Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » 3 травня – судний день: чернігівець погрожує рідним та сусідам підірвати будинок
УБП


Home net

3 травня – судний день: чернігівець погрожує рідним та сусідам підірвати будинок

Останні два місяці мешканці будинку по вулиці Попудренка, 12а живуть як на пороховій бочці. Виною цьому став їх сусід з 34-квартири Павло Ленько, який останнім часом поводить себе вкрай неадекватно через вживання наркотичних засобів. Страждають від поведінки чоловіка не тільки сусіди, а і рідні: місяць тому він розбив батькам машину, побив сусідці балкон і три вікна у квартирі, де тимчасово жила дружина, яка пішла від нього через його поведінку.

Більше місяця журналісти сайту Gorod.cn.ua вже писали про цей випадок. Однак з того часу поведінка чоловіка стала ще гіршою: вживати наркотичні засоби він продовжує, почав переслідувати сусідів, погрожувати, що обіллє їх кислотою, підірве будинок на свій день народження 3 травня. І не зважаючи на усе це, поліція не бачить підстав затримувати Павла Ленька.

- Після того, як вийшла стаття – правоохоронці трохи заворушилися, але не надовго. Поліція не прийняла ніяких заходів. Павло постійно загрожує мені фізичною розправою. Чекає в під'їзді, каже, що обіллє кислотою. 27 квітня розбив вікно мені на балконі. 3 травня йому виповнюється 40 років, він сказав, що влаштує феєрверк. Я особисто чула, як він кричав у себе в квартирі, що підірве себе і всіх, хто живе в цьому будинку. Сказав, що на той світ ми підемо разом з ним, - розповідає сусідка Ленька Вікторія Бєлік.

- Павло постійно кричить, коли знаходиться вдома. Вдень весь час він включає голосно порно, яке «кричить» на весь будинок. Дільничний нічого робити не хоче, каже, щоб я і його батьки самостійно шукали вихід. Батьки готові всіляко допомагати, дозволяють бити вікна, ламати двері аби його виманити з квартири. Але поліція нічого не робить. Правоохоронцям двері він не відкриває, навіть за згодою власників квартири двері ламати відмовляються. Кажуть, якщо мене будуть там вбивати, тільки в тому випадку вони можуть зламати двері. Цікаво, що будуть говорити коли будинок підірве?





Скріншот посту Вікторії та коментарів до нього у Фейсбуці від 28 квітня

- Поліцію викликаю протягом двох місяців майже щодня. Мною написано безліч заяв, а зворотного зв’язку немає. Зі мною постійно тримає зв'язок народний депутат Сергій Гривко. Він писав листа начальнику Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Едуарду Альохіну з проханням про допомогу. Але і він проігнорував це звернення. Ще хочу подякувати депутату Олександру Стрішному, який також юридично допоміг усе це оформити і зареєструвати у поліції. Також, вчора, 30 квітня, я відвезла на Шевченка, 13 колективне звернення з підписами мешканців під’їзду, з проханням вжити заходів щодо нашого сусіда.

Телефоном нашому журналісту вдалося також поспілкуватись з матір’ю Павла – Людмилою. Жінка зі сльозами в голосі розповіла усі подробиці з життя сина і вкотре звертається вже через наше видання до поліцейських, аби ті якнайшвидше прикрили чоловіка за грати:

-Я так само страждаю, як і його сусіди. Вони страждають там на Попудренка, я страждаю вдома в районі Градецького. Я з чоловіком використали усі можливі варіанти, зверталися усюди аби повернути Павла до нормального життя. Куди не звертаюся, всюди глухо. На лікування можна відправити тільки добровільно, примусово відправляють тільки після скоєння злочину і потрібно визначити осудна людина чи ні. Коли з ним розмовляєш, він в адекватному стані, добре володіє ситуацію, а згодом на нього щось находить і він стає сам не свій.
Я боюся не тільки за своє життя і онучки, а і за життя усіх жильців будинку, де проживає син. В березні чудом будинок не злетів у повітря, і сусіду вдалося потрапити до квартири Павла і закрити газові конфорки.
Нам він побив машину, яка стояла біля будинку, побив три вікна у тітки цивільної дружини, де вона жила після того, як пішла він нього в березні, коли він почав усе це творити. Постійно чую від нього погрози в нашу сторону, як батьків. Він також приходив бити вікна і нам, я як раз в той момент стояла біля вікна і мені вдалося прогнати його.
Викликали поліцейських, а вони сказали, що нічого зробити тут не можуть. Мовляв ніхто з людей не постраждав. Я їх питаю: «Чому ви чекаєте, що хтось постраждає, робіть щось зараз!». На що мені відповіли: «От коли хтось постраждає, тоді і будемо розбиратись». Як так?!?! Мені це не зрозуміло.

Він постійно зачиняється у квартирі, нікому двері не відчиняє. Квартира належить моїй свекрусі, яка проживає у селі. Тому нею розпоряджається чоловік. Поліцейські кажуть, що немає загрози життю, тому ламати двері не будуть. Ми неодноразово казали і дозволяли з чоловіком ламати поліцейським як двері так і вікна, щоб дістати Павла з квартири. Але вони все одно відповідають, що не будуть це робити. В той же час кажуть чоловікові, щоб він не піднімав на сина руку, мовляв через це сам може потрапити за грати. Чоловік знаходиться теж «на грані», щоб не вчинити самосуд… Йому важко дивитися на мене і на онучку, як ми постійно знаходимося в стресовому стані через Павла. Я щодня п’ю велику кількість заспокійливих.

Після того випадку, як я зупинила його не бити вікна, я не сплю щоночі і чергую, боюся, що камінь полетить у вікно, де спить дитина. Адже ми з чоловіком, з дитинства виховуємо його семирічну доньку. Дівчинка навідріз відмовляється бачити батьків, коли чує слова «мама» чи «тато» починає плакати і труситися. Після травневих свят будемо наймати адвоката і вирішувати питання щодо позбавлення обох батьківських прав і оформлення опікунства над дівчинкою.
Я боюся з дитиною виходити гуляти на вулицю, тому чоловік періодично вивозить нас за місто. З дому майже не виходжу, боюся залишити квартиру. Адже Павло погрожував якось, що кине запальну суміш і спалить квартиру.

Я завжди жаліла сина і невістку. Дитина майже з народження весь час виховувалась у нас. Я бачила, що щось діється у їхніх відносинах. Думала, що в них тимчасові негаразди. Цивільна дружина увесь час мені нічого не казала, що він вживає наркотики.
І от через знайомих я дізналася, що вже роки два він приймає наркотичні засоби. «Друзі» його і підсадили. Рік тому у Павла стався приступ, у нього почались галюцинації. Він зателефонував дочці (своїй сестрі) і попросив про допомогу, щоб його відвезли до лікарні.
Ми швидко відреагували на це і відвезли на лікування, де він пробув два дні. Йому стало трохи краще і він написав відмову від лікування. Згідно закону, лікування має проходити тільки зі згоди пацієнта. Ніхто інший змусити лікуватися не може. Написав відмову і пішов, не долікувавшись.
Через декілька тижнів йому знову стало погано, його знову забрала «швидка». Він попав в реанімацію, так як стан був тяжкий. Він пролежав 5 днів. Коли я з чоловіком прийшла до лікаря дізнатися самопочуття сина, він мені повідомив, що Павло вже написав декілька відмов від лікування і те, що лікарі не мають права його там тримати, якщо сам він проти лікування. В той же вечір, коли ми пішли додому, Павло вибиває двері у лікарні і тікає з лікарні. Тобто знову лікування було перервано.

Через деякий час він вкотре попадає до лікарні до відділення, де перебувають найтяжчі хворі. Це було як раз рік тому. Там він пролежав три тижні, також бунтував, писав заяви, щоб його відпустили. Дякуючи лікарю, яка лікувала Павла, вона ігнорувала його усі вимоги і писанину. І завдяки цьому він пройшов повний курс лікування. Вийшовши з лікарні він перестав спілкуватися з нами, батьками. Видалив зі свого телефону мій номер і батька. Мовляв ми були винні в тому, що він так довго перебував у лікарні. Звідти він вийшов повністю адекватною людиною, із світлим розумом. Павло сам по собі дуже розумна людина, був одним з кращих випускників в школі і інституті. Він всюди був душею компанії, постійно займався спортом. Всюди займав перші місця. В інституті одружився, старшій донці від першого шлюбу вже майже 18 років.

Дитина від другого цивільного шлюбу постійно була у нас, періодично на вихідні батьки забирали її до себе. Павло після лікарні влаштувався на роботу. За цей рік ми його бачили декілька разів, і то дуже швидко, адже він ще ображався на нас . Але з дружиною спілкувалися постійно. Вона казала, що в них все добре. Що Павло працює, усю зарплату приносить додому. Однак все одно на душі мені було якось не собі. Адже гроші ніби були в них, а насправді нічого за них вони не купували. Дружина ж також працювала і працює досі. Я весь час жаліла дружину і онучку, постійно їй дарувала одяг і інші речі, бо батьки нічого не купували.
Як виявилось згодом, дружина мені брехала, що вона не помічає, що Павло вживає наркотики, хоча я про це постійно питала. Можливо вона це робила і терпіла тому, що не місцева і тут у Чернігові їй більше немає де жити.


Декілька тижнів, коли в березні у Павла почалися проявлятися перші випадки агресії, невістка жила у тітки, але коли він побив там вікна, жінка вигнала її і вона повернулася назад. Наркотичні засоби невістка не вживає, в чарку не заглядає. Комунальні послуги вони сплачували вчасно, є тільки зараз невелика заборгованість за електроенергію за місяць і за тепло за два місяці.

В січні дружина зателефонувала і сказала, щоб дитину більше до них не привозили – Павло знову взявся за своє. Якщо раніше він якось ховався, то цього разу він приніс наркотичні засоби додому, де їх і вживав.

Поліція зовсім не хоче займатися цією справою. На днях слідчий викликав чоловіка і говорив, щоб він відправив Павла на лікування. Але ж як ми без допомоги це можемо зробити? Ніяк. Тому і звертаємося до правоохоронних органів. А вони навпаки – відвертаються від нас. Слідчий сказав, що усі наші справи у дільничного. Але і він нічого не робить.

Останнього разу, коли я була у дільничного, він сказав мені «Деньте его куда-нибудь, он мешает соседям». На що я відповіла: «Він що річ, яку я заховала в клітчасту сумку і кудись вивезу?».
Поліція просто складає докупи усі заяви і чекає, коли щось трапиться. 11 квітня Павло нам побив машину, і з цього часу нас ніхто не визвав і не спитав, що до чого. Так само і вікна були побиті через декілька днів після цього. І знову тиша від поліцейських. Слідчий нічого не робить, каже це робота дільничного. Писали навіть Міністру внутрішніх справ України Авакову і знову справу спустили «донизу» до дільничного. А він також нічого не робить. Ну якби я забороняла щось, і казала, що не чіпайте його, тоді б було зрозуміло. А тут навпаки, ми з чоловіком постійно просимо зламати двері чи вікна і дістати його з квартири.

Ось 28 квітня, сусіди знову викликали поліцію через його погану поведінку. Дзвонить мені Ігор Миколайович (дільничний) і повідомляє, що вони у під’їзді. Я вкотре кажу, ламайте двері, вікна – заходьте як хочете і забирайте його, на що знову стандартна відповідь: «Ми не можемо»…. Постояли годину, почекали може він вийде і поїхали ні з чим.
Ми з чоловіком щодня молимо Бога тільки про одне, щоб він нам дав сил і здоров’я виростити онучку до повноліття. Нам дуже соромно за дії сина, а от йому все одно, що дівчинці жити в цьому місті. Ця дитина нікому, окрім нас з чоловіком, не потрібна. Мама дитиною зовсім не займається, жодної речі чи іграшки за увесь час донці не купила. Не спитала жодного разу, як самопочуття дівчинки, які гуртки вона відвідує. Інша бабуся, мати невістки, за 7 років жодного разу не бачила онучки, хоча здоров’я дозволяє. Живе «далеко», аж у Ічні (відстань близько 140-150 км – ред.), і каже, що не може залишити своє господарство, щоб приїхати до Чернігова і побачити дівчинку. З народження дитина повністю на нашому забезпечені, дівчинка відвідує безліч гуртків. У навіть мене чоловік в 62 роки на роликах з онучкою катається, щоб її теж цьому навчити.

Павла потрібно терміново закривати, відкривати кримінальну справу стосовно того, що він хотів підірвати будинок на 8 березня, додати сюди хуліганські дії по побиттю вікон в двох квартирах і машини. Тоді вже і буде видно, чи потрібно йому лікування. Але закрити потрібно обов’язково і терміново. Відправити його просто на лікування неможливо. Це буде спокій лише на 2-3 тижня, потім він повернеться з лікарні і знову візьметься за старе. Він самостійно не зупиниться.
У нього 3 травня день народження, я хвилююсь, щоб в цей день він не зробив якийсь «судний день», адже зараз від нього можна чекати будь що…

В поліції Чернігова ситуацію з Павлом Ленько прокоментували так:

-29 квітня від сусідки Вікторії Бєлік прийнята і зареєстрована заява, відкрито кримінальне впровадження за частиною 1 ст. 129 КК України : Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років. На чоловіка складено протокол за порушення правил тиші. Також Павла Ленько та його батьків викликав до себе дільничний, щоб провести бесіду і вирішити питання стосовно його хуліганських дій, - зазначила прес-секретар Чернігівського відділу поліції Наталії Слабеняк.



Що робити постраждалим від дій Павла Ленька і що робити при бездіяльності правоохоронних органів розповіла керівник адвокатської компанії «СКАЙЛОЕРС» Катерина Кулініч:

-
Погрози особи, а саме сусіда, на адресу однієї із мешканок зазначеного вище будинку слід розцінювати, як кримінальне правопорушення, передбачене ст. 129 КК України, а саме погроза вбивством.

Органи поліції, яким відомо про ситуацію, що склалася в будинку, що знаходиться за адресою вул. Попудренка, 12-А в місті Чернігові, зобов'язані зареєструвати заяву про вчинення злочину в єдиному реєстрі досудових розслідувань протягом 24 годин, як цього вимагає чинне кримінально-процесуальне законодавство та почати слідство.

Поліція, зазвичай, «не дуже любить» роботу за подібними кримінальними статтями, оскільки процес зібрання доказів за даною кваліфікацією найчастіше марний та невдячний. Однак дана ситуація є виключенням, оскільки кількість свідків самого правопорушення є невимовно великою.
Виходячи з пояснень мешканців, можемо спостерігати неадекватність вчинків вказаної особи, але дану обставину необхідно довести. Згідно чинного законодавства змусити особу пройти психіатричне освідування без її на те згоди в межах цивільних правовідносин, не можливо, однак саме у компетенції слідчого провести дану експертизу в рамках кримінального провадження.

В цій ситуації спостерігається ще одне недопрацювання. А саме бездіяльність дільничного інспектора, який не вживає достатніх заходів щодо впливу на особу, яка ставить під загрозу жителів всього будинку, фактично займаючись бездіяльністю.

Бездіяльність органів поліції та зволікання з проведенням необхідних слідчих дій можуть в майбутньому призвести до трагічних наслідків.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ленько, Бєлік, наркоман, Слабеняк, Кулініч, погрози

Добавить в:


ЦентрКомплект