В гостях у казки

Уявити Новий рік без Діда Мороза га Снігуроньки неможливо — жоден святковий ранок або вечірка без них не обходяться. Але мало хто з нас цікавиться тим, і хто ж ховається за білою бородою і світлими косичками, та й взагалі, чи легко це — перевтілитися в казкових героїв? Про все це ми вирішили дізнатися у подружжя з Чернігова Сергія й Тетяни Копиць, Діда Мороза та Снігуроньки з 10-річним стажем.



Борода не з вати

Усе почалося, як у Біблії, зі слова. За два тижні до нового 1994 року компанія молодих людей сиділа і говорила, звісно ж, про свято. І раптом — ідея: "А чому б комусь із нас не спробувати себе в ролі Діда Мороза і Снігуроньки?" Пропозиція здалася цікавою і привабливою, а двоє — подружжя Сергій і Тетяна — цією ідеєю просто загорілися і вже наступного дня почали втілювати її в життя. Передусім потурбувалися про костюми, які зробили досить швидко. Вбрання Снігуроньки пошили з Таниної весільної сукні, додавши до неї білий жакет і пухову дитячу шапочку. Шубу Діда Мороза викроїли із червоного ситцю, добре його накрохмаливши. Обшили костюми звичайною ватою, яку попередньо змастили клеєм ПВА, — вийшло щось схоже на біле хутро. А ось бороду, всупереч відомому віршику, зробили не з вати, а із шматка овчини. Але даремно Тетяна пожертвувала для цього свою жилетку — під хутряною бородою Сергій задихався, а тому на наступний Новий рік довелося майструвати нову бороду. Заради неї пішли на ще більші жертви — обстригли частину доньчиних ляльок і нашили це волосся на широке мереживо. Однак і цей винахід був не дуже вдалим. І тільки на третій рік у Сергія нарешті з’явилася професійна дідморозівська борода, працювати в якій було і зручно, і приємно. Змінився й костюм Дідуся — тепер це була розкішна "шуба" з вишневого оксамиту, обшита білосніжним синтепоном. І нічого, що той оксамит нещодавно висів на вікнах у вигляді штор, зате тепер Дід Мороз, на ім'я Сергій, виглядав на всі сто!

Втім одних лише гарних костюмів для успіху було недостатньо. Зрозуміло, що для роботи з людьми (переважно — з дітьми) потрібні ще й організаторські та педагогічні здібності. І тут подружжю допомогло те, що Сергій свого часу працював дитячим тренером (до речі, після закінчення педінституту), а Таня всюди, де навчалася чи працювала, на новорічні свята виконувала роль Снігуроньки. А найголовніше, що обоє перевтілювалися у Діда Мороза та його онуку, так би мовити, за покликом душі. Свою казкову місію вони виконували із задоволенням, і цього не могли не відчувати їхні маленькі (та й дорослі теж) клієнти.

І сміх і сльози

За десять років такої незвичайної роботи подружжя Копиць в образі новорічних персонажів привітало зі святом сотні дітлахів. Бували дні (переважно З0, 31 грудня), коли вони відвідували до 30 домівок. І всіх діток, з якими познайомилися за цей період, і Сергій, і Тетяна добре пам'ятають. Адже завжди намагалися знайти свій підхід до кожної дитини, навіть мали в запасі різні програми — для менших і старших, для товариських і сором'язливих. Приймаючи замовлення, намагалися якомога більше дізнатися про дитину. До роботи готувалися дуже ретельно й відповідально: Таня писала віршований сценарій, щороку новий, Сергій щось коригував, підказував. І діти приймали їх на ура". Уже після першого року роботи в подружжя з'явилися постійні клієнти, які хотіли бачити на святі тільки цих Діда Мороза та Снігуроньку, бо дітлахи чекали саме їх. Чоловік і жінка пригадують одного хлопчика, якого вони вітали два роки поспіль, а на третій батьки дитини не змогли додзвонитися до Сергія й Тетяни і запросили іншу пару. Ті прийшли, сухо привітали хлопчика з Новим роком, вручили йому подарунок і пішли. Розчарування малюка було таким великим, що він весь вечір проплакав...

Взагалі за 10 років роботи подружжя Дідом Морозом та Снігуркою чого тільки не траплялося. Що й казати, якщо перше ж замовлення стало для них справжнім іспитом. Зайшовши до квартири, чоловік і жінка побачили хлопчика 3-х років у гарненькому костюмчику ковбоя. Та не встигли Сергій з Танею щось сказати, як малий, напевно, чогось злякавшись, шмигнув під ліжко. Тож довелося їм говорити з хлопчиком у напівзігнутому положенні (щоправда наступними роками дитина була вже більш сміливою). І зовсім навпаки поводилася з казковими гостями одна дівчинка — зустрівши їх як давніх знайомих, з півгодини розповідала Діду Морозу про себе і свої іграшки. Коли ж Таня спробувала її перебити, мовляв, давай ми тобі віршик розкажемо, у відповідь почула: .Та почекай, куди він дінеться".

Бувало й таке, що «дідуся* з .онучкою" просили привітати старих людей. Сергій і Таня пам'ятають, як одна бабуся, одержавши подарунок із їхніх рук, просльозилася — напевно, вперше за все життя її привітали з Новим роком Дід Мороз та Снігуронька.

А ось найважчим (у повному розумінні слова) був випадок, коли один чоловік попросив, щоб подружжя вручило його сім'ї... телевізор. Замовник запевнив, що їм треба буде лише перенести подарунок з одного під’їзду в інший, забравши його в однієї бабусі. Уже на місці з'ясувалося, що живе ця бабуся аж на 5-му поверсі, а квартира замовника — на 4-му в сусідньому під'їзді. Одне слово, довелося Дідові Морозу зі своєю Снігуронькою виконувати ще й вантажні4 роботи. Зате якою була радість усіх членів родини, коли їм вручили новенький телевізор, про який сім’я давно мріяла, — цього не передати словами. І тільки один випадок зі своєї новорічної практики Таня й Сергій згадувати не люблять. Чоловік, який розлучився з дружиною, попросив їх привітати зі святом сина. Подарунок від батька вони привозили за вказаною адресою 4 рази. Двері їм відчиняли, але до квартири не впускали — лаялися, грубили. Було чутно, як за дверима плаче дитина, але і мати, і бабуся були невблаганними: .Нам від колишнього нічого не треба! Забирайтесь разом із його подарунком!" Так і не вдалося Діду Морозу виконати замовлення — прикро враженому батькові вони просто повернули гроші.

Ностальгія

Через сімейні обставини (тяжко захворів син Ігор) у 2004 році подружжя Копиць змушене було відмовитися від своєї новорічної місії. На операцію синові потрібні були значні кошти, тож довелося продати машину, а без неї Дідом Морозом не попрацюєш. Тож минулого року було вирішено запросити до себе чужих Діда та Снігуроньку. Перше, що відчули Сергій і Таня, побачивши їх, — страшенну ностальгію. Весь час, поки гості вітали дітей з Новим роком, чоловік і жінка мимоволі оцінювали їх роботу. І ось тут я б зробив не так, а Дід Мороз якийсь надутий, а Снігурка не зовсім щира. Хоча в цілому непогано". Власне, й у розмові зі мною подружжя не приховувало, що не розлучається з думкою повернутися до дідмо-розівських обов'язків, тим паче, що про це їх просять постійні клієнти. Та й не так-то легко назавжди розпрощатися з казкою, яку ти власноручно створював. Таня й Сергій так і говорять: «Для нас основним було подарувати дітям казку, щоб вони повірили в диво. Ми й своїм дітям пояснювали, що працюємо на Діда Мороза, бо він не встигає рознести подарунки всім. У мішку завжди носили яблука, цукерки, адже часто виходили з машини, а у дворі — діти, ротики пороззявляли, оченята здивовані: .Це ж Дід Мороз!' А хіба може Дід Мороз пройти повз дитину й не пригостити її?*

Чесно кажучи, залишати дім Сергія й Тетяни зовеш не хотілося, здавалося, що ось тут, у цій затишній оселі, і живе казка — та, в яку так вірив у дитинстві, за якою сумуєш тепер, бо життя наше, на жаль, надто прагматичне і суворе. Але наближається Новий рік — най казковіше з усіх свят. Бо ж недарма кажуть, що все, чого побажаєш у новорічну ніч, здійсниться. Тож з Новим роком вас, дорогі читачі!

Валентина Євтушенко, «Гарт» №1 (2233) від 1 січня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: