Вбив двох за планшет і телефон

17 червня біля села Комарівка Ріпкинського району (Неданчицька сільрада) обіч лісової дороги поліцейські відкопали два трупи. Закривавлені тіла були у сумках. Від часу смерті минуло дев’ять днів. Покійників впізнавати довго не довелося, бо правоохоронці знали кого шукають: 44-річного Михайла Шишкіна та 34-річну Юлію Моргун зі Славутича Київської області.

Ще 9 червня батько Юлії звернувся до поліції, що зникла дочка, не виходить на зв’язок і її співмешканець. Рідні чоловіка підтвердили, що два дні від Михайла жодної звістки. Правоохоронці поїхали до квартири, де жила пара. Там були розкидані речі, і виднілися сліди крові.

Кажуть, сусіди не дуже переймалися, що співмешканців не видно й не чути. Бо їм не подобалося, що до пари часто приходили гості. Пили, гуляли, голосно розмовляли, а іноді й лаялися. Юлію через проблеми з алкоголем позбавили батьківських прав. У 2001 році жінка випала з дев’ятого поверху і лишилася живою. Та цього разу Бог не врятував.

Жителі будинку вказали на 39-річного Дмитра Куксу. Та знайти його не вдалося. Не було його ані у співмешканки Ольги, ані у матері в селі. Знайшли його друга, а той і розколовся, що Дмитро зарізав обох (на тілах більше двадцяти ножових ран). А він допомагав йому вивозити тіла в ліс і закопувати. Саме друг і вказав, де прикидана яма. Куксу оголосили в розшук.

Минув тиждень — тиша. І шукала б його поліція ще довго, якби не жителі села Авдіївка Сосницького району.


Андрій Гой, який пустив убивцю в хату

— Що Діму шукають за подвійне вбивство, я дізнався від братів. Вони по інтернету побачили його фото. Дмитро жив з нашою сестрою Свєтою у Славутичі. Сім років тому сестра померла, їй було всього 35 років. Поховали її в Авдіївці. Дітей спільних вони не мали. Дмитро зійшовся з іншою. Про його подальше життя ми знали, бо ще одна сестра мешкає у Славутичі. Загалом нас у родині було семеро дітей, — підпалює цигарку 37-річний Андрій Гой з Авдіївки. Він живе сам. Хата обшарпана, частини паркану від вулиці немає. Проте на будинку висить супутникова антена (тарілка). — 22 червня ввечері я прийшов з роботи. Поїв, туди-сюди, вийшов на вулицю покурити. Повз пройшов чоловік з рюкзаком. Наче щось знайоме. Через деякий час він повернувся, підійшов — це був Діма. Я знав, що він у розшуку, але й словом не обмовився. Він же спочатку у Авдіївці пішов до мого брата, той його на поріг не пустив. Він до другого, той теж не прийняв. Сіли, закурили, а потім каже: «Сходив на могилу Свєти, траву порвав, поговорив, попрощалися. Мене поліція шукає. Я паспорт викинув. Мені б до Семенівського району дістатися, а там кордон перейти і в Росію». Я йому говорю: «Так ти ж не туди звернув, тобі на Хлоп’яники треба, щоб на Семенівку вийти». Попросив у мене мобільний телефон, бо свій викинув. Я відказав, що немає, бо й справді немає у мене мобілки. У Дмитра була з собою пляшка горілки. Випили на двох. Я йому постелив на дивані, а сам вмостився на підлозі. Поснули близько півночі. Десь о другій ночі чую, хтось двері вибиває, невідомі залітають зі зброєю і криками: «Работает ОМОН». А я спросоння: «Який в п...ду ОМОН?» Вони мене в боки, оділи наручники і наказали: «Обличчям до стіни». Я відвернувся, так і лежав, що відбувається не бачив, але чув. Я так зрозумів, в хаті було троє поліцейських, ще кілька на вулиці. Вже згодом дізнався, що приїздило три машини, були і сосницькі, і корюківські, і чернігівські.

Так от, коли я лежав, чув, як вони з Дмитром розмовляли. Нічого про вбивство їм не казав, та у його рюкзаку вони знайшли ніж, яким різав. Потім з мене зняли наручники, а його повезли.

— То хто його здав?

— Думаю, хтось з моїх братів.

— Дмитро агресивний?

— Не помічав. Коли з сестрою жив, вона ніколи на нього не скаржилася. Певно, у нього голова задурманилася, якщо такого накоїв. Я ж коли у них гостював у Славутичі, не раз бачив, як він хімію нюхав і курив травку.

— Андрію, і ви йому нічого не сказали? Наркоман поряд з сестрою.

— Я промовчав. Не знаю, чи те, що він вживає, було відомо його матері. Вона живе на дачі неподалік Славутича. У Діми є вітчим. Хто я такий, щоб вказувати, як жити дорослій людині? Після Свєти у нього ще цивільна дружина була. Не чув, аби вона скаржилася. Славутич невеликий, там все про всіх знають.

— Ким Кукса працював? У нього є машина, адже трупи треба було якось вивезти?

— Робив на Чорнобильській станції, кидав, знову повертався. Автомобіль у нього є, старенькі «Жигулі».

Мені Дмитро нічого поганого не зробив. Винуватий чи ні, нехай вирішує суд. А моя совість чиста, я його не закладав.


Хата, в якій брали Дмитра Куксу

23 червня, того ж дня, що й затримали, Славутицький міський суд обирав Куксі запобіжний захід. Він переконував, що нікуди не тікав і не збирався ховатися. Тільки зуби хотів полікувати, а потім вже йти здаватися поліції. Вбивати не хотів — оборонявся. Жертви на нього напали, а до того вкрали у нього телефон і планшет, разом випивали. Він їх просив повернути вкрадене. Та Юлія і Михайло заперечували, що брали його речі. Тільки перед смертю зізналися, що заклали їх.

Суд відправив підозрюваного Куксу на два місяці у чернігівський СІЗО. Йому загрожує до п’ятнадцяти років тюрми або довічне ув’язнення.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №27 (1781), 2 липня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: село Комарівка, вбивство, Дмитро Кукса, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:


ЦентрКомплект