Бомбосховищ не існує, а ховатись треба

Бомбосховищ не існує, а ховатись треба

У будь—якому питанні, особливо якщо воно стосується безпеки та захисту людей, пильність не буде зайвою. Навіть у наш мирний час від лиха не застрахована жодна країна. Згадайте хоча б Чорнобиль. Небезпека є й у нашому місті — хлор та аміак, що використовують наші підприємства. Куди можна сховатись при аварії? А якщо, не дай Боже, трапиться югославський чи грузинський варіант? Колись у місті було чимало бомбосховищ, проводились навчання. А що зараз? Ми вирішили довідатися, як «живеться» бомбосховищам у нашому місті, як багато їх у Чернігові, в якому стані тепер рятівні споруди, чи вистачить їх усім у випадку виникнення надзвичайної ситуації?

В управлінні з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення міськради цими питаннями опікується Юрій Шикун, головний спеціаліст сектору цивільного захисту населення. Й одразу отримали «відсіч»: такого поняття як бомбосховище вже не існує. Є захисні споруди цивільного захисту, до числа яких входять протирадіаційні укриття. Проте, про все по порядку…
У Великій радянській енциклопедії зазначається, що бомбосховищами є укриття для людей, що забезпечують захист від ударної, осколочної та фугасної дії авіаційних бомб.
До речі, ви пригадуєте за радянських часів на будинках покажчики «бомбосховище», а на подвір’ях запасний вихід із них? Звісно, що вони «наказали довго жити», і стараннями жеківців відійшли у небуття «через непотрібність». Певні метаморфози відбулися не лише з назвою, а й самим об’єктом.

«Загублений світ» у цифрах

За словами Юрія Шикуна, у Чернігові є 100 захисних споруд 3—го класу (розраховані на ударний тиск 3 кг/см2) і одне протирадіаційне. Наприклад, у Києві бомбосховищ — 500, не рахуючи метрополітену. Більшість чернігівських сховищ побудовані протягом 1974—1986 років, кожне з них здатне вмістити від 50 до 1000 осіб (відповідно площа в них 50—1000 м2). У такому підземеллі (воно герметизується) люди можуть знаходитися до трьох діб, будучи захищеними від бомбового та ядерного ударів. Для укриття цивільного населення, тобто нас з вами, маємо підвали будинків. Хоча важко уявити, як ховатимуться люди у «хрущовські» підвальчики, вщерть начинені мотлохом та висотою стелі менше ніж у Антонієвих печерах…
Майже всі захисні споруди «прописані», тобто розміщені, на території свого підприємства чи закладу (лікувального, освітнього тощо). Їхнім головним завданням є укриття працюючої зміни на підприємстві у випадку надзвичайної ситуації. Системи оповіщення — сирени і гучномовці — є в кожній великій організації. Також Юрій Олексійович зазначив, що всі захисні споруди щорічно проходять обов’язкову комплексну перевірку, що здійснює комісія, очолювана представниками МНС. Останнього разу в «бойовій готовності» виявилися лише 60 із 100 існуючих таких споруд. Загальний стан бомбосховищ спеціалісти оцінюють як задовільний. Окрім того, раз на два роки між підприємствами проводиться конкурс на краще утримання цих оборонних об’єктів. Так, минулого року за набраними балами найкращими були визнані тролейбусне управління, ВАТ «ЧеЗаРа», ДО комбінат «Айстра».

