9-річну Ооксану вбили ворота вагою півтонни

Незважаючи на відмову в порушенні кримінальної справи за фактом трагічної смерті дев’ятирічної Оксани Соболь із Орлівки Новгород-Сіверського району, її мама Тамара Андріївна все-таки добивається покарання винних у трагедії, яка сталася 5 липня цього року в дворі Дому молитви релігійної громади християн віри Євангельської „Джерело істини”: на дитину впали ворота огорожі церкви вагою півтонни.



На початку липня до Орлівки приїхали американські місіонери — віруючі з української діаспори. До речі, сам Дім молитви, який звели два роки тому, з’явився у селі на їхні гроші. Прикро, що до цього часу в Орлівці немає православного храму. Натомість духовну порожнечу заповнюють чужоземними віросповіданнями.

Отож американці заповзято взялися за сільських дітлахів, яким, на превеликий жаль, зайнятися влітку нічим, і не тільки в Орлівці. У центрі села місіонери повісили оголошення, де батькам пропонували скористатися послугами такого собі тижневого імпровізованого дитячого табору відпочинку за рахунок церкви.

Саме з цього оголошення дізнався про відкриття табору голова Ор-лівської сільської ради Віктор Петруков:

— Ніхто із місіонерів сільську владу про організацію дитячого дозвілля не повідомляв. З початку літа при місцевій школі працював табір відпочинку. Його контролювала санепідемстанція, відповідальні посадовці від райвідділу освіти тощо.



Ще у 2005 році депутати сільської ради ухвалили рішення про ви-готовлення технічної документації на будівництво молитовного дому, але до цього часу його не введено в експлуатацію; принаймні до сільської ради ніхто відповідних документів не подав. Ще коли будували церкву, то трактор зачепив цегляний стовп, до якого кріпилися ворота.

— Вікторе Миколайовичу, виходить, що й релігійні обряди у приміщенні Дому молитви за законом проводитися не можуть, адже не дотримана процедура здачі будівлі в експлуатацію.

— Саме так, але ж прихожанам релігійної громади християн віри Євангельської „Джерело істини” збиратися ніде, тому вони й проводять богослужіння у своїй церкві.

Величезна споруда у центрі Орлівки обійшлася місіонерам не в одну сотню тисяч гривень, хоча туди ходить всього лише 18 прихожан.

Сільські діти, десь близько тридцяти (кількість щодня змінювалась — Авт.), протягом тижня ходили до церкви, де американці роздавали морозиво, організовували ігри тощо.

— Задоволені дозвіллям були не лише дітлахи, а й усі жителі села. А після трагедії усі звинувачення посипалися на керівництво релігійної громади, — говорить її голова Володимир Терещенко.

5 липня дітей покликали на 17-ту годину на стадіон, де вони мали пограти у футбол, але усі прийшли до церкви. Там їх пригостили морозивом і...залишили без нагляду. Дітвора вешталася кругом Дому молитви. Максимко Єре-менчук видерся на одну половинку відчинених воріт і став на ній гойдатися. Хлопчик гойдався і розхитував стовпа. У цей час до нього підбігла Оксанка Соболь і штовхнула Максима. Той упав неподалік воріт, а в цей час стовп разом з воротами впав на Оксанку. Дитина померла на місці — їй розтрощило кістки черепа.

— За нами ніхто із дорослих не дивився, — говорить Максим Єременчук, — усі вони були в церкві.

Його слова підтвердив і однокласник Оксани Соболь Владик Роз-тальний:

— Ми чекали на дорослих на вулиці. Я саме йшов пити воду, а Юля Полегенько як закричить.

Обертаюся, а Оксану ворота придавили. Ми не знали, що робити.

Свідком трагедії був і мешканець Орлівки Володимир Ічнянський:

— Я повертався додому із магазину. Проходжу повз церкву, аж чую за спиною гуркіт і крик дітей. Бачу, під воротами дівчинка лежить. Під головою — калюжа крові. Став піднімати ворота самотужки, та де там. На підмогу підскочив Сергій Ани-кушко. Вдвох зрушили залізні ворота і витягли Ок-санку. На руках я виніс її на дорогу, де зупинив Володю Зарубіна, який їхав своїм „ Москвичем" у центр села. У машині я тримав на руках маленьку аж до Орлівськоїлікарні. Там поклав тіло на траву, і тієї ж миті у неї з рота хлинула кров.

— До нас на поле, де ми з чоловіком гребли сіно, прибігла сестричка Владика Розтального Юля, — згадує, не стримуючи сліз, мама Оксанки Тамара Соболь. — „ Тітко Тамаро, ворота впали на вашу Оксану. її повезли до лікарні!" Ми все покидали й не чуючи ніг помчали до нашої лікарні. Прибігаємо й до лікаря: „Де Оксаночка? Що з нею?" А він: „Ваша дочка мертва". причиною смерті стала відкрита черепно-мозкова травма. Я не змирюся з тим, що це був нещасний випадок. Якби ворота були облаш-товані належним чином, як це зробили після смерті дочки, то трагедії б не сталося. Буду боротися, аби винних у смерті Оксани покарали.



Слідчий Новгород-Сіверського райвідділу ВС старший лейтенант міліції Андрій Гаркавенко, який проводив перевірку за фактом загибелі школярки, вважає, що шукати крайнього у цій ситуації недоцільно, бо ворота не призначені для катання на них. їхня основна функція — охоронна.

— У місіонерів ніяких документів на організацію табору не було. Там мало бути чітко зазначено, хто опікується дітьми, чи має конкретна особа право займатися відпочинком дітей, — зазначив Андрій Гаркавенко. — Але в українському законодавстві не виписані обмеження для релігійних громад. А вони збирають дітей, нікому про це не повідомляючи. Тож притягти кого-небудь до відповідальності неможливо. Щодо трагедії, тo за результатами перевірки у порушенні кримінально справи відмовлено за відсутністю складу злочинів, передбачених ст. 115, 116. 118 та 119 КК України Один із прихожан орловської релігійної громапн християн віри Євангельської „Джерело істини" 79-річний Федір Костюк за день до смерті Оксани Соболь просив на зборах керівництво громади звернути увагу на стан воріт — Приходжу вранці до церкви, а там повен двір дітей і біля них нікого з дорослих. Кажу: „Що ж ви дітей без нагляду залишаєте?" Я вважаю, що за малюками треба наглядати, бо вони непередбачу-вані у своїх вчинках. Але мене ніхто не послухав.

Раніше Тамара Соболь була активною прихожанкою орлівського Дому молитви. Тепер тільки на моє прохання вона зайшла до двору церкви, аби показати місце смерті Оксанки. Відтепер там стоїть невеличкий хрест, прикрашений скорботними квітами. Він нагадує дорослим, чого варта безпечність щодо до дітей.

Андрій Димич, «Гарт» №41 (2325) від 12 жовтня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: