Газеті "Гарт" - 85!

На цих знімках ви бачите декого з тих, хто кожен свого часу вів чи веде наш «Гарт» через бурхливе житейське море. їм наші, членів нинішньої команди, слова вдячності. Хочемо, щоб і ви, шановні читачі, згадали добрим словом «Капітанів «Гарту».



Як робиться газета

Здається, тільки вчора біля редакційно-видавничого комплексу на проспекті Перемоги, 62 грав військовий духовий оркестр і ми святкували 80-річчя нашої газети. Звуки того чарівного вальсу ще не встигли розтанути у просторі, а «Гарту» вже — 85! Якихось 15 років залишилося до столітнього ювілею — і ми дуже сподіваємося дожити до нього разом з вами, дорогими нашими читачами й друзями. А сьогодні ми хочемо запросити вас у гості. Познайомити вас із тими, хто робить газету, розповісти, як вона робиться. І допоможе нам у цьому чудовий чеський письменник-гуморист і журналіст Карел Чапек, котрий ще у 30-х роках минулого століття передбачив сьогодення «Гарту» в оповіданні «Як робиться газета».

Отже, шановний читачу, вперед!

Газети, як і деякі інші великі підприємства, цікаві не стільки тим, як вони робляться, скільки тим, що вони взагалі існують і виходять регулярно. Ще не було випадку, щоб газета надрукувала лише коротке повідомлення про те, що за минулу добу нічого вартого уваги не сталося і тому нічого писати. Якщо навіть всю редакцію звалить грип, то газета все одно вийде і в ній будуть усі звичні рубрики, так що читач ні про що й не здогадається.

Хто робить газету

Ніхто до цього часу не намагався встановити, звідки беруться журналісти. Щоправда, існує інститут журналістики, але ми ще не зустрічали журналіста, який би вийшов звідти. Зате відомо, що кожний журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще кимось (наприклад, викладав у школі історію чи навіть клеїв дурня на театральній сцені). Кожний журналіст у дитинстві, мабуть, мріяв стати машиністом, моряком чи власником каруселі, але так якось сталося, що мрії не здійснились, і він потрапив за редакційний стіл. Іноді людина йде в газету, бо відчуває, що може добре писати. Але й це не обов’язкова умова (для газет часів Карела Чапека — можливо, але не для “Гарту"!).

Шеф-редактор



Редактор, „шеф”, „старий" — це голова редакції- За часів Карела Чапека більшу частину життя головні редактори сиділи у своїх кабінетах, де проводили наради, приймали відвідувачів, вислуховували повідомлення, а іноді навіть писали. Через певні проміжки часу вони вибігали зі свого сховища й бушували — в газеті нема такого-то повідомлення, або якийсь осел все наплутав, або ще щось схоже. В такий момент вся редакція тремтіла, мов лист. А ось гартівського шефа Дмитра Іванова легше спіймати десь у забутій Богом (але не “Гартом"!) Забутівці, куди він зрання відбув по нові теми для газети, ніж у кабінеті. Більшу частину свого нинішнього життя гартівський “старий” сидить за кермом редакційного авто “Субару-Легасі", відомого серед співробітників редакції під ім’ям “Олеся”, а серед жителів чернігівських сіл, районних центрів та депутатів Верховної Ради просто як “Іванов приїхав”. На більшості редакторів ще й досі лежить страшне прокляття: вони завжди бояться, що коли матеріал не пройде через їхні руки, вийде страшний „ляп”. Тому вони проводять багато часу за складанням всіляких розпоряджень, інструкцій, вказівок, графіків та розпорядків, мета яких упорядкувати роботу редакції. Дмитро Іванов чи то не читав Карела Чапека, чи то Карел Чапек для нього не указ, але у цьому питанні він іде своїм шляхом: іноді, підсівши у комп’ютерній до верстальників, він своїм соковитим баритоном починає диктувати правки, час від часу повчально зиркаючи на журналістів, котрі збігаються з усієї редакції подивитися на це дійство: ось, мовляв, як треба працювати! Потім головний редактор знову зникає на “Субару” десь за обрієм, а "ляпи", переживши атаку, вилазять на світ і намагаються захопити новий плацдарм на шпальтах газети.

Відділ культури



За Карелом Чапеком, відділ освіти, культури і сім'ї (або просто, „культурники”, „вчені", „білоручки", „паничі") не має яскраво виражених характерних рис і не вважається повноцінною журналістикою; це, скоріше, окраса газети і щось на зразок заповідника індивідуальностей. З другою половиною цього твердження ми повністю згодні, що ж до першої, то, пане Чапеку, пардон. Окраса газети і водночас завідувачка культурологічного відділу Валентина Евтушенко, дійсно, представляє і ревниво оберігає дух свободи і критичної незалежності, Тому намагається менше критикувати, а більше писати про долі людські, які вона знаходить у таких місцях, про які Карел Чапек ніколи б і не подумав.

Відповідальний секретар



Коли Карел Чапек працював журналістом, відповідального секретаря називали відповідальним редактором. Потім, мабуть, вирішили, що два редактори на одну газету — це занадто, і посаду перейменували. Якщо секретар дійсно відповідальний, то він сидить за столом, а робота йде. Якщо ж відповідальний — безвідповідальний, то робота лежить на столі, а секретар десь пішов. Тоді його скрізь шукають, а в редакції вимушено вводиться нова посада “відповідального за відповідального". Головним завданням відповідального секретаря Сергія Оліферовського є складання докупи планів на наступний номер, які за нього придумують журналісти, і виголошення заяв для всіх, кого це цікавить, що “саме цієї статті, через яку редакцію притягли до суду", він не читав, не писав і не давав до друку, що здебільшого — істинна правда. Іноді йому дають читати рукописи, які він. навіть не розгорнувши, повертає авторам зі співчуттям. що „через брак місця ми не змогли використати ваш матеріал", а сам сідає за комп'ютер і починає готувати чергову гартівську спортивну сторінку, яку підписує псевдонімом Сергій Щербина.

Секретар-референт



Більш замкнуте життя у секретаря-референта Оксани П'ятківської, обов'язки якої — прикрашати собою приймальню головного редактора, приймати пошту і розносити П по відділах. Секретар-референт має читати, «що нам пишуть наші читачі", а іноді навіть і відповідати їм. Також секретар приймає відвідувачів, котрі марно домагаються розмови з головним редактором тет-а-тет, а не по “мобілці", і саме ось зараз, а не тоді, коли він, головний редактор, особисто поздоровивши всіх поштарів області з черговим святом, повернеться додому заправити бензином “Субару" і перевдягтися перед новим відрядженням. Дуже часто приходять різні маніяки і божевільні, котрі особливо люблять звертатися зі своїми скаргами або проектами до глави держави. Щиро, мабуть, вважаючи, що глава сидить десь тут у куточку за дверима. їх треба заспокоїти і ввічливо випровадити. Через всі ці та інші причини характер у секретарів редакції дещо меланхолічний і нервовий. Але не в гартівської Оксани — вона завжди уважно-чемна.

Політичний оглядач



Публіцисти, або „політики”, діляться на дві групи: іноземні оглядачі і внутріполітичні. Внутріполітичні оглядачі, на відміну від іноземних, з деякою зневагою ставляться до ідеологічних концепцій і говорять про політику більше у плані особистих уподобань. Оцінки їх часто-густо досить цинічні, і про політиків вони відгукуються дещо фамільярно: “наш Андрійович" або ж “їхній придурок-молодший". Варто їм взяти в руки перо (або сісти за комп’ютер), як вони по самі вінця сповнюються такою благородною і красномовною принциповістю, що кожний свідомий читач мимоволі думає, яким прекрасним було б життя, коли б уряд керувався цими статтями. У гартівському випадку обидва оглядачі — і зовнішній, і внутрішній — втілилися в одній особі, на ім’я Олег, з подвійним прізвищем Яновський-Шпак, що періодично призводить до безуспішних спроб цієї особи отримувати в бухгалтерії зарплатню за двох.

Відділ чернігівських новин



Міська хроніка — далеко не проста тема, справедливо вважає Карел Чапек. Сюди входить все, що трапилося в області, місті та в його околицях і не увійшло в матеріали жодного з вищеназваних відділів, тобто — гулянки і торжества, пригоди і міські події, перші гриби на міському ринку і похорони видатних діячів, бурі і повені, світська хроніка і всілякі скандали, збори акціонерів і членів всіляких спілок, демонстрації, маніфестації і пожежі, відкриття пам’ятників, інтерв’ю із знатними іноземцями, вернісажі тощо. Друга галузь міської хроніки — це комунальні питання, починаючи від засідань муніципалітета і кінчаючи кепським станом громадських вбиралень (і особливо сміттєзвалищ!). Весь цей “інформаційний нектар” для “Гарту” збирає одна бджілка — наш спеціальний кореспондент Андрій Димич. Коли ж зібраний нектар зусиллями всього колективу редакції перероблено на мед у вигляді зверстаних плівок, спецкор перетворюється на спецагента і за будь-якої погоди везе ті плівки битим-перебитим шляхом аж у Київ до друкарні (бо саме там друкується «Гарт»), оберігаючи їх мов зіницю ока і прикриваючи своїм тендітним тілом від зазіхань конкурентів.

Майже за Карелом Чапеком

Бухгалтерія



Двічі на місяць усі без винятку співробітники газети кидають свої нагальні справи і поспішають освідчитися в коханні Ларисі Пильник — головному бухгалтерові "Гарту”, котра видає аванс та зарплату. Одним із головних завдань “міністра фінансів" "Гарту" є оберігання редакційної казни від марнотратів, котрі час від часу намагаються випросити нелегкою працею зароблені гроші на різноманітні дрібниці типу блокнотів, олівців та канцелярських скріпок. Відбивши черговий напад прохачів, головбух вдоволено зітхає — і йде купувати все те письмове причандалля сама.

Відділ реклами



Тим часом відділ реклами та передплати добуває передплатників, оголошення і взагалі гроші, щоб каса могла платити гонорари, проводити різні розрахунки, а головно — видавати аванси співробітникам. З цією ж метою завідувач відділу В’ячеслав Ковальов регулярно проводить різноманітні конкурси серед передала т ників, щедрою ру кою роздаючи призи і пожинаючи лаври найполулярнішої людини "Гарту". У той час як редакція чомусь вважає, що завдання газети друкувати статті, новини і сенсації, рекламний відділ з неменшою підставою вважає, що головне — заповнити всі сторінки рекламою. А новини можна й по радіо послухати. Так було за часів Карела Чапека, так залишилося й за часів Вячеслава Ковальова.

Кримінальний сектор



При зустрічі із завідувачем кримінального сектора Тарту” Валерієм Литовченком перш за все згадується рядок пісні з репертуару його підопічних: "Фраєр, товстий фраєр”. Після ж спілкування з ним на зміну набридливому мотивчику приходить проза — репліка Кирпича з популярного телесеріалу “Місце зустрічі змінити не можна”: “Ні, не фраєр, це точно!” Карел Чапек вважав, що судовий хронікер (так колись називався б наш завідувач) — людина характеру похмурого і трохи цинічного, почасти тому, що із зали суду вона винесла дуже невтішні враження про людську вдачу. А ще через те, що хоча читачі (а особливо читачки) найохочіше читають матеріал хронікера, відділ „Із зали суду” (тобто “Закон & беззаконня") не отримав достойного, на його думку, місця в газеті. Можливо, колись так і було, але ті часи минули з народженням “Гарту". Гартівський “кримінальник” — людина весела й добродушно-флегматична. Навіть повернувшись нещодавно із СІЗО із сенсаційним матеріалом, він продовжує розмовляти нормальною людською мовою, хоча чернетки його статей іноді схожі на стовідсоткову “феню”, що викликає у редакційних коректорів та літературних редакторів нестерпне бажання самим втекти до якогось СІЗО, аби лише тих чернеток не бачити. Все інше у Карела Чапека — щира правда: гарний поліцейський хронікер швидкий, як вітер, поліцейських називає не інакше, як „наші хлопці", має детективні нахили і може потрапити куди завгодно. Хоча не завжди хоче.

Літературні редактори





Якщо звичайні коректори знаходять та виправляють авторських текстах, то літературні редактори Ольга Гриньова (російськомовний «Гарт») та Раїса Іванова Україномовний «Гарт») — у головах самих авторів. Справжній літредактор вважає справою честі, щоб кожен черговий номер його газети (чого там гріха таїти, за природою своєю — одноденки) став монументальним пам’ятником культурі і посів почесне місце на золотих полицях світової літератури поруч з творами Данте, Шекспіра, Рабле, Толстого, Олександра Ковіньки та інших світочів журналістики, деякі журналісти при цьому пручаються, белькочучи щось про короткий вік газетного матеріалу, літературний редактор лагідно переконує їх в тому, що вони не праві. І що писати треба так, щоб читач, прочитавши автора, швидше погодився б загорнути щойно купленого оселедця в свою новеньку білу сорочку, аніж у газету з улюбленим автором, як він це звик робити з іншими виданнями. Тому ось це слово бажано виправити, ось цей рядок взагалі викинути, а назву змінити, забувши про стару, мов про страшний сон. Прозрівши, автори погоджуються на все. Серед журналістів побутує легенда, нібито Олександрові Пушкіну саме літературні редактори довели, що його віршований “Євгеній Онєгін" — ніяка не поема, а роман, бо насправді поема — це прозові “Мертві душі” Миколи Гоголя.

Комп’ютерний цех





Карел Чапек жив в епоху технічно відсталу, тому й не згадав у своему оповіданні такий немаловажний редакційний підрозділ, як комп'ютерний цех. В давнину сторінки газети набирали на динозавроподібному залізному приладі, який називався лінотип. Потім розумні голови засунули той лінотип за екран, підключили його до розетки і назвали "комп'ютером". Тож доки в редакції триває веселий творчий розгардіяш, оператори комп'ютерної верстки — Діна Сапон (старший оператор і автор добре відомих читачам сторінок «Ваше здоров'я» та «Порадниця»), Ярослав Сапон, Дмитро Сапон та Валентин Ковальов (наш універсал, бо він ще й водій гартівської «Славути» та фотограф) — сидять біля своїх лінотипів-комп’ютерів і старанно працюють: друкують на клавіатурі, як на друкарській машинці. Літери на моніторі групуються в потрібній послідовності, аж поки не набереться повна сторінка рядків. Потім сторінку з допомогою невідомих не-посвяченим заклинань переводять на плівку, з якої десь у Києві вже й друкується власне газета. Крім того, редакційні комп'ютерники займаються ілюструванням всього того, що понаписували журналісти, намагаючись зробити так, аби картинки було цікавіше розглядати, ніж читати те, що вони ілюструють. Іноді їм це вдається, і тоді щасливий автор проілюстрованої статті може почути від своїх знайомих: “То це ви робили підпис під тим чудовим колажем з космічними прибульцями?"

Технічні працівники



Кожна редакція — це перш за все виробництво. І хоча виробляє вона не чавун, а щось ефемерне, абсолютно матеріальних відходів щодня в редакційних кабінетах накопичується чимало. Здебільшого ті завали складаються з пошматованих рукописів, вирваних з корінням в моменти творчої кризи жмутів журналістських чуприн, пакетиків з-під кави та порожніх пляшок з-під безалкогольного пива, і Володимир Маяковський колись згадував про тонни словесної руди, переритої в пошуках потрібного слова. Проте він не згадав, хто за ним прибирав порожню породу. А ми згадаємо, із вдячністю. Лад та чистоту щовечора в примішанні "Гарту" наводить повноправний член нашого коллективу Надія Саржан. Просимо любити й шанувати!

Коректори





Пригноблені буржуазним урядом Чехії коректори газети, в якій працював Карел Чапек, сиділи, як правило, в неймовірно тісних і погано освітлених комірчинах, не скидали з носа залізних окулярів і сповідували граничний мовний пуризм. Коректори "Гарту" Наталя Онанко та Наталя Качановська сидять у просторому та яскраво освітленому кабінеті, не скидають з носа імпортних окулярів у модних оправах, а у вільний від полювання за помилками час займаються живописом і народжують дітей (та ще й з неабияким успіхом!).

«Ядумаю, що якби меніможна було знову народитися на світ Божий, я б знову дозволив спокусити себе журналістикою».

Так закінчує своє оповідання Карел Чапек. І ми з усією щирістю приєднуємося до нього.

«Гарт» №23 (2255) від 8 червня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: