• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Тетяна Малицька: «Спочатку мене лизала, а потім до стінки придавила. І рогом пропорола»


Тетяна Малицька: «Спочатку мене лизала, а потім до стінки придавила. І рогом пропорола»

 

Три кишені у животі зробила корова Мурашка Тетяні Малицькій із Перепису на Городнянщині. Дівчина місяць і 21 день лежала з інфікованою раною у Чернігівській центральній районній лікарні.

«Страху не було. Біль. Я кричала»


Тетяна Малицька

— Це трапилося у кінці лютого, — розповідає Тетяна Малицька. Дівчина після одужання працює молодшою медичною сестрою у Чернігівській лікарні №3. — Мамка підстилала коровам, а я вирішила допомогти. Хоч на нозі був апарат Ілізарова (спеціальна конструкція для зрощення переломів), — я лікувала перелом після аварії, — але по господарству допомагала. Я ж не знала, що корова до биків була. Зазвичай, корови рикають. Вона ж мовчала цілий день. Спочатку мене лизала, а потім до стінки придавила. І рогом пропорола. Слава Богу, що нічого серйозного не зачепила, а тільки жирову тканину відділила від м’язів.

— Мабуть, коли вже витягувала рога, відірвала жирову складку, — додає мати Лариса Коробко. — Ударила раз. Ріг трошки закручений.

— Страху не було, — згадує Тетяна. — Біль. Я кричала. Мама й тато прибігли удвох. Вони у сусідньому сараї були. Давай кричать, корова відскочила убік. А я відразу не зрозуміла, що трапилося. Крові в принципі не було. Просто в очах потемніло. Тиск на вуха. Дзвін. Я відчула просто, як воно лопнуло. Добре, що на мені штани були, які тягнуться. Вони не прорвалися. Не так боляче було, мікроосколків з рогу у рані не лишилося. Три кишені зробила у жировій тканині, заживало довго.

Коли усе трапилося, викликали «швидку». Тричі точно набирали. Зараз виїжджаємо, казали. Ждать-пождать, нікого нема. Чекали біля півгодини. На машині самі поїхали, на легковій. Я на задньому сидінні лягла. По дорозі зустріли «швидку».

Мене ніхто з нашої машини не витягував, знеболювальне укололи, і «швидка» просто поряд їхала. У Городні я якось вилізла, лягла на кушетку. Викликали хірурга. Приїхав Микола Ігнатенко. Медсестри прийшли. Треба було крапельницю поставить. Сім чоловік не могли це зробити. Рану розвернуло, то, може, злякалися. Мене зло брало, кажу: «Дівки, зажміть, щоб я бачила вену. Я сама собі крапельницю поставлю, я медпрацівник».

— Микола Ігнатенко дав направлення на Чернігів, — доповнює мати. — Ми подзвонили Олексійовичу (завідувачу травматологічного відділення Чернігівської центральної районної лікарні Володимиру Андросову), у якого ногу лікували. З хірургії у Чернігові сказали, що готові прийняти хворого, а з Городні ніяк не можуть відправити. Зрештою, поставили крапельницю, так з нею і їхала.

«Обробили рани і зашипи. 12 швів наклали»

— У Чернігівській районній лікарні приймав Олександр Павлішин, — згадує Тетяна Малицька. — Прочищав і шви накладав. А назавтра прийшов хірург Володимир Рубан, він почав лікувати. Антибіотики пила. Чистили рану постійно, щоб не було зараження. Дренажі були. Два. Довгі такі трубочки. По всій черевній порожнині розподілені. Витягали і чистили. Без знеболювального. Воно після такої травми усе заніміло, я нічого не відчувала. Знаєте, як лід прикладають до тіла. От таке відчуття. У лікарні довго сочилася жовта сукровиця з кров’ю. Думали, що зачепила сечовий міхур, робили УЗД. Але все нормально.

— Добре, що не постраждали яєчники, — хвилюється сестра Тетяни Інеса Коробко. Вона якраз спекла величезний торт на день народження сестрички. Тетяні 5 червня минуло 22.

— Якби з яєчниками щось трапилося, нудити б почало, тиск би падав, бо внутрішня кровотеча, — пояснює мати. — Але тиск тримався нормальний. Довго заживало, бо там жирові складки, а не м’язи, та й інфекція. Може й копитом почухатися і щось ковирнути рогом. Місяць і три тижні лежала. Так вона ж там короною перехворіла. З хірургії перевели в інфекцію, з інфекції — назад в хірургію. Додому приїхала — воно вже затягнулося, трошечки хіба не зажило. На провірку з’їздила, все добре. Обробили рани і зашили. 12 швів наклали. Як із собою що трапляється, не так переживаємо. А як з дитиною, ми з розуму сходимо.

— Мурашку покарали?

— Відтовкли.

— Пуги й вил боїться, — каже сестричка.

— Боїться, як грубіший голос зробиш, — відмічає Лариса. — Хотіли здати відразу, та подумали, що не будемо. Мурашка може дати за добу 18-20 літрів. Молоко приймають по 5,50. Приїздить молоковоз з Ічні та з Бурина Сумської області.

Лариса Коробко: «Дві з половиною години ногу складали. Від кісточки до коліна розтрощило»


Лариса Коробко

— З коровою то ще півбіди, я за доньчину ногу переживаю, — зітхає Лариса Коробко. — 3 коровою — затяглося, та і все. А нога, особливо на переміну погоди... Таня ж без знеболювального тоді не ходить. Суглоб повністю не розроблений. Болить. Плюс променева кістка. Вона ж плаває. Не приросла. М’яз болить. Дві з половиною години ногу складали. Ліва нога. Від кісточки до коліна розтрощило. Тут перелом, тут, тут, — показує рентгенівські знімки. — Страшний перелом. Таня їхала на мопеді. УАЗик збиває на ходу мопед. Тягне по асфальту, а дитя на узбіччі під парканом лежить. Галина Дубина була за кермом автівки. Досі триває слідство. А трапилося все 22 травня минулого року.

— Я отямилася, хвилину нічого не відчувала, — згадує той страшний день Тетяна Малицька. — Ніби все нормально. А потім різкий біль. В очах темніє. Круги в голові. Починаю коліном ворушити. Коліно крутиться туди-сюди, а нога так і лежить в одному положенні. Відкритий перелом. Поклала ногу, як вона повинна лежати, — рівно, нерухомо. «Швидка» приїхала через години півтори. Я лежала —ніхто нічого не робив, без знеболювального. Вже потім мені вкололи лідокаїн.

Мені круто пощастило з лікарем, з Андросовим. У мене були і продольні переломи, і тріщини... Три місяці у гіпсу нога була повністю, до стегна. Потім три місяці — гіпс до коліна. Потім три місяці — в апараті Ілізарова. Лікар казав, що рік, як мінімум, буде зростатися. Але я справилася за 10 місяців. Я ходжу! Зробили пересадку шкіри, — показує ногу. — А це просто збите. А це — темні точки — сліди від апарату Ілізарова. Апарат нам дали. Ми тільки спиці замовляли титанові. 4300 віддали за них. Спиці у нозі для міцності, їх витягувати не будуть.


Узагалі на ногу не наступала місяців три, поки гіпс не поміняли. Коли ж наклали гіпс по коліно, потрібно було вже приступати, щоб подразнювати мозоль кістковий (з’єднувальна тканина у місці перелому), щоб він наростав. І я приступала, але відчувала, що ногу підіймаєш, а кістка від кістки — просто їздить туди-сюди. Три місяці проходила, мозоль почав наростати. Але кістка трішки з’їхала. Потрібен, сказав лікар, апарат Ілізарова. Зростатиметься набагато легше і швидше. Підтягуватимуться кістки. Три місяці ходила з апаратом. Розробляла ногу, стопу. Зняли апарат, і я своїми ногами пішла. Упевнена, що за чорною смугою життя обов’язково буде біла.


Так виглядає апарат Ілізарова

Хірург Володимир Рубай: «Найкраще промивати рани декасаном, хлоргексидином або перекисом водню»

— Травми, отримані від тварин, небезпечні тим, що вони несуть інфекцію, — говорить Володимир Рубан, хірург Чернігівської центральної районної лікарні. — У тварини усе є досить інфіковане. Тому рана внаслідок контакту з твариною заживає довго. Коли проводили первинну хірургічну обробку рани — вимили раньовий канал, але десь все-таки залишилася стійка інфекція, вона розмножилася і викликала нагноєння. Небезпечні травми також силою удару. Вона може бути така, що ріг не тільки в підшкірну клітковину проникає, а й у черевну порожнину, пробиваючи м’язи, апоневроз (сухожилки).

