• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Іван Баглай відмітив 25 років на посаді судді


Іван Баглай відмітив 25 років на посаді судді

 

60-річний суддя Іван Петрович Баглай входить до складу судової палати Чернігівського апеляційного суду з розгляду кримінальних справ. 4 червня виповнилось рівно 25 років, як він вперше зайняв посаду судді. Свою кар’єру починав, як медична сестра у гінекологічному відділенні Козелецької центральної райлікарні, встиг також попрацювати фельдшером у «швидкій». Після служби в армії вирішив вивчитись на слідчого. В перелік його хобі входить полювання, рибалка, догляд за власним садом, який росте на подвір’ї будинку, що в його рідному селі Вершинова Муравійка, та навіть розведення бджіл. Має сина, який працює нотаріусом та двох онуків, на спілкування з якими, на жаль, не завжди є час через улюблену роботу.



На робочому столі Івана Петровича розкладені в два ряди з півтора десятка справ, які він має розглянути найближчим часом. Пропонує чай та мед з власної пасіки, каже що цукру не вживає взагалі. Суддя Баглай має репутацію одного з найсуворіших суддів в нашому місті, тож зі здивуванням дізнаємося, що в юності, хоч і за наполяганням тітки, мав на меті стати в ряди медиків, - тих хто рятує життя, як законослухняних громадян так і злочинців.

До нашого медичного училища, яке є одним із найстаріших в країні (нині медколедж, в 2018-му році заклад відсвяткував своє 150-річчя - прим.авт.) тоді ще зовсім юний Іван потрапив після 8-го класу. Туди ж вчитися відправили і його двоюрідну сестру. Спогади про навчання залишились найкращі, до цих пір герой нашого інтерв’ю пам’ятає своїх викладачів, а навички з надання першої невідкладної допомоги доводилось застосовувати в житті не раз, причому допомагав не тільки знайомим.

- Це була одна з перших моїх справ на посаді слідчого, - говорить Іван Петрович. Молодий хлопець потрапив у ДТП, внаслідок якого загинула людина. Його потрібно було перевірити на алкоголь в крові, а медсестра, що прибула на місце була ще не дуже досвідченою і через хвилювання в неї тремтіли руки. Тож довелося мені брати аналіз і встромити голку у вену замість неї. До речі, я закрив цю справу, через те, що цей молодик виявився невинуватим у тій аварії. Пригадую, як він прийшов до мене в кабінет і я оголосив йому, що він вільний, справу закрито, але в його очах все одно залишився сум, бо ж він до кінця життя нестиме в душі тягар, що за таких обставин не стало людини.

- Скажу чесно, за той час, що я був слідчим, не попадалися настільки складні чи надзвичайні справи, щоб аж дух перехоплювало, - зізнається наш співрозмовник, але завжди старався відноситися до підозрюваних по-людські.

- Якось довелося вести справу так званої особливо небезпечної рецидивістки Тамари Ізовітової. Жінка ця вкотре попалася на крадіжці, до того була декілька разів ув’язнена, не мала постійного місця проживання. Ми обоє розуміли, що після дотримання всіх формальностей їй буде призначено черговий тюремний строк, але потрібно було вирішити питання де вона буде перебувати до того, як справу передать до суду - у СІЗО, чи під особистим зобов’язанням. І вона попросила мене: «Іване Петровичу, зараз літо, хочеться пожити трохи на свободі. Я буду ходити на всі-всі слідчі дії по першому виклику, тільки не подавайте клопотання, на поміщення мене до СІЗО». Я їй повірив, і вона дійсно вчасно приходила, аж поки не явилась 10 листопада. Це якраз був День міліції у ті часи - свято всесоюзного масштабу, по телевізору транслювався на честь цього концерт з Кремля, по всій країні людей нагороджували з нагоди урочистостей і т.д.. А я за роботою взагалі про це свято якось забув. Дав доручення карному розшуку знайти цю Тамару, аж вона на завтра сама приходить з отакенним синцем під оком. На моє запитання: «Що трапилось?», відповіла жартом: «Ну, вчора ж був День міліції, хіба могла я не відмітити?», - сміється Іван Петрович.

- До речі робота рядового слідчого, це не погоні, перестрілки та кабінетне вивчення матеріалів, а багато біганини у досить складних умовах. Міліція на той час фінансувалася слабо, транспорт був не завжди і доводилось добиратися у віддалені куточки нашої області на попутках, виручала форма міліціонера. Пам’ятаю на дворі стояв 1996-й рік, на вулиці - мороз мінус 25, того року були рекордні морози а мені треба було їхати на ферму, де викрали поросят. До перехрестя з Остром мене підкинули, а далі - або йти пішки більше кілометра, або чекати на пронизливому холоді ще одну машину. Я шапку на вуха щільніше натягнув, теку під руку і побіг. Назад - так само, до перехрестя мене трактор колгоспу довіз, а далі - чекай на те, що якась добра душа доставить до міста.

- В мого колеги, до речі, була цікава справа, яку, скоріш за все журналісти в свій час висвітлювали. Вона стосувалася відомого колекціонера Валентина Шура. В рамках кримінального провадження в нього було вилучено чималу колекцію рідкісних ікон у бісерних окладах (такі оклади робили тільки в жіночих монастирях, в тому числі в нашому, що на Лісковиці) та монет. Предмети з неї навіть виставлялись на виставці у приміщенні Чернігівського колегіума. Речові докази по справі з дорогоцінних металів на той час з усіх куточків Союзу відправляли в Гохран - державне сховище цінностей, що знаходилося у Москві. Пізніше Шур відсудив свою колекцію у слідчих органів, ікони йому повернули, а ось монети надійшли зовсім не ті. У слідчого по справі збереглися фото тих монет, вони були дуже рідкісні, кожна з них чи не цілий статок вартувала.

- Наскільки важко в 90-ті було стати суддею?

- Моя співбесіда у присутності декількох членів комісії тривала близько 15 хвилин, також потрібно було написати реферат на юридичну тему. Попередньо я дізнався, що в Деснянському райсуді є вакантна посада судді, підійшов до тодішнього голови суду Добрянського Віталія Віталійовича, поговорив з ним, оголосив свої наміри. І хоч ми не були до того особисто знайомі, моє прізвище, так би мовити, було на слуху. Навіть ті судді які не знали мене в обличчя читали зібрані і оформлені мною матеріали по справам, а вони, як правило, запам’ятовують прізвища слідчих, якщо робота зроблена ними якісно, адже це й роботу судді в подальшому полегшує. До того ж мене ще знали, як викладача кримінального права і процесу в нашій школі міліції (Чернігівське училище ВС МВС України - зараз в цьому закладі розташована Академія Державної пенітенціарної служби - прим.авт.). Тож Віталій Віталійович сказав: «Я не проти твоєї кандидатури, іди пиши заяву до Управління юстиції». Це був  бриблизно березень 1996-го року і мені на той час було 35 років. 

- Такі тоді були часи, все було значно простіше, ніж зараз, коли кожна дрібниця може дорого коштувати. Ось наведу вам приклад, як я ледь не втратив роботу через те, що ВККСУ (Вища кваліфікаційна комісія суддів України) звернула увагу, що в моїй декларації за 2018-й рік вказано про наявність 10 акцій, які в мене дома зберігаються ще з 1995-го року. Такі акції є у багатьох українців, які свого часу обміняли на них свої ваучери, періодично мені надходили якісь листи про зібрання акціонерів, але звісно я на ті зібрання не їздив, бо ж вартість тих акцій була від 80 копійок до 1 гривні. За законом, я мав переуступити корпоративні права на ці акції і саме цей нюанс став підставою для пред’явлення претензій від ВККСУ. Мені дали час на те, щоб вирішити це питання, та переуступка прав виявилась не такою простою й швидкою справою. Фірма та досі існувала за адресою одного з сіл Чернігівського району. Потрібно було давати оголошення в газету, ще якісь дії проводити, а це все час і я міг не встигнути, тож мені порадили їх подарувати комусь. Я і подарував - своєму синові, який тепер щорічно платить 300 гривень, за те що він значиться в держреєстрі, як володілець цих акцій, оформлення цього подарунка також обійшлося десь під 1000 гривень.

- Не сказав, би що відчуваю до себе негативне відношення, через те що я суддя від людей, наживо. На вулицях міста мене також ніколи не пізнають. Але на підсвідомому рівні - таке відчуття існує, через те, що пишуть про роботу українських суддів у ЗМІ. Причому, дуже часто пишуть такі речі саме люди, які взагалі не розуміються на нюансах роботи судів та суддів, але зробити з цим нічого не можна. Я наприклад, на всіх тих місцях де працював - в лікарні, слідчим, викладачем та суддею, за весь час навіть жодного зауваження не отримав, тож чому я маю морально потерпати від дій інших моїх колег, до яких не маю жодного відношення, - відповідає на запитання про недовіру до суддів українського населення Іван Баглай.

- Як ви особисто вважаєте такий значний розрив між середньою зарплатою по області/країні і суддівською - він обґрунтований та справедливий, чи ні?

- Однозначно несправедливий, - хитає головою наш співрозмовник.

- Як часто, доводиться чути слова вдячності?

- Мабуть, мало хто з суддів отримує позитивні відгуки від людей, а особливо ті, що розглядають кримінальні справи, як ось я. Адже у кожній справі завжди дві сторони і кожна з них, виходить з зали суду невдоволена - потерпілі вважають, що обвинуваченим призначене занадто м’яке покарання, а засуджені відповідно скаржаться на надмірний його об’єм. Та й в нашій роботі буває, що дякують. Якось слухали справу злочинного угруповування і ми досить обґрунтовано прописали у вироку скільки кожен з них отримає років позбавлення волі по кожному епізоду. Було дещо несподівано після цього бачити, як всі п'ятеро встали з лави підсудних та аплодували нашій колегії суддів.

- Що наштовхнуло вас на те, аби отримати науковий ступінь - кандидата юридичних наук?

- Закони виписані не ідеально, вдосконалювати є що, постійно. Але всі ці огріхи, дуже впливають на долі пересічних людей. Вперше я задумався про те, аби написати аналітичну роботу на юридичну тему, коли до мене у 2007-му році потрапила справа жінки 1927 р.н. Уявіть, дільничний інспектор, підіслав до неї якогось п’яничку, та зафіксував документально продаж 1 л. самогону. Після чого відкрив кримінальну справу за статтею, яка в старому кодексі звучала, як «Зайняття забороненими видами господарської діяльності», максимальна санкція цієї статті передбачала покарання у виді 5 років обмеження волі. Та, по-перше, одноразовий збут, як такий не має ознак господарської діяльності, це повинні бути більш значні об’єми виготовленої та реалізованої продукції, а, по-друге, на мою особисту думку в нашій країні нема, як таких видів саме забороненої діяльності. Є види, на які потрібно оформлювати спеціальні дозволи, як то виготовлення алкоголю, тютюнової продукції, зброї, ліків, тощо. Але з темою тієї наукової роботи не склалося, мій колега-юрист, науковець, та в подальшому науковий керівник сказав, що виписати дисертацію під цю тему буде досить важко.

- Оскільки працював довгий час слідчим, та вважаю, що суддя це також в певному розумінні слідчий, адже він досліджує матеріали справи та надає їм оцінку, вже на етапі судового процесу, то було вирішено обрати тему «Насильство, як кваліфікуючи ознака грабежу та розбою». Та оскільки часу займатися наукою не було, цю тему в мене «увів» з під носа інший чоловік. Тож остаточною темою моєї дисертації стала: «Організаційно-правові засади оперативно-розшукової діяльності в пенітенціарній системі», - тобто про те, як викривати правопорушення, які вчиняються в місцях позбавлення волі і до ув'язнення засудженими.

- Я захистив свою роботу в 2012-му році в стінах Національної академії МВС, яка знаходиться в Києві. Попередньо опублікував декілька своїх наукових статей у періодичних друкованих виданнях, які схвалені Вищою атестаційною комісією України. Також у співавторстві зі своїм науковим керівником ми видали книгу «Настільна книга судді». Видавці дуже поспішили з публікацією і після того, як книга надійшла до продажу, та її навіть реалізовували у Верховному суді, я витратив не менше як 4 місяці, аби прибрати всі неточності.

- На той час, для захисту дисертації не вимагалось закінчувати аспірантуру, як зараз, тож додаткову вищу освіту мені не довелось отримувати.


- Всі свої наукові праці я збираю та зберігаю, може колись онукам буде цікаво, - з надією в голосі каже Іван Петрович.

- Які на вашу думку людські якості, найважливіші, щоб успішно працювати суддею?


- Порядність, справедливість та глибоке знання закону - фаховість, - перелічує вголос суддя Баглай.

- Що вас дратує, а що навпаки подобається у роботі таких учасників судового процесу, як адвокат та прокурор?

- І серед перших і серед других є такі, що не вміють працювати якісно та відповідально. З боку прокурора, це означає, що він взагалі не виступає, просто вимагає покарання за матеріалами справи та й усе. З боку ж адвокатів, навпаки - не подобається, коли вони дуже багато говорять не по темі, намагаються викликати якісь емоції в учасників засідання. Мабуть, їх клієнти думають, що адвокат добре відпрацьовує свої гроші, якщо багато говорить на засіданнях. Але ж насправді, суддям до всієї балаканини, що не стосується справи байдуже, вона скоріше викликає втому та обурення, що людина працює непрофесійно, витрачає наш робочий час, а ми хоч і можемо за новим кодексом обмежувати тривалість виступів сторін, та це рідко хто робить.

- Інша справа, коли до зали заходять професіонали, кожна теза яких виважена, стосується справи, блискуче обгрунтована, які змагаються між собою. Таким людям, хочеться навіть руку потиснути після засідання, але ми звичайно такого не робимо, - посміхається суддя Баглай.

- Фахові та талановиті юристи, є як серед молоді наших прокуратур так і серед адвокатів, тобто це далеко не завжди люди з великим досвідом роботи, - зауважує Іван Петрович. - І за їх роботою приємно спостерігати.

- Ви чули про себе, що люди кажуть, ви суворий суддя?

- Буває, що чутки доходять. Якось коли працював ще у Деснянському суді мені розповіли, що молода адвокатка накрутила свого клієнта перед засіданням, мовляв, ну ось, не повезло тобі, хлопче, потрапив до Баглая, а він найгірший суддя, причому навіть не пояснила чому саме найгірший. Такими речами, на мою думку, адвокати наперед хочуть виправдати свої недоліки в роботі. А хлопець цей був, до речі, з виключно позитивними характеристиками, раніше не судимий, та й правопорушення було не дуже значне, тож я йому призначив покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

- Яке у вас відношення до того, що доступ у порівнянні з минулими роками до судових засідань став ширшим - можна транслювати засідання, приходить преса, яка може потім критикувати вироки й таке інше? Читала, що у вас навіть був інцидент зі знімальною групою сайту «Челайн», яку ви не допустили до засідання, де розглядалась справа лікарки-гінеколога Катерини Савости.

- Виключно позитивно. Доступ до судових засідань - це дуже важливо, в плані становлення довіри до суду суспільства.

- Щодо того інциденту, то чесно кажучи, там все перекрутили журналісти. По-перше, існує певна процедура щодо того, аби знімати судовий процес. Потрібно подати клопотання до канцелярії, потім воно потрапляє до головуючого. На початку засідання головуючий встановлює особи обвинуваченого та потерпілого, їм роз’яснюються права, з’ясовує чи мають якісь клопотання сторони, а вже після цього озвучує клопотання від преси, аби з’ясувати думку сторін, чи хочуть вони, аби їх знімали. Обвинувачені досить часто - проти, але й закон каже, що відкрите засідання можна знімати, тож дивимось по ситуації.
- По-друге, саме те засідання взагалі не відбулося, котрась зі сторін не могла бути присутня і його перенесли. А журналісти без дозволу до початку засідання почали зйомку, таке ж не годиться.

- Що ви скажете про те, що в суспільстві та ЗМІ постійно можна чути думки про те, що корупціонерів судді не саджають, а отже справедливості нема, обвинувальні вироки вкрай поодинокі за такими справами. А через все це до цих пір не подолана корупція в країні.

- Знаєте, до нашого суду для проведення семінарів приїздила пані Наталія Миколаївна Ахтирська. Вона є одним з найфаховіших спеціалістів з питань корупційних правопорушень в країні. З нею законотворці радяться, судді, я в тому числі. Так ось коли, набирали суддів до новоствореного Антикорупційного суду вона подала свою кандидатуру і не пройшла. Натомість її позвали викладати у Школі суддів для суддів цього суду...., - починає здалеку Іван Баглай.

- Ще зазначу, що до судів надходить дуже багато справ, які до справжньої корупції не мають взагалі ніякого відношення. Їх «народжують», так би мовити, для «галочки», аби продемонструвати роботу правоохоронних органів. А ось справи, щодо людей, які мають великі статки непідтверджені, що вони їх отримали повністю законним шляхом - їх фактично нема. Люди з гучними прізвищами, можновладці, чомусь ніколи не потрапляють в поле зору правоохоронців, принаймні я про такі справи не чув. А якщо і відкривають провадження, то результату - нема. 

- Ось наведу приклад типової справи, яку я мав розглядати. Певний час такі надходили масово до судів, вони стосувалися не внесення до декларації якоїсь дрібнички. Завели справу на секретаря сільради одного з районів нашої області за те, що вона не внесла дані про дохід у сумі 800 грн. на рік, від отримання грошей за молоко своєї корови. За таку справу можна потрапити до списку корупціонерів і тоді, якщо, наприклад, син цієї жінки захоче, то не зможе потрапити до того ж СБУ і стати працівником суду, бо всіх людей, хто претендує на посади у подібні установи піддають спеціальній перевірці. Якщо в ході такої перевірки буде виявлено, що близький родич - у списку корупціонерів - кандидатура не проходить.

- Була справа, коли директорка сільського дитячого садочку двічі призначала премію своїй матері, яка там працювала викладачем музики. При цьому вона від голосування по цьому питанню утрималась, але все одно її намагалися притягнути до відповідальності, а районний суд першої інстанції виніс обвинувальне рішення по цій адмінсправі. Ми цю помилку виправили, адже оскільки вона утрималась від голосування - це не є порушенням корупційного характеру і провадження щодо неї було закрито.

- Що стосується справ, де посадовим особам пропонують неправомірну вигоду (в народі - хабар). Формально це також корупційні правопорушення, та на мою думку, справжня корупція має дві чіткі ознаки, через які на певних осіб повинні звертати увагу правоохоронні органи:

- людина живе не по доходам;
- людина переховує свої статки.

- Доступ до всіх держреєстрів у органів є і вони можуть відслідковувати та виявляти скільки майна записано на родичів певних осіб, які живучи на пенсію, якимось чином отримують у власність двоповерхові будинки та елітні авто. Але цієї роботи практично ніхто не проводить в країні, у розумінні кримінально-правової відповідальності. 

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Баглай, суддя, інтерв'ю

Добавить в:
 
 


Центр Комплект