• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Могильщики української економіки навчаються в Європі


Могильщики української економіки навчаються в Європі

 

В уряді вони змінюються на посадах, як караульні біля мавзолею


Юрій Вітренко

Резонансну заміну голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва на його давнього друга й соратника з нафтогазових «реформ» Юрія Вітренка гострі на слово журналісти назвали кадровою війною «не на користь економіки України».

Нагадаю, поміняли на того Вітренка, за якого Верховна Рада двічі провалила голосування на посаду першого віце-прем’єра і міністра енергетики. Але в уряді так високо оцінили «менеджерські здібності» молодого управлінця, що не залишили його без кращого місця біля владного «золотого корита». І чи не вперше за останні роки замінили столичного посадовця без узгодження із зарубіжними партнерами, тепер вони незадоволені заяви надсилають, дивись, і до якихось санкцій дійде на шкоду української економіки. Хоч поміняли, як то кажуть, шило на мило. Бо і Вітренко ніякий не євроменеджер, він, як і Коболєв, типовий могильщик у сферах економіки, маючи й певні задатками розуму та «залізну» хватку до збагачення.

Він з родини вчених економістів: батько Юрій Миколайович кандидат економічних наук, працював у радянському уряді, потім – в уряді Юлії Тимошенко і Миколи Азарова; мати Наталія Миколаївна доктор економічних наук, займалася здебільшого політикою, була депутатом Верховної Ради двох скликань, розколола Соціалістичну партію Олександра Мороза і очолила її «осколок» - Прогресивну соціалістичну партію, - яку швидко похоронила, після Майдану 2014-го втекла до Москви, де й проживає. Розбіглося подружжя Вітренків, коли сину Юрію виповнилося 15 років, він залишився жити з батьком.

Закінчив Київський економічний університет. Трудову діяльність розпочав помічником бухгалтера Укрінбанку. Потім влаштувався на роботу в «Нафтогаз України», брав участь в розробці стратегії і плануванні фінансово-господарської діяльності. Тодішній голова правління Юрій Бойко направив Юрія Вітренка на навчання до Лондону, бо роздивився, що в «Нафтогазі», у порівнянні з російським «Газпромом», замало фахівців з європейськими дипломами. В 2006 році повернувся в Україну і до 2008 року працював радником голови правління цієї державної компанії, їздив у Лондон доучуватися. Що корисного для українського суспільства радив в «Нафтогазі» – європейські ціни на газ свідчать. Потім протягом двох років брав участь у розвалі фонду приватних інвестицій «Амстердам-Європа». Затим заснував інвестиційну компанію, що планувала взяти участь у реструктуризації боргів збанкрутілого державного підприємства «Вугілля України». В кінцевому результаті сидимо на вугіллі, а для теплових електростанцій, металургії та інших потреб завозимо вугілля звідусіль, аж із-за океану за відповідні ціни.

Майдан гідності списав «геніальну» діяльність вітренків і дав Юрію Юрійовичу нову перепустку в «Нафтогаз». Європизована влада встановила голові правління Андрію Коболєву і виконачому директору Юрію Вітренку захмарні зарплати, на яких вони жирують, а народ стогне від захмарних цін на газ, і на всі комунальні послуги.

У вересні 2018 року Вітренко перевів дружині Ірині Віліанівні Шафрановій на її рахунки в мікродержаві Ліхтенштейна ( 39 тисяч населення) біля двох мільйонів євро і біля трьох мільйонів доларів.

У «Нафтогазі» Юрій Вітренко працював до липня 2020 року, потім перейшов на дещо скромнішу зарплату виконувача обов’язки міністра енергетики. Проте за 2020 рік задекларував 284, 6 мільйона гривень зарплати (сайт «Слово і діло»), майже три мільйони доларів на банківських рахунках. Одержав один мільйон гривень додаткового блага від «Нафтогазу», 1,4 мільйона грн.. гонорару від «Укрнафти» як голова наглядової ради, стільки ж відсотків - від банківських вкладів. Має непередані корпоративні права в компаніях на Кіпрі і в Панамі. З дружиною володіє великою нерухомістю. У грудні 2020 року в ЗМІ з’явилися повідомлення, що колишній виконавчий директора «Нафтогазу» отримує держоблігацій на чотири мільйони доларів строком на п’ять років в рамках «мирової угоди з «Нафтогазом», що повинна виплатити йому премію, але придумали схему, щоб уникнути конфлікту інтересів перед призначення в уряд.

Сотні мільйонів сипалися в кишені цьому «великому» менеджеру, який нічого не створював для розвитку економіки, передусім у нафтогазовій галузі, але, видно, вміло служив могильщиком банків, фондів, вигод заради своїх доходів і вигод для зарубіжних господарів. На жодній посаді він не показав бодай якого розвитку, «успіхи» «Нафтогазу» будуються на піднятті ціни на газ та інші енергоносії, на здиранні останньої сорочки із населення. Обґрунтовуючи нову посаду, завзято обіцяє народу, що організує такі обсяги власного газодобування, яких вистачить для забезпечення українців вітчизняним газом. Проте й раніше вистачало українського газу для населення, але за якою ціною його продавали?

Що ж бачимо: у великій кадровій і зарплатній пошані в державі не розбудовники вітчизняної економіки і зростання добробуту людей, а «реформатори-могильщики»? Ні, можна було б якось пояснити їхні європейські статки, якби кобалєви-вітренки організували нові високоефективні виробництва, створили сотні тисяч робочих місць, забезпечували нові стабільні багатомільйонні поповнення бюджету і Пенсійного фонду, ставали великими меценатами й благодійниками… Але вони приходять на готове, наживаються самі, забезпечують «еміратське» життя своїм матерям і дружинам, але не забувають, певно, й про своїх хазяїв. І це в держані з найбіднішим в Європі бюджетом, ще яка й воює!

Якось вичитав у ЗМІ про найбіднішого президента Хусе Мухіка, який керував Уругваєм у 2010-2015 роках. Протягом 14 років він був ув’язнений військовою хунтою. У 1985 році в країні відновилася демократія, вийшов із в’язниці. Згодом його призначили міністром тваринництва, землеробства й рибальства. Добре обізнаний з цією справою на фермі дружини, колишньої сенаторки. На фермі проживав, коли обрали президентом, відмовившись від столичного палацу. Із своєї президентської зарплати Хусе Мухіка залишав собі лише 10 відсотків, решту 12 тисяч доларів віддавав на благодійність. Дохід президента приблизно дорівнював доходів пересічних громадян.

Скромністю відрізняються від наших вітренків німецький канцлер Меркель і колишній прем’єр Великобританії Тетчер та багато інших керманичів народних держав. Лідер перебудови Польщі Валенса взагалі не мав диплому з фахової освіти, але він, талановитий організатор й не казнокрад, заклав основи сучасної Польщі, після чого поступився місцем керівника держави фаховим розбудовникам економіки і соціальної сфери, повернувся до роботи електрика. В Україні всі президенти дипломовані й багато в чому грамотні, але, як бачимо, взагалі не освічені в питаннях управління державою соціального спрямування. Ще й з неабиякими задатками збагачення на народному надбанні.

Чи не найяскравіший приклад показав Петро Порошенко: в 2016 році задекларував 12 мільйонів гривень доходів, а в 2018-му – півтора мільярда гривень. За минулий рік задекларував готівки 51 мільйон доларів і 423 мільйони гривень. Скільки має інших статків – лише Небу відомо. І воно б нічого, якби таке збагачення президента відбувалося не в умовах розвалу вітчизняної економіки і небувалого збіднення народу, мільйони якого неспроможні заплатити за комуналку. Передусім страждають рядові пенсіонери, колишні освітяни й медики. У них як не було грошей на «європейську» комуналку і «безплатну» українську медицину, так і немає, останнім часом ситуація загострилася. Це відчувається й по тому, що майже щодня стали звертатися люди з проханням про допомогу на лікування до генерального директора ТОВ «Земля і воля» Леоніда Яковишина. В господарстві кажуть, що такого потоку прохачів раніше не було – стільки нових бідних і немічних добавилося.

Втім, уже й зарубіжні партнери втомилися втовкмачувати в голови нашим державникам, як треба виправляти ганебну ситуацію. Процитую нове послання від міністрів закордонних справ «Великої сімки»: «Закликаємо Україну добиватися подальшого прогресу в реформах, передусім у верховенстві права і боротьбі з корупцією заради росту економіки і демократії».

Дурний і в Європі не купить розуму

Кадрово-фахова недолугість в управлінні економікою й низкою державних структур проглядається на фоні високоефективного досвіду успішних вітчизняних виробників. На одному зупинюся конкретно. У майже півтора тисячному трудовому колективі ТОВ «Земля і воля» немає жодного фахівця з євродипломом. У генерального директора Леоніда Яковишина, його перших заступників й керівників галузей дипломи радянських вузів. Багато керівників середньої ланки – випускники Бобровицького технікуму, декого доучували у вузах. Але цей колектив зумів грамотно реформуватися в ринкову економіку, вибудувати таку виробничо-фінансову модель, яку треба ще пошукати у Європі. Собівартість виробництва аграрної продукції тут нижча, ніж у європейських аграрників, які мають державні дотації. Прибуток з гектара посівів підтягують до рівня фермерів США, котрі теж мають державні преференції. Один з головних секретів: керівник і його помічники їздять по світу не за модними дипломами, а переймати кращий досвід організації аграрного виробництва, запозичувати найновіші технології.

Цьому господарству, єдиному в області, американська фірма «Монсанто» дозволила виробляти насіння кукурудзи їхніх кращих гібридів, надаючи батьківські форми для закладання насінників. Представники «Монсанто» цікавляться не наявністю євро дипломів, а фаховим і практичним умінням, рівнем матеріальної бази. Недавно поставили перед партнерами вимогу: треба створити зрошувальну систему для насіннєвих площ, щоб уберегти їх від посушливої погоди. Бо і в Штатах уже не ризикують працювати без зрошення. І господарство спорудило штучний полив, що дає можливість далі співпрацювати з відомою в світі фірмою.

Фахівці товариства освоїли монтаж і запуск елеваторно-сушильного комплексу американського виробництва, лише на початку спорудження наймали їхніх технологів. Власними силами спорудили залізничну під’їзду вітку з вагами і навантажувальними терміналами, лабораторію з виробництва біологічних засобів боротьби з шкідниками рослин, побудували сучасний термінал для зберігання безводного аміаку, створили ремонтну базу для імпортної техніки, їхні безєвродипломні механізатори швидко освоїли найновіше обладнання для американського трактора «Джон Дір» і шведської сівалки: управління цим агрегатом здійснюється з допомогою комп’ютерного планшета і супутникового навігатора – рука механізатора при сівбі не торкається керма трактора. Створене розумом і руками сільгоспвиробників дає багатомільйонні прибутки і забезпечує подальший розвиток без копійки запозичень, без державний подачок. І таке господарство з ефективним виробництвом далеко не єдине, але в державі не створюються умови для поширення вітчизняного вмілого досвіду на всю вітчизняну економіку. Українські ЗМІ теж зайняті піаром політиків, що розмножуються як саранча, продукують їхні здебільшого пустопорожні чи й дебільні заяви, але геть забувають про тих, хто тримає на своєму горбу вітчизняну економіку.

Аналізуючи результати роботи успішних колективів, диву дивуюся, чому не здатні на високі результати роботи євродипломовані управлінці? Великий письменник Антон Чехов свого часу застерігав людство: «Університет розвиває всі здібності, у тому числі й дурість». Скільки горя зазнала наша вдовина нація від дипломованих дурнів, від ідіотів з первинними задатками розуму? Вони знищили й соціальну ідею розвитку суспільства, скомпрометували її, хоча в нормальних країнах вона головна – не ідеологічно, а на благо народу. Проте не хочемо дослухатися як до великих вчителів, так і до народної мудрості: «Як нема в голові, то на базарі не купиш», «Порожній колосок вище всіх стоїть».

Дуже це проявляється в європизованому суспільстві. На яке державне призначення не подивишся – порожній колосок височіє. Очевидно, що ідіотів не сіють, і не жнуть, вони самосійно розплоджуються. Але навіщо давати їм ще й задатки «європейського» розуму?

Звісно, дуже потрібно, щоб і українці одержували глибокі знання у провідних університетах Європи. І вони там навчаються. От тільки, талановитих випускників провідних вузів здебільшого залишають в Європі і США, а в Україну направляють недоумкуватих могильщиків. Героїчне ж суспільство чекає, коли закордон прийде і витягне за вуха з багна багатомільйонну «горду» націю. На манну з неба сподіваються й керманичі: «Європейський Союз повинен показати реальну підтримку євро інтеграційному стремлінню України», - висунули недавно з Банкової чергову вимогу до партнерів-хазяїв.

Що тут скажеш?.. На європейських курсах, видно, їм розвили здебільшого одну здібність – дурість з ідіотією для служіння на задніх лапках.

Григорій Загребля, «Чернігівщина» №19 (837) від 13 травня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Нафтогаз, Вітренко, економіка, збагачення, трудова_біографія, кар’єра, фаховий_рівень, Загребля, Чернігівщина

Добавить в:
 
 


Центр Комплект