— Як зняти до приїзду «швидкої» сильний біль?


— Приймаються будь-які знеболюючі. Навряд чи вдома буде морфін. Цитрамон, анальгін, кетанов. Багато пити не треба. Одна таблетка вже певний рівень болю зніме.

— Чим промити? Бігти за перекисом водню?


— Перекис буде зупиняти кровотечу та промиє рану.

У людей вдома часто є зеленка і йод. Йод алергенний, по-перше, по-друге, викликає опік. Зеленка... Зараз, вважається, це не такий вже і сучасний препарат. У неї вузький антибактеріальний спектр, по-перше. По-друге, вона теж викликає опіки. Хімічні. Зазвичай, якщо тривало використовувати. Якщо один раз, нічого не трапиться. По-третє, вона маскує всю рану. Лікарю, побачивши хворого, обробленого зеленкою, важко зрозуміти, де є що.

Замінники зеленки — декасан і хлоргексидин. Декасан — водний розчин. Не викликає опіків. Хлоргексидин — теж водний розчин. Не міняє колір шкіри, рани.

— Господарче мило для обробки підходить?

— Це профілактика сказу. Промивають, зазвичай, укушені рани. Воно знежирює. Вимиває шкіру. Ми ж не промиваємо милом з середини.

— Укушені рани найважче загоюються?

— Укушені. Кусають собаки, коти або дикі тварини.

Корова Мурашка: «Му-у! Не винна я!»

— Му-у! — молода корова Мурашка перестає щипати траву і поглядає у бік села. Вона разом з Сивкою і Красулею пасеться, прип’ята довгим ланцюгом. Мурашка темно-коричнева. Сивка сивенька. Красуня риженька з білими плямами. Ланцюг метрів 10. Галявина чиста. Господиня вирубала кущі, щоб ланцюг за них не чіплявся.

— Хіба ж я винна, що так трапилося? — думає Мурашка. — Не винна я. І господиня Лариса це розуміє. Чула, як вона казала: «Корова в загулі була. А що таке загул? Тварина непередбачувана». І Танюша розуміє. Пояснювала: «Це ж гормони. Вона сама не знала, що робила. А так Мурашка хороша. З характером, але ляклива. Натворить-натворить, потім шкодує».

Я, правда, шкодую. Так вийшло, що Танюха прийшла. Господарі зайняті, сестричка Інеса теж дрова носила. І Таня хотіла допомогти. Їй набридло в хаті. Дитьонок майже рік у гіпсах, в апараті. Вона вже не знала, чим тій зайнятися. Я по-своєму її жаліла. Але в той момент мені дужче, ніж зазвичай, хотілось потертися, а може і стрибнути. Не розрахувала силу. Ех, тварина я, тварина.

Хоч би не здали мене на м’ясо. Я ж іще молода. Було усього троє телят. Не здадуть, але почали прив’язувати під час доїння. Ми ж, усі три корови, без ланцюгів у станках, у хліві. Заходить господиня, я стою біля годівниці, вона сіла подоїла, розвернулася і пішла. Прив’язують — я головою кручу, махаю, не хочу. Мене ж з дитинства привчали слухатися слова. Виростили з телички.

Ми, три корови, не одні у хазяйстві. Поросята, качечки, кури, бджоли. З нами, коровами, важко, але й без нас важко. Свої молоко, сир, сметана. Молоко не тільки для себе, а й продати. Танюшка вчилася в коледжі медичному, за два роки треба було заплатити 27 тисяч за договором. А ще треба було і на життя. Вивчилася на зубного техніка. Добре, що у нас, корів, зуби практично не болять, ми ж солодкого не їмо. Тільки траву та квіточки.

— Му, — корова Мурашка дивиться на конюшину. — А до бичка мене так і не зводили.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №23 (1830), 10 червня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Тетяна Малицька, корова, Городнянщина, «Вісник Ч», Тамара Кравченко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект