Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Людмила Богославська: «Володимир Струк був душею компанії»

Радио
Радио

Людмила Богославська: «Володимир Струк був душею компанії»

5 вересня Володимиру Струку мало б виповнитися 74 роки.

На жаль, 4 травня цього року його не стало. Важка хвороба забрала непересічну особистість, душу будь-якої компанії, де він з’являвся, життєстверджуючу і оптимістичну. Людину, життя якої майже весь трудовий період пов’язане з профспілками, тобто, зі структурою, яка опікується турботою про працівників.



- Володимир був людяний, активний ще в школі, - згадує його однокласниця Людмила Богославська (Охріменко). - Таким залишився на все життя. Не змінився. Стверджую це, бо ми, однокласники, коли виповнилося по 50, збиралися щороку на зустріч випускників. До цього - на круглі дати: 10-річчя, 20-річчя, тощо закінчення школи. Дружний був клас. А Володя - у числі лідерів. А запам’ятався мені він ще у шостому класі, коли у нього померла мати. Худенький такий, сльози по щоках течуть...

Невдовзі з'явилася мачуха, яка виявилася доброю жінкою. Пощастило Володі. Але з перших днів після закінчення школи працював. У міськгазі. Паралельно вчився в Чернігівській філії Київського політехнічного інституту. На вечірньому.

історія трапилася в цей час з ним, не вельми приємна. Він був важко поранений з вогнепальної зброї. В живіт. Довелося поборотися за життя. А сталося ось що.

- Чуємо, Володю поранили, - продовжує розповідь про свого однокласника Людмила Богославська. - Сталося це на Красному хуторі. Йшов він з іншим хлопцем з проводів до армії когось із знайомих. Пізно вже було. Сам не палив, але товаришу хотілося закурити «зі страшною силою», та свої вже скінчилися. А тут назустріч хлопець з дівчиною. Попросили закурити. У відповідь постріл. Виявилося, на міліціонера наштовхнулися, а він із табельною зброєю був. Ця історія добре скінчилася. Володя вилікувався. А до того ж познайомився у лікарні з молоденькою медсестрою Ніною, яка і стала його дружиною. Народилося у них двоє дітей - старший син Олександр, він - по техніці, і дочка Оля - працювала вчителькою в першій школі, нині живе у Франції.



У1965 році пролунав останній дзвоник і для одинадцятикласників Чернігівської середньої школи №13. Школи, де навчалися діти з Красного хутора, Подусівки, Любецької. І «розлізлися межи людьми, мов мишенята...», хто куди. Володимир Струк потрапив до структури міськгазу, де майже одразу обрали його профспілковим лідером. Потім галузеві профспілки області -аж до керівництва Федерацією профспілкових організацій Чернігівської області, засновником якої і він є. Працював на цій посаді до виходу на пенсію.


Інші випускники цього дружного класу школи №13 опинилися, хто де. Мабуть, найвище по кар'єрній драбині видерся Володимир Степашко. Закінчив Львівський університет, радіофізик. Професор, доктор технічних наук, завідувач відділу інформаційних технологій індуктивного моделювання Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України і Міністерства освіти та науки України. Академік.

Інший однокласник - Михайло Ющенко. Кум Володимира Струка. Він - відома постать у жіночому футболі. Це Михайло Ющенко на «Чексілі» засновував чернігівську жіночу футбольну команду «Легенда» в кінці 80-х років минулого століття. Був її першим головним тренером, президентом. Легендарні були часи. На жаль, нині команда не існує.



З однокласницею Марією Захаренко Михайло Ющенко невдовзі і взяв шлюб.

Сашко Садик пішов по «залізничному напрямку» - закінчив профільний вуз у Гомелі і працював у системі аж до виходу на пенсію. Нині - у Києві, захоплюється бджільництвом, має пасіку. Золоті руки!

Микола Клюшніченко унікальний тим, що має один-єдиний запис у трудовій книжці, бо все життя пропрацював у «Чер-нігівнафтогаз геології».

Людмила Богославська (Охріменко) закінчила Чернігівський педінститут, стала вчителькою-методисткою, викладала математику в школі №3. Дочка Олена -доцентка, кандидатка наук, психологиня, викладає в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Тараса Шевченка. Зять - Валерій Гірченко - судинний хірург, працює за фахом в обласній лікарні. Внучка Даринка нині навчається у Варшавській політехніці.

Такі долі. В кожного - своя. Неповторна. Але єднає всіх пам’ять про дитинство і юність, про шкільні роки. Ювілейні - в рідній школі. Останні двадцять років однокласники збиралися щороку на Подусівці, на подвір’ї батьківської хати Марії Ющенко. Але щораз людей меншає. Ось і в неділю, 5 вересня, зберуться дружні однокласники в день народження Володимира Струка. Але вже без нього. Без душі компанії.

Віталій Адруг, «Деснянка» №35 (874) від 2 вересня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Струк, Адруг, Деснянка

Добавить в:
 
 


Центр Комплект