Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Суд над підозрюваними у вбивстві Олександра Клементьєва зробили закритим


Суд над підозрюваними у вбивстві Олександра Клементьєва зробили закритим

— 28 липня півроку, як немає мого сина. Разом з ним поховані мрії, надії, плани. А його вбивці живі, здорові. Навіть якщо їм дадуть і по п’ятнадцять років тюрми — вони вийдуть молодими і далі житимуть, — зітхає 43-річна Надія Середа з села Тихоновичі Сновського району. 21 липня у Новозаводському суді Чернігова почався суд над вбивцями. Захист попросив, аби засідання були закриті. Бо двоє з трьох неповнолітні.



— Навіть мені до зали не можна, — каже 46-річний Петро Середа, вітчим Олександра. — Я його з двох років виховував. Саша мав золоті руки. Старий мотоцикл, мопед перебере, докупить деталей, відновить, сідай і їдь. До нього багато хто звертався. В армії був механіком-водієм танка. Нам підмога, бо найстарший (в родині було п’ятеро дітей).

Якось сиділи з дружиною, говорили: «Хто перший нас онуками обдарує, старший син чи донька?» Немає сина. Якби не резонанс в інтернеті, який підняв його двоюрідний брат-атовець Саша Габакан, якби не підтримали ЗМІ, зам’яли б це діло. Сказали б: «Сам упав, вдарився головою».

Олександра Клементьєва вранці 28 січня, неподалік сміттєвих контейнерів Сновського вищого професійного училища лісового господарства, знайшли студенти. Лице Саші було чорне від побоїв, на лобі гуля, одне око витекло, вибиті зуби, все тіло побите.

Спочатку поліція не поспішала нікого затримувати. Це обурило не тільки рідних, друзів, знайомих убитого, а й зовсім чужих людей. Тоді почали затримувати підозрюваних. 22-річного Руслана Тимошенка, він з багатодітної сім’ї, гуляв на волі, чекав суду, бо разом з подільником побив і порізав двох чоловіків. Суд мав початися третього березня у Корюківці.

15-річного Родіона Кашпура, мати позбавлена батьківських прав (покинула сина і поїхала), хлопець з двох років проживав з татом. Про Родіона три роки тому писали газети, що відкрив канал на ютубі про комп’ютерні ігри і став учасником кіберспортивної команди України.

17-річний Максим Воркун спочатку проходив у справі як свідок. Та подільники розповіли, що він теж причетний. Знайшлося і фото, на якому побитий Саша. Його Боркун відправляв у Ніжин сестрі, вона там навчається. Це є у справі. Воркуна ростила бабуся.

— Родіон та Максим навчалися в училищі на кухарів, тільки на різних курсах. Родіон сидів у СІЗО, а Максим півтора місяця був на волі, бо у нього родичі у правоохоронних органах. Нам казали: «Ми за ним слідкуємо, не піднімайте шуму». А він у цей час встиг і одяг спалити, і сліди позамітати. Він вже вранці знав, що Саша мертвий. О 8.10 дзвонив адвокату, є роздруківка. Перший з адвокатом прийшов до поліції, як свідок, — продовжує Надія Середа. — За що отак били? За 40 гривень і павербанк? У справі майже п’ять сторінок займає експертиза-опис ушкоджень на голові. А ще у сина був зламаний ніс, вибите око, на шиї слід від взуття, як йому на горло наступали.

Ліва ключиця зламана, на правій руці відкритий перелом — стирчала кістка, побиті ребра і ноги до колін сині — цього не написали, — схлипує мати.

— Я, коли до моргу прийшов, питаю: «А те, а те?» Санітарка каже: «А що експерт написав?» І випроводила мене: «Тут стороннім не можна знаходитися», — пригадує Петро Середа.

— Тепер один на одного валять: «Я того не робив», «і я ні». Припускаю, все спихнуть на Руслана, бо він найстарший. Він перший Сашу вдарив, та так, що той упав на коліна і піднятися не зміг. А син був у мене міцний, високий. Били, як хотіли. Він просив, аби не вбивали, це є у показах, — тамуючи сльози, продовжує мати.

— Син навчався у Чернігові, у педуніверситеті, на соціолога та психолога. Та після двох курсів сказав: «Це не моє». Відслужив у армії. Працював вантажником на заводі продтоварів у Сновську, зірвав спину. Пішов з тієї роботи. Доки літо, осінь, вдома допомагав сіно, дрова заготовляти, картоплю вибирати.

— У мене якраз курси. Я вчитель початкових класів, вдома не міг бути, — додає Петро Середа. — Дружині допомога треба, у неї третя група інвалідності, видалена щитовидна залоза.

Коли роботи були завершені, Саша сказав: «Я в селі не залишусь. Тут всі спиваються. Поїду на Сновськ». Поїхав, влаштувався на пилораму. Там познайомився з Тетяною Велігодською. У неї був співмешканець. Того вечора його начальник виставляв могорич, а вона пішла до училища, їй начебто треба було знайти там сестру. І син зголосився її провести, бо сама боялася. Там і зустрілися з тією компанією. Саша раніше не був з ними знайомий. Вона попросила у сина телефон, він дав. Потім у неї хтось кинув камінь. Олександр зробив зауваження. Вони за нього, пішли поговорим. З того й почалося.

Там є курилка, молодь на ній була і бачила, як б’ють. Та ніхто не відреагував. А та Тетяна з телефоном Саші ходила туди-сюди повз вахтера сестру шукати, нічого не сказала. Його мобільний при ній був. Не подзвонила ні в поліцію, що б’ють, ні «швидку» не викликала. Може б, вдалося Сашу врятувати, він же ще був живий. Забрали телефон, гроші. Потім витягли у нього з кишені павербанк. і Тетяна з Русланом пішли до неї пити чай. Ще компанія гуляла в кафе, де теж була бійка.

— Хіба Саша перша їхня жертва? Тільки раніше їм все сходило з рук. Особливо Боркуну. Люди нам стільки всього розповідали. Коли обирали запобіжний захід Родіону, його батько підійшов. Став говорити, що син не бив. Я не стримався, все йому висловив. За сорок гривень познущатися, вбити, ще й напісяти у рот? Сказав: «Якщо підійдеш до дружини, я тебе порву», — додає Петро Іванович.

— З того часу ніхто з них, з їхньої рідні не вибачився, не висловив співчуття. На суді всі троє посміхалися, наче нічого не накоїли. Не знаю, чим скінчиться. У Юоркуна є впливові родичі, каже Надія Середа.

  • А тим часом
Корюківський районний суд вже розглянув справу по Руслану Тимошенку, 19 червня виніс вирок — Тимошенку п’ять років тюрми і Михайлу Хильковському, його подільнику, — рік за побиття Дениса Маковецького та Максима Лопати.

А Родіон Кашпур зі співкамерником напали на інспектора, душили його, забрали ключі і збиралися втекти з СІЗО. Тепер на ньому ще одна стаття.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №31 (1785), 30 липня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: суд, Надія Середа, Сновський район, вбивство, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:


ЦентрКомплект