Мобільна версія сайту Головна сторінка » Новини » Місто і регіон » Апеляція підтвердила довічний вирок російським військовим за вбивство чернігівської судді і розстріл автівки

Апеляція підтвердила довічний вирок російським військовим за вбивство чернігівської судді і розстріл автівки

 



Любов Харечко в суді

4 лютого Київський апеляційний суд залишив у силі довічний вирок двом російським військовим, 37-річному Владиславу Донгаку та 24-річному Артему Терешонкову, які у березні 2022 року розстріляли цивільну автівку під Черніговом. Тоді загинули суддя 45-річна Любов Харечко та 52-річний Олександр Бобров.

Апеляцію про розстріл цивільної автівки розглядала трійка суддів: Олександр Кияшко, Маргарита Васильєва, Людмила Кепкал. Суди вживали додаткових процесуальних заходів, аби виключити будь-які сумніви щодо неупередженості під час розгляду справи та ухвалення вироку.

Поховали в простирадлах

Суддя Любов Харечко працювала в Чернігівському апеляційному суді понад десять років і розглядала цивільні справи. 24 лютого 2022, у перший день повномасштабної війни, жінка з сином та родиною кумів Бобрових виїхала на дачу до села Рогощі, що у 24 кілометрах на північ від обласного центру. У це село росіяни зайшли вже наступного дня, 25 лютого.

Окупаційні війська просувалися вглиб області, намагалися оточити і захопити Чернігів. Третього березня колона бойової техніки рухалася Рогощами у бік сусіднього села Хмільниця. У цей час у їхній бік виїхав сірий «Renault Duster», на передньому пасажирському сидінні якого сиділа Любов Харечко. Автівка з шістьма пасажирами з’їхала на узбіччя та зупинилася, пропускаючи колону. Однак російські військові, що йшли в бік сірого «Рено», обстріляли автівку, зробивши щонайменше 11 пострілів. Водій — Олександр Бобров, чоловік колишньої колеги Харечко – звільненої у відставку судді Чернігівського апеляційного суду Ірини Бобрової, та сама суддя Любов Харечко загинули одразу, сина Любові – 22-річного Валерія поранило.



Обстріляне росіянами авто

У Рогощах 67-річний сусід Віктор Григорусь був останнім, хто бачив родини перед трагедією.

«Вони приїхали з Чернігова в село вдень 24 лютого. Любов Костянтинівна з сином Валерієм і мої сусіди, Ірина і Саша Боброви, з ними їх 16-річна донька Катя і її ровесниця Поліна, їх родичка, — пригадував Віктор Григорусь у вересні 2022 року в розмові з журналісткою газети «Вість» Валентиною Остерською. – По сусідству зі мною — дача Бобрових. Там Саша все приводив до ладу своїми руками. Але будівля ще не була підготовлена, аби в ній розміститися. Тому вони зі своїми продуктами прийшли до мене. Я наварив каструлю плову. Дружно поїли. На підлогу поклали матраци, мисливський спальник. Люба спала на підлозі поряд з сином. На вулицю мої гості старалися не показуватися, бо через село йшла ворожа техніка. Я нарахував 230 БТРів, «Тигрів» і т. п. Російські військові ходили по погребах, шукали наших солдатів. У дворах, де бачили машини, прострілювали колеса, лобове скло. Коли вони наближалися до двору, я ховав дівчаток у погребі».

Та 3 березня родини Бобрових та Харечко вирішили виїхати з зайнятого росіянами села до Чернігова, розповів Віктор Григорусь.

«Комусь дзвонили і той хтось сказав, що є «зелений коридор». Я тоді ще Саші говорив: «Сім днів війни. Який коридор?» Та він відповів: «Будемо добиратися до Чернігова через Хмільницю». (Це 17 кілометрів шляху). Пізніше я дізнався, що на лобовому склі навпроти місця, де сиділа Люба, було дві дірки. Одна куля влучила їй у серце, друга вбила її собаку. Навпроти Саші було вісім дірок. І ззаду автомобіль став як решето», — запам’ятав чоловік.

Він допоміг перевезти тіла загиблих та наступного дня разом з односельцями поховав Любов та Олександра на сільському кладовищі. Трун не було, загиблих поховали в простирадлах.

Довічне

За даними слідства, серед російських військових, що рухалися в напрямку Хмільниці і в бік сірого «Рено» та відкрили вогонь, знаходилися Артем Терешонков та Владислав Донгак. У заочній підозрі йшлося, що пасажири не чинили опору просуванню російських військових, а тому не становили загрози для них та не могли розцінюватись як комбатанти, тобто учасники збройного конфлікту.



Владислав Донгак

Про підозру у воєнному злочині Терешонкову і Донгаку заочно повідомили у листопаді 2023 року, і після завершення розслідування у січні 2024-го, справу про подвійне вбивство та розстріл цивільної автівки під Рогощами передали до Чернігівського районного суду. Під час підготовчого засідання суд задовольнив заяву про відвід одного з суддів колегії – про це клопотав захисник обвинувачених від Центру безоплатної правової допомоги Валентин Лєсков. Одна з суддів колегії перебувала у дружніх стосунках з потерпілою у справі, а інша потерпіла є похресницею чоловіка судді – на думку захисту, це могло викликати сумніви в неупередженості судді.

Суд, розглядаючи заяву, вказав, що навіть можливе враження упередженості може поставити під сумнів справедливість майбутнього рішення, тому заяву про відвід задовольнили і визначили нову суддівську колегію.

Судили Артема Терешонкова і Владислава Донгака за обвинуваченням у воєнному злочині заочно, на жоден з викликів у засідання вони не з’явилися – під час досудового розслідування слідчі з’ясували, що один з них тоді перебував на території тимчасово окупованої Луганської області, а інший – у РФ. Ключовими доказами вини російських військових суд визнав показання потерпілих, які знаходилися в автівці під час розстрілу. Потерпілі одностайно вказували, що вони були цивільними, автівка не мала жодних військових позначень, а після зупинки на узбіччі по них відкрили прицільний вогонь.

«Коли ми під’їхали до траси та побачили колону військової техніки, ми з’їхали на узбіччя та зупинились. Військові йшли у наш бік та стріляли, їх було приблизно 10 чоловік. З іншого боку летів бронетранспортер. Більшість військових рф були буряти чи калмики. Коли відкрили двері переднього пасажирського сидіння, Люба випала, оскільки була мертва. Саша лежав на кермі, і з’ясувалося, що він також мертвий», – засвідчила потерпіла Ірина Боброва у суді, чиї показання містяться у вироку.

«Було чутно, як по склу прилітали кулі та відчувався запах пороху, була черга пострілів. Коли я підняла голову, побачила, що тато лежить на кермі без руху», – повідомила суду потерпіла Катерина Боброва.

Потерпілі вказали, що обстріл вела група російських військових спереду у лобове скло – вони йшли у їхній бік та стріляли, їх було приблизно 10 чоловік. Після цього військові РФ змусили пасажирів вийти з машини та лягти на землю, а згодом примусово утримували їх у будинку і наказали не виходити поки їх колона не проїде. Потерпілі та свідки вказали на обвинувачених як на осіб, причетних до розстрілу автівки та вбивства і впізнали їх під час процедури впізнання за фотографіями.

Судово-медична експертиза встановила, що смерть Любові Харечко та Олександра Боброва настала від вогнепальних поранень грудної клітки, спричинених кулями калібру 5,45×39 мм, з неблизької відстані. Балістичні експертизи підтвердили, що вилучені гільзи та фрагменти куль є частинами бойових патронів калібру 5,45×39 мм, що під час обстрілу використовувалися щонайменше дві різні одиниці автоматичної зброї і на автомобілі зафіксували 11 вхідних кульових отворів, усі — з напрямком ззовні всередину. Ці дані повністю узгодилися з показами потерпілих про прицільний обстріл колоною військових РФ.

Чернігівський районний суд вирішив, що показання потерпілих і свідків, результати впізнання, дані експертиз та слідчих експериментів є належними та допустимими доказами, які доводять вину Донгака та Терешонкова у воєнному злочині, поєднаному з умисним вбивством (ч. 2 ст. 28 ч.2 ст.438 КК України) за попередньою змовою групою осіб, і 16 вересня 2024 року заочно визнав їх винуватими та призначив довічне.

Апеляція

Впродовж місяця, як того вимагає закон, 16 жовтня 2024 року захисник підсудних оскаржив вирок. Однак Чернігівський апеляційний суд не зміг розглядати скаргу та направив до Верховного Суду клопотання, у якому просив передати справу до іншого суду – потерпіла Ірина Боброва та загибла Любов Харечко тривалий час працювали суддями судової палати з розгляду цивільних справ Чернігівського апеляційного суду, відтак, цей суд не може переглядати вирок суду першої інстанції. Верховний суд задовольнив клопотання і вирішив направити справу до Київського апеляційного суду.

Більш ніж за рік, 4 лютого 2026, Київський апеляційний суд розглянув скаргу та залишив без змін вирок Чернігівського районного суду. Про це повідомив газеті «Вість» адвокат Валентин Лєсков. Він брав участь у судовому засіданні по відеоконференції. Журналісти запитали захисника, чи знають його підзахисні про вирок.

«Можливо, й ні. Але інформація відкрита, доступ для всіх вільний. Ті, хто цікавиться, можливо, й знають», – сказав він.

Ухвала апеляційного суду, відповідно до закону, набула законної сили з моменту її проголошення. Її можна оскаржити протягом 90 днів у Верховному Суді, чи буде подано таку скаргу, наразі невідомо.

Після деокупації області Любов Харечко перепоховали на батьківщині на Рівненщині, а Олександра Боброва – у Сновську на Чернігівщині. Наразі відомо не менше п’яти випадків розстрілів росіянами цивільних авто під Черніговом. Ще не всі справи дійшли до суду.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: воєнний злочин, вбивство, кримінал

Додати в: