Сину загиблого танкіста Володимира Тітарчука вручили пам’ятний кулон «Батьківське серце»

Іменні срібні кулони дітям воїнів, які загинули на Сході країни, вручили 25 жовтня  у Чернігові. Кулони - у вигляді серця з терновим вінком і краплиною крові, на них викарбувані імена батьків. Ініціювала Всеукраїнський проект «Батьківське серце» військова спілка «Бойове братерство України». Серед тих, кому вручили пам’ятний знак, 13-річний Едуард Тітарчук – син танкіста-«кіборга», капітана Володимира Тітарчука. Чоловік отримав смертельне поранення 5 років тому під час оборони Донецького аеропорту. Наталія Гоман далі.



Урок історії у 8-В першої чернігівської школи. Серед учнів – 13-річний Едуард Тітарчук. Більше 5 років тому його тато, танкіст Володимир Тітарчук, отримав смертельне поранення під час оборони Донецького аеропорту. Ось що про чоловіка згадують однокласники його сина.

Ліза Настіпанова: «Він був дуже особливою людиною, яка допомагала нашим бійцям боротися та вигравати. На той момент ми не могли ніяк допомогти матеріально бійцям, але це робили наші батьки. Ми могли тільки морально їх підтримати, і ми малювали малюнки та писали листи».

Ілля Сидюк: «Весь клас знав його особисто. Це була дуже позитивна людина, дуже чутлива, добра, з прекрасним почуттям гумору. Він дуже часто заходив до нас».

Тепер світлини та деякі особисті речі Володимира Тітарчука зберігаються у шкільному музеї історії рідного краю. Серед них – військова форма та «Кобзар».

«Він не знав української мови. Але знав про «Кобзар», про Тараса Шевченка, хотів його почитати. Він його читав і взяв із собою ще на війну. Потім, коли він помер, його речі перевезли сюди, і «Кобзар» теж» - каже Едуард Тітарчук.

Перша вчителька Едуарда Елла Авдієнко каже, те, що Володимир Тітарчук пішов воювати, не було для неї несподіванкою. Жінка згадує день, коли дізналася про смерть Володимира.

«В той день за Едіком прийшла сестра мами. Хлопчик почув випадково. Коли вона мені розказувала, коли його привезуть, як це сталося, він стояв у неї за спиною, вона не бачила дитину. Але Едік все зрозумів, що тата більше немає».

Після уроку Едуард з однокласниками йде на Красну площу, щоб вшанувати тата та інших воїнів, які загинули на Сході. Потім в обласному філармонійному центрі неповнолітнім дітям загиблих бійців вручають «батьківські обереги» - срібні кулончики у вигляді серця. Таких дітей в області – 80.

Срібне серце Едуард несе додому. Каже, зберігатиме з іншими нагородами тата. Серед них – «За оборону Донецького аеропорту» та Орден Богдана Хмельницького.

«Я про нього пам’ятаю, що він був веселим, з ним завжди було цікаво, було чим зайнятися. Я сам здогадався, що він піде на війну. Тому що я бачив, як він дивився телевізор. І я одразу зрозумів, що він піде на війну. Я думав, що все буде добре, нічого такого не буде серйозного, він просто повернеться з війни, вона швидко закінчиться».

Едуард каже, раніше хотів стати військовим. Після смерті батька перехотів. Вдома хлопець зберігає військовий рюкзак тата. Показує, що в ньому є.

«Його гаманець. Тут навіть гроші ще є. Це речі, які були у нього на війні. Кружка, бритва і все інше. Зубна щітка, паста».

Юлія Тітарчук, вдова загиблого «кіборга»: «Взагалі боляче дивитись на всі ці речі. Якось спогади і дуже шкода.

Володимир взагалі був чудовим батьком і чудовим чоловіком. Я завжди ним пишалася. Таких, як він, не тільки для мене, а й взагалі не було.

Військовий в третьому поколінні, тому коли була мова йти на війну, навіть дуже не відмовляла, бо знала, що це буде марно.

4-го жовтня загинув його екіпаж. Його хлопці згоріли заживо в Донецькому аеропорту. Коли він телефонував, просто слів не знаходив, каже: «Як так?» Все на його очах відбулося, дуже тяжко було».

За день до поранення, каже Юлія, Володимир дзвонив їй.

«Голос у нього був якийсь дуже такий сумний, мабуть уже чуйка була якась, я не знаю. Каже: «Ми сидим тут, у нас стріляють безкінечно». Остання його фраза була: «Я вас люблю, бережи сина».

«Звичайно, Едік довго плакав. І собі треба було сили на все, щоб не зірватися, щоб не плакати. Тримались, тримались і досі тримаємось. Все заради нього, жити потрібно далі. Життя продовжується».

UA: Чернігів

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: