• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Село без школи. Як адаптувалися діти з Городища в Синявському навчальному закладі


Село без школи. Як адаптувалися діти з Городища в Синявському навчальному закладі

 

На Чернігівщині перед початком цього навчального року через малокомплектність ліквідували 31 загальноосвітній навчальний заклад. Серед них – і Городищенську школу. У селі жителі ще ніяк не звикнуться з тим, що пусткою стоїть у центрі шкільне приміщення, за цілий день на вулиці не побачиш жодної дитини шкільного віку. А тим часом городищенські вчителі і школярики ось уже близько місяця призвичаюються до нового розпорядку – тепер вони працюють і навчаються в школі сусідньої.



Були сусідами, а стали родиною

Той, хто вперше буває в Городищі та Синявці, навіть не одразу помітить межу, якою ці села відділені одне від одного. На всій протяжності шляху (а це чотири кілометри від початку Городища до Синявської школи) ями в пошкодженому асфальтовому покритті засипані крихтою цегли та старого бетону. Деінде автотранспорт вже встиг їх втрамбувати, але місцями, мабуть, не наважилися це робити, бо великими шматками цегли авто можна пошкодити.

Сьогодні в Синявській школі 21 педагогічний працівник навчає і виховує 98 учнів. Серед них і ті, хто цьогоріч поповнив шкільну родину після закриття Городищенської школи: п’ять учителів і 32 учні.

– Сусідство двох сіл сприяє тому, що городищенці і синявці знайомі між собою, – каже директор Синявської школи Леонід П’ясковський. – Тісно спілкуються між собою і діти. Тому як таких труднощів з адаптацією учнів-городищенців нема: вони, вже знаючи про те, що навчатимуться у нас, раніше спланували і уявляли в думках, з ким навіть сидітимуть за однією партою. Трохи складніше було з учителями. На кінець серпня ми ще не знали, яке у кого навантаження буде. Саме завдяки новоприбулим дітям ми цього навчального року маємо всі повні класи (повним вважається клас з кількістю не менше п’яти учнів). В найбільшому, четвертому класі, – 13 учнів.



Господар Синявської школи Леонід П'ясковський


Це зараз Синявська школа невелика чисельно. А колись тут було учнів стільки, що доводилося вчитися у дві зміни, були паралельні класи, а при школі функціонував гуртожиток, у якому з понеділка по суботу жили діти з сусідніх сіл. Наразі приміщення колишнього гуртожитку, що стоїть поруч із 128-літнім, найстарішим на Менщині шкільним двоповерховим приміщенням, частково задіяне під шкільну їдальню, а решта тривалий час не використовується. Декілька років тому їдальню завдяки благодійникам капітально відремонтували: відштукатурили, пофарбували, встановили сучасні енергозбережні двері та вікна, закупили обладнання та меблі.

– Через те, що зараз в їдальні харчується більше 80 дітей, невдовзі додамо пів ставки посади кухаря, – каже Леонід П’ясковський. – Адже одній людині важко справлятися з таким навантаженням. Почали реалізацію нових вимог про забезпечення в шкільних їдальнях вимог здорового харчування. Обід у нас коштує 17 гривень для дітей пільгових категорій (коштом міського бюджету). Для решти учнів – 15 гривень.

Готувалися до закриття школи вісім років

Якраз до учительської кімнати зайшла Лариса Василенко, для якої з 1 вересня відкрилася нова сторінка життя: до цього вона 24 роки працювала учителем світової літератури у Городищі. В Синявці їй запропонували посаду заступника директора школи з виховної роботи.

– Мене прийняли дуже добре в новому колективі, – каже пані Лариса. – Пропозиція нової посади хоч і налякала мене спочатку, але, мабуть, те, що я знала директора, то погодилася. Для інших колег теж знайшлося місце.

Питання працевлаштування вчителів – болюче. Особливо коли врахувати те, що більшість звели будинки, посадили сад і вкорінилися в Городищі так, що зважитися на зміну місця проживання, здається, неможливо.



Двоповерхова Синявська школа – найстаріша з подібних будівель Менщини


– Чесно кажучи, люди вже давно передбачали те, що у Городищенської школи сумнівне майбутнє. Наприклад, ставлення влади. За великим рахунком останні роки в ту нашу школу вже не вкладалися кошти: якщо десь проводилися якісь реконструкції, турбувалися про енергозбереження, то там так і залишилися старі вікна, – каже Лариса Василенко. – Щодо вчителів, то вже років вісім вони теж були «на стартовій позиції», плануючи своє майбутнє. Наша вже колишня директорка Наталія Шабел, знайшовши місце роботи та придбавши житло в Чернігові, перебралася туди.

За словами Леоніда П’ясковського, з колишніх працівників Городищенської школи не вдалося працевлаштувати тільки технічних працівників. Тому вони скористаються послугами служби зайнятості. Від жодного з городищенських вчителів ми не почули скарг на те, що їх тут щось не задовольняє. Хоча й не приховують, що тривожилися до останнього дня.


– Ми знаходимо свої переваги і недоліки. Не приховую, що перші дні мали розпач, – каже Ірина Руденко, яка, як раніше, працює вчителькою початкових класів.

Дітям все одно, де навчатися

А що ж діти? Поговорити вдалося тільки з молодшими школярами, які навчаються в окремому від основної школи приміщенні. Саме туди ми з директором і прийшли. Зовні будівля не викликає захоплення, але в середині все більш-менш пристойно: чотири класні кімнати, між ними коридор, обладнаний внутрішній туалет.

Коридор для майже чотирьох десятків малюків здається затісним. За словами Леоніда П’ясковського, є проблема з тим, де займатися учням усієї школи на уроках фізкультури, якщо на вулиці негода: окремої спортивної зали школа, на жаль, не має, а зводити нову ніхто зараз не буде. Тому наразі планують обладнати хоча б гімнастичну залу в одній з кімнат шкільної майстерні.



Четвертий клас – найчисельніший у школі. Вчителька Ірина Руденко і частина учнів їздять до школи з Городища


Жоден із маленьких співрозмовників не обмовився, що чимось незадоволений у новій школі. Єдине, на що натякали деякі хлопчаки, то це відсутність довгого коридору. Такого, як був у школі в Городищі. Ну і ще, що там можна було до школи і додому їздити велосипедом, нікого не чекаючи, а тепер – тільки шкільним автобусом. Хоча на запитання, чи доводиться раніше підводитися вранці, один другокласник відповів: «Я навіть до автобуса встигаю мультики подивитися!»

Що ж до старшокласників, то вони також освоїлися тут. Тим більше, що і раніше після завершення навчання в Городищі частина випускників подавала заяви до Синявської школи, щоб продовжити там навчання в десятому класі.

Люди за школою сумують

На зворотному шляху з Синявки скористалися нагодою, щоб зупинитися в Городищі. В приміщенні старостинського округу вдалося поговорити з діловодкою Раїсою Войтех.

Як вона пригадує, немаленькою була колись школа і в Городищі. В часи її шкільного дитинства в усіх тодішніх восьми класах навчалося до двох з половиною сотень учнів. Вона називає основними причинами того, що сталося зі школою, брак роботи, практично немає автобусного сполучення. Це призвело до відтоку молоді з села, що викликало різке зниження народжуваності, а отже, і зменшення кількості учнів у школі.
Чому саме Городище? Адже в Синявці не набагато більше учнів було. Вся справа в тому, що Синявська школа «середня», а Городищенська – «дев’ятирічка».

– Ми дуже сумуємо за школою, – каже пані Раїса. – Без неї Городище наче оніміло. Ніяк не можу звикнутися з думкою, що школа стоїть тепер пусткою ось тут, поряд. Ми чули її дзвоники. Діти на перервах тут бігали на спортивному майданчику, в магазин.
Ідемо до колишньої шкільної споруди. Вона хоч і дійсно стоїть самотньо, але виглядає наче сьогодні просто вихідний день: над входом погойдується на вітрі державний прапор, подвір’я чистеньке, прополоті клумби буяють чорнобривцями. Лише відсутність фіранок на вікнах говорить про те, що тут вже не навчаються школярі.



Дорога, якою щодня курсує шкільний автобус

– Наразі все майно звідси вивезли, – каже Раїса Войтех. – Переважно до Синявської школи, а щось – до інших навчальних закладів громади. Шкільні приміщення перебувають на балансі відділу освіти Менської міської ради. Але ми переймаємося тим, чи вдасться їх зберегти в тому вигляді, які вони є тепер. Адже у нас сьогодні, як не прикро, а варварство не зникло: достатньо не по-хазяйськи залишити щось, то знайдуться спритники, які украдуть, розберуть, понівечать.

Питання збереження майна закритої школи ми обговорювали і з Леонідом П’ясковським. За його словами, існує проблема, щоб спорудам і тому майну, що там залишилося, «не приробили ноги». А оскільки пан Леонід сам проживає в Городищі, то відділ освіти і зобов’язав його наглядати за всім. Хоча, звичайно, так не має бути: у директора школи є обов’язки безпосередньо у своїй школі.

Джерело: сайт "Сусіди Сіті"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Синявка, Городище, школа

Добавить в:
 
 


Центр Комплект