бЬрзнянською маршруткою) у мікроавтобус «Київ - Короп» так само врізалася фура. 10 пасажирів -мікроавтобуса і водій загинули. Вижила лише одна жінка. Водія фури посадили на сім років.

■ Перед аварією коропської маршрутки, двоє пасажирів перед самим її відправленням здали квитки. Не сіли і в борзнянську маршрутку в Сосниці троє. Одна жінка змінила плани. Друга не встигла. Кажуть, побачила тідьки «хвіст». І чоловік, котрий збирався їхати саме цим рейсом. Але під'їхав кум, і він вирушив з ним.

«ВісникЧ» №50 (1857) від 16 грудня 2021, Валентина Остерська

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Тараненко, допомога

Добавить в:
 
 


Центр Комплект