Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » З томатів до карантину за місяць мала 25 тисяч


З томатів до карантину за місяць мала 25 тисяч

Вісім років як у Данівку Козелецького району з Черкащини переїхала Лєна Гонтар. Жінка займається дрібним фермерством. Вирощує помідори та возить на продаж у Київ. Займається потроху й іншою городиною: капуста, картопля. Заняття, здавалося б, звичне. Таких господарів сотні. Та веде господарство жінка зовсім не так, як сусіди. Помідори і капусту вона сіє прямо у грунт, на город. Ще насінням. Рослини не поливає ні під час посіву, ні коли ростуть. Не використовує хімії від жуків і бур’янів. Вважає: хто сильніший, той виживе.

Місцеві ставляться до односельчанки по-різному. Одні вважають дивачкою, інші захоплюються.

Сама ж Лєна називає себе експериментатором. І каже, що хоче нагадати справжній смак помідорів.




Хімія — табу

На подвір’ї жінки синя «Жигулі-копійка». Біля неї — пластикові чорні ящики з помідорами. Томати дрібненькі. Найбільші — з хорошу сливу. Величезних плодів з кулак взагалі немає.

Біля хати у загатці під чорною плівкою теж помідори, третина з них зелені. Насипані горою, як картопля.

— Це мій черговий експеримент, — пояснює жінка. — Вирішила зірвати повністю зеленими. Дозрівають укупі. Не гірші, ніж зірвані червоними. І тугіші виходять. Кращі для транспортування.

Разом йдемо на город, що за хатою. Ділянка розбита на кілька частин. Спочатку помідори. За ними — капуста. Далі — знову помідори.

— Родом з Кубані. Ніщєта. У родині восьма, — дорогою розповідає про себе жінка. — Помогти нікому. Всього доводилось добиватись самій. Спробувала попрацювати на полях у ланці. Дуже важкий труд. На тракторі набагато легше. Та й платять більше. Так і опанувала техніку.

В Україну приїхала по комсомольській путівці. Тоді якраз Чорнобиль вибухнув. Працювала у Черкаській області. Після розпаду Союзу попрацювала на господарів. І зрозуміла, що то не моє, — продовжує. — Так і вирішила працювати на себе.

— Чому саме помідори?

— Обідно, що лежать на прилавку рожеві, оранжеві і навіть чорні, величезні, красиві, а на смак — ніякі.

Вирощую два сорти: у банку і на салат. Зараз уже трилітрові ніхто не закриває. Кладуть у літрові, півторашки. Тому й великі помідори не дуже в ходу. Баночні меншенькі. Салатні трохи більші. Краще йдуть червоні. Жовтий вже як попадеться.

— Де брали насіння?

— Готове не купую. Бо обманюють часто. Взяла цьогоріч для експерименту капусту. То з одного пакетика декілька сортів вийшло.

З серпня вибираю найкрасивіші помідори. Кладу у велике відро. Там воно брагує. Як насінинки опускаються на дно, жижу зливаю. А саме насіння просушую. Мити — ні в якому разі.

Сію десь у травні-червні. Буває навіть і у липні. Цьогоріч лунки 10 травня били. Викопую ямку. Туди з десяток насінин. Якщо зійшло багато, прориваю. Як моркву.

Так само одразу у грунт цьогоріч посадила і капусту. Вийшло до тисячі качанів. Та, каже, що більше з капустою морочитись не буде. Ціни на неї немає і особливого попиту теж.


Лєна Гонтар з Данівки Козелецького району біля помідорів, які підготувала на продаж у Київ

— Поливаєте? Добрива додаєте?

— Хімія — табу. Природа дощами своє зробить.

Помідори — і стебла, і плоди — лежать на землі. На одній ділянці ті, які сіяла у грунт, на другій — ті, що саджала вже розсадою (експеримент, ну, ви зрозуміли). Та великої різниці між рослинами не видно. Жодне стебло не підв’язане.

— Господині, мабуть, подумають, що ви не експериментатора, а просто лінуєтесь.

— Та хай як хочуть. Якщо бабця саджає три-чотири десятки, то можна і підв’язувати. А коли у мене до шести тисяч, де тих стовпчиків набрати? Та й час усе це. І немає сенсу від того підв’язування, — переконує Лена.

— Може, ще й не сапуєте?

— Сапати обов’язково.

— У будь-якому разі це великий труд.

— Я б не сказала, що дуже втомилась. Якщо займаєшся тим, що подобається, то все в радість. Коли бабуся приходить саме до тебе, по твій помідорчик і розповідає, який він красивий у баночці і який смачний, одразу очі горять. Хочеться працювати далі. Не крива, не коса. Можу ще років тридцять точно працювати.

Молоді беруть ящиками, бабці кілограмами

На Київ Лєна їздить разом з односельцем Анатолієм Самком. Його, називає компаньйоном. Їздять двічі на тиждень.

— Скільки ж можна заробити з помідорів?

— У тому році і до 25 тисяч виходило. На десять тисяч здала гуртом. І ще 15 вторгувала.

Продаю по 10 гривень за кіло. Торгуємо на невеличких базарчиках у дворах. Беруть у більшості пенсіонери. Вони знаються на справжньому смаку помідорів. Ще пам’ятають його. А не так як молодь, аби більші. Та й вони вже розпробували. Якщо купують, то вже одразу ящиком.

За ціною не женусь. Беру обсягами. Поки вона зі своїми великими і дорожчими стоїть, я вже розпродалася і додому поїхала.

Возимо і до київського ресторану. Це Толік домовився. Їм подобається.

Цього року взагалі не думала торгувати. Через те і експеримент з капустою провела. Сказали ж, що коронавірус. Усе закрите.

Та нічого. І у цьому сезоні підзаробили. Тисяч 12 цього року на огірках і помідорах брали.

З помідорів три роки тому і машину купила. Десять тисяч гривень оддала. Старенька. Сама її перебрала до гвинтика. На техніці розуміюсь. Знаю, де генератор, акумулятор, що таке свічки і прокладки (автомобільні, а не гігієнічні. — Авт.).

— Торгуються з вами?

— Молодь та взагалі такого не понімає. Тіки жде, щоб привезли. А бабулі різні бувають. Якщо ящичок бере, завжди уступаю. За кіло-два вступати немає чого. Зате даю можливість вибрати, перебрати на свій розсуд. Це їм не менше, ніж поступки у ціні подобається.

— Дуже перебірливі?

— Мої постійні клієнти — ні. Та я ж не всі підряд везу. Ще вдома перебираю, лишаю тільки найкращі.

— Сезон усього кілька місяців. Інший час з чого живете?

— Підтримує син Андрій Бут. Працює на «Форнетті». Зарплату отримує. Так і справляємось.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №41 (1795), 8 жовтня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: помідори, Данівка, Козелецький район, бізнес, Лєна Гонтар, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:


ЦентрКомплект