«Це злочин щодо дітей - ті умови, в яких нам доводиться жити»

День захисту дітей традиційно сприймається і відзначається як свято. Тим часом у самому словосполученні „захист дітей” мало мажорного змісту, бо про яке свято може йти мова, коли діти потребують захисту.



Чернігівці Сергій Клементьев і Олена Лащенко познайомилися навесні 1999-го. Почали зустрічатися, а згодом Олена переїхала з гуртожитку, де мешкала, у двокімнатну квартиру Сергія. Він проживав тут зі своїм сином від першого шлюбу, Колею, а вже через рік з'явилася на світ їх перша спільна донька, яку назвали Марією. Тут треба сказати, що і Сергій, і Олена — люди віруючі, ходять до церкви, живуть за Божими заповідями. І, звичайно, ні про які аборти в цій сім’ї не могло бути й мови. „Я вважаю, що аборт — це вбивство, — говорить Сергій. — І Олена всіх дітей, яких могла зберегти, зберегла". Під словом „усіх" маються на увазі Маша, якій сьогодні вже 6 років, 4-річна Анюта, 2-річна Даринка і найменший Ванечка, якому всього рік. До речі, останні пологи в Олени пройшли дуже тяжко. Вона втратила багато крові і фактично була на грані між життям і смертю.

У великій сім’ї і проблем немало. Діти часто хворіють, буває, що Олені доводиться лежати з котримось у лікарні. І тоді всі домашні турботи бере на себе Сергій. „Я — як пожежна команда, — жартує він. — Постійного місця роботи поки що не маю, тож обходимося тимчасовими заробітками". Ці заробітки в купі із соціальними виплатами дають змогу прогодувати родину, одягти-взути дітей. Але є в цій сім'ї проблема, яку Сергій з Оленою, як не б’ються, а розв’язати не можуть.

Не випадково на першій сторінці родину Клементьєвих-Лащенків знято біля дитячого будиночка. Як і герої відомої казки „Теремок”, Сергій та Олена разом із п’ятьма дітьми змушені тіснитися у невеликому помешканні — двокімнатній квартирі з житловою площею усього 26,8 кв. м(!) Якщо розділити її на 7, вийде приблизно 3,8 квадратного метра на кожного — при санітарній нормі 6 метрів. Пам’ятаєте, чим закінчилася згадана казочка? Правильно — крахом „теремка”.

В нашому випадку квартирі Клементьєвих-Лащенків поки що ніщо не загрожує — цегляні стіни міцні, все витримають — а ось терпіння її мешканців скоро може лопнути.



— Останній рік взагалі був нестерпним, — розповідає Сергій. — Ночами Ванечка часто прокидається, плаче, будить старших дітей. Удень, навпаки, вони йому не дають поспати. В Олени від постійного недосипання і перевтоми з'явилися серцеві болі. Зараз вона лікується. У квартирі душно, тільки-но відчиняєш вікно в одній кімнаті, як вікна другої миттєво вкриваються паром. Я вже не кажу про те, що варто одній дитині захворіти, скажімо, на застуду, і через день уже хворіють всі. Ті умови, в яких нам доводиться жити, — це фактично злочин щодо дітей.

Коли народився Ваня, Сергій з Оленою почали писати листи у всі можливі інстанції: „Нам нікуди привезти новонароджену дитину з пологового будинку!". Цей крик душі полетів і до прем’єр-міністра України, і до дружини Президента Катерини Ющенко, і, звичайно ж, до губернатора та мера, і на всі ці звернення прийшли однакові, як близнюки, відповіді, їх текст шокував холодною бездушністю: „Ви перебуваєте на квартирному обліку з 21.03.05 року на загальних підставах за Ns5107 та у списку на першочергове отримання житла за Ns2115. Квартирою вас планується забезпечити відповідно до черги за пільговим списком". Ось так, коротко і ясно, державні органи дали зрозуміти багатодітній сім'ї, що в найближчі 20-30 років Тй нічого не світить. Вибачте, а як же красиві гасла про підтримку дитинства та материнства, де соціальні гарантії, проголошені на всіх рівнях? Куди вони поділися, коли потрібна допомога реальній сім'ї і п'яти реальним українським дітлахам? Чому в той час, як наші газети рясніють рекламними оголошеннями про продаж квартир під ключ у нових елітних будинках, так важко добитися виділення нормального житла для дітей? Хіба вони — не еліта? Воістину, „хто твердить: „Люблю народ", а не виконує своїх обов'язків перед ним, той твердить лож", Ці слова Івана Франка сьогодні актуальні як ніколи.

А ось цитата з листа Олени Лащенко: „Я люблю дітей І хочу, щоб їх було більше, тому що думаю, що майбутнє кожної люди ни і країни в цілому залежить від того, яким виросте нове покоління". З Оленою важко не погодитись, бо дітей ми, справді, народжуємо не лише для себе, а Й для держави. Та щось поки що вона не дуже хоче перейматися проблемами своїх маленьких грома дян.

P.S. Звертаємось до голови Чернігівської облдержадміністрації Миколи Лаврика, до голови Чернігівської обласної рада Наталії Романової, до мера Чернігова Миколи Рудьковського з проханням не залишити поза увагою проблеми родини Клементьєвих-Лащенків і допомогти їх розв‘язати. Координати сім‘ї в редакції.

Валентина Євтушенко , «Гарт» №22 (2254) від 1 червня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: