«Я був мертвим вісім років»

„Завдяки" Управлінню праці та соціального захисту населення Коропської райдержадміністрації пенсіонер з Радичева Михайло Никипорець спочатку „помер” (про це свідчили документи), а минулого року дивним чином „воскрес”.



Михайло Никипорець — з діда-прадіда корінний ради-чівець. За фахом — інженер-будівельник, зводив у Сибіру пускові шахти для балістичних ракет. У 1967 році приїхав до Чернігова, де побудував не одну багатоповерхівку. У 80-х п'ять років працював на будівництві Богучанської ГЕС на Ангарі.

— Поїхав туди, щоб заробити пристойну пенсію, — розповідає він. — У січні 1991 році через колишній Новозаводський відділ соціального забезпечення оформив пенсійні документи. Але вабило спокійне сільське життя, отож і переїхав жити спочатку до Райгородка, потім до Понорниці, а ось тепер живу в рідному Радичеві. Через шість років, з 1 червня 1997 року, вирішив перейти на військову пенсію як інвалід армії, бо трудова була нижчою (під час будівництва стратегічних об'єктів став інвалідом армії II групи. — Прим.авт.). У 2004 році ситуація докорінно змінилася: тепер уже моя військова пенсія стала меншою. Звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі з проханням перерахувати пенсію відповідно до трудового стажу та інвалідності. У жовтні 2004 року спеціалісти районного Управління Пенсійного фонду зробили запит до Коропського райуп-равління праці та соціального захисту населення, аби мою пенсійну справу переслали їм. Але там дали відповідь, мовляв, документи відіслали до Чернігівського облвійськкомату. Поїхав туди. В обласному центрі знайшли мою пенсійну справу, але... військову.

Після цього Михайло Григорович письмово звернувся до начальника Управління праці та соціального захисту населення Коропської райдержадміністрації Миколи Колодка (до 1 липня 2002 року пенсіонерами опікувалипя вілліли соцзабезпечення, які потім реорганізували в Управління праці та соціального захисту населення. Заоаз пенсійними справами відають рай-управління Пенсійного Фонду. — Прим, авт.ї. 5 травня 2005 року отримав від Управління праці та соціального захисту лист-відповідь такого змісту: „Повідомляємо, що пенсійна справа за № 150/90 зареєстрована у журналі померлих у 1997 році, але в архіві вона відсутня”.

— У цій ситуації мені нічого не залишалося, як звернутися до райдержадміністрації, аби там примусили співробітників Управління знайти документи, — продовжує Михайло Григорович.

На виїзному засіданні Коропської райдержадміністрації у Радичеві Никипорець прилюдно розповів чиновникам про свої ходіння по муках. І ЗО травня минулого року з райдержадміністрації йому надіслали „цікавого” за змістом листа, дев'яносто відсотків якого — переказ того, ким і на якій підставі було розглянуто звернення пенсіонера, але суть відповіді була та сама: в архіві пенсійної цивільної справи немає. „В усній формі вам роз'яснено, що для призначення пенсії необхідно подати заяву та трудову книжку, — зазначалося у листі. — Письмове звернення вами було подане лише 13 травня 2005 року. Тому пенсія за віком буде призначена з цього дня (нагдаємо, що з приводу перерахування пенсії Никипорець звернувся ше у жовтні 2004 року. — Прим. автЛ а її виплата за травень буде проведена з урахуванням виплати пенсії по лінії військкомату". Конкретики було мало, і та неприємна для Михайла Григоровича. Ось так по колу і ходив він.

І лише після того, як звернувся до прокуратури та подав позов до суду, сталося диво — документи знайшлися. Але... паперів, які б підтверджували, що Никипорець п'ять років працював на будівництві Богучанської ГЕС, а саме ж туди, як згадувалося, він їздив по солідну пенсію, там чомусь не було. Опису (тобто переліку документів) справи теж не було. Довелося робити запит до регіонального Пенсійного фонду Росії. Звідти надійшла довідка, яка підтверджувала, що Никипо-рець працював в організації К-100/24 лише два роки. Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі цих років не враховує, адже для нарахування пенсії потрібна заробітна плата за п’ять років, а документів, які б підтверджували ще три роки роботи (а працював же!) у „Братськгесбуді", не надійшло.

Отож тепер у Никипорця, крім військової, є дві пенсійні цивільні справи, але, на жаль, жодної такої, як була спочатку. І все „завдяки” чиновникам-чудотворцям.

Читачу, напевне, буде цікаво, як же знайшли пенсійну справу? Кореспонденту про це розповів начальник Управління праці та соціального захисту населення Коропської райдер-«адміністрації Микола Колодко:

— Коли пенсіонера записали до журналу померлих, я ще не працював. Тож коментувати щось з цього приведу не можу. Щодо пенсійнії справи, то її не загубили. Вона увесь час знаходилася я нашому архіві. Просто потрапила всередину іншої пенсійної справи. А знайшли її під час інвентаризації, коли передивилися двадцять чотири тисячі справ.

А ось що з цього приводу каже начальник Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі Сергій Гальченко:

— Лише безвідповідальність і халатність працівників колишнього Корейського райвідділу соціального забезпечення могла призвести до таких наслідків. Це свого роду унікальний випадок, адже мало того, що пенсійну справу загубили, так ще и зареєстрували її у журналі померлих. Аби зробити такий запис, необхідна копія свідоцтва про смерть та довідка із сільської ради.

Дійсно неясно, як таке могло статися. Ясно одне — крайнього немає. Є тільки постраждалий.

— Десять останніх років я жодного разу не звертався до лікартв. А от за той час, що доводив чиновникам своє фізичне існування, вже декілька разів потрапляв на лікарняне ліжко, — говорить Михайло Григорович.



Зараз Михайло Никипорець вимагає від Управління праці та соціального захисту населення Коропської райдержадміністрації 5000 гривень як компенсацію за завдану моральну та матеріальну шкоду. На першому судовому засіданні представник відповідача вибачився перед пенсіонером. Але Никипорець вибачення не прийняв. Наступне засідання відбудеться після того, як Михайло Григорович хоч трохи поправиться після лікування в обласній лікарні.

і може станеться диво: компенсуються хоч оті дев'ять місяців оббивання чиновницьких порогів, бо здоров'я, як відомо, вже ніякими грошима не компенсувати.

Андрій Діміч, «Гарт» №8 (2340) від 23 лютого 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: