• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Духовні скарби Менщини. Надмогильний камінь фундаторки церкви невдовзі повернеться на місце


Духовні скарби Менщини. Надмогильний камінь фундаторки церкви невдовзі повернеться на місце

 

На подвір’ї церкви в Осьмаках на Менщині лежить надгробний камінь. Саме лежить, просто на землі, причому надписом догори. Що це за камінь? Хто була та людина? Чому камінь тут з’явився?



Церква на роздоріжжі

Не помітити Осьмаківську церкву важко. Можливо, ті, хто тут живе, настільки вже до неї звикли, що й не звертають уваги. Але кому вперше доведеться їхати з Мени через Осьмаки до Бірківки, Ушні чи Дібрівки, той обов’язково зверне на неї погляд. Повертаючись із чергової мандрівки малими селами Менщини, редакційна машина з ушнянської дороги завертає праворуч у самому центрі Осьмаків.

На той момент настоятель храму отець Іван (Малетич), засукавши рукава, трудився з церковним старостою Сергієм Кузьомкою. Встановлювали нову огорожу навколо церковного подвір’я: під стовпчики копали ямки, тут же гуде бетономішалка, під стіною церкви стоять металічні секції нової огорожі.


Церква в Осьмаках

Отець Іван уже 18 років очолює в Осьмаках церковну громаду. Як гостинний господар, незважаючи на зайнятість, проводить для «Нашого слова» нетривалу екскурсію.

– Церква зветься Свято-Миколаївська, – розповідає священник. – Збудована вона наприкінці дев’ятнадцятого століття на панські кошти родини Магденків, яка в ті часи володіла частиною осьмаківських земель.


Оздобленням нового паркану займаються Сергій Кузьомка та отець Іван (Малетич)

Свято-Миколаївську церкву в Осьмаках звели 1895 року. Вона одноверха, хрещата, з прибудованою із заходу невеличкою дзвіницею. Але естетичні уподобання небайдужого до краси українського народу все одно знайшли своє втілення у вигляді цієї пам’ятки. Раціоналістичні й геометричні форми оживають завдяки вдалому поєднанню природніх кольорів – блакитного, жовтого та зеленого. Як наслідок, церква чудово гармонує з ландшафтом.

Розграбоване повертається

Внутрішнє оздоблення церкви також відповідне, хоч і не може похвалитися вишуканістю, подібною до церков великих міст. Отець Іван розповідає, що за всю більш ніж вікову історію по Осьмаківській церкві прокотилася історична колісниця подій, що розгорталися в нашій державі за цей час: революція, визвольні змагання 20-х років минулого століття, період атеїстичних утисків, німецька окупація.

– Але вона вистояла! – з оптимізмом мовить отець Іван. – Розграбоване у двадцятих роках ще й до сьогодні поступово повертається на своє місце. Наприклад, оці ліві дияконські двері (праві і ліві дияконські двері розташовуються по обидва боки від царських врат) із зображенням ікони архістратига Михаїла були повернуті нашій церкві після того, як багато десятиліть перебували на одному з сільських обійсть. Як розповідали, останнім часом там вони слугували за двері у вуличному туалеті.


На вулиці увагу привертає мармурова брила, що лежить неподалік від входу до церкви

Виявилося, що це надмогильний камінь. Але чому він звернений надписом догори? І хто була ця людина, про яку зазначено: «Анна Адриановна Магденко. Родилась 25 июля 1829 года. Упокоилась 10 сентября 1892 года»?

– Цей надгробок теж має історію, подібну до історії дияконських дверей, – каже отець Іван. – Я його привіз з одного з осьмаківських господарств. Тепер треба віднайти місце, де розташована сама могила. Хоча зробити це важко, адже біля церкви могло бути декілька могил, надгробки з яких свого часу зникли. Ганна Магденко з-поміж трьох тодішніх осьмаківських землевласників і була фундаторкою та головною благодійницею будівництва цього храму. Хоча за статками вона була найбіднішою серед землевласників. Судячи з дат, служба в новій церкві розпочалася через три роки після смерті поміщиці.

Хто така Ганна Магденко

Інформацію вдалося знайти в «Малороссийском родословнике» Вадима Модзалевського. Виявляється, Ганна Магденко – дружина ротмістра Олексія Магденка, який був нащадком козацько-поміщицького роду і представником його третього покоління, що жило і володіло землями в Осьмаках із кінця вісімнадцятого століття.

Сама Ганна Адріанівна походила з роду Требінських, які мали сербське походження. Ще наприкінці сімнадцятого століття її предки служили легіонерами у війську Петра І, а згодом за заслуги отримали посади та землі в Україні. Батько Ганни, Адріан Максимович Требінський, був представником цього роду в четвертому поколінні і обіймав у 1808 році посаду підкоморого в земському суді Золотоноші на Черкащині.


В Осьмаківській церкві

Ганна Требінська у шлюбі з Олексієм Магденком мала одну дочку – Єлизавету. Після смерті матері вона була останньою власницею на осьмаківських теренах аж до революції 1917 року. Селяни відібрали у неї і розділили між собою землю і худобу. А невдовзі ці ж селяни пограбували і церкву, споруджену тими ж Магденками.

Ця історія, можливо, зараз нагадає осьмаківцям про те, кому завдячувати за гарний храм у центрі села. Завдяки небайдужості сільського священника та церковної громади могила Ганни Магденко (Требінської) буде знайдена і надмогильний камінь обов’язково встановлять там, де він має бути.

Джерело: "Сусіди.Сіty", Віталій Сергійко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Осьмаки, Менщина, церква

Добавить в:
 
 


Центр Комплект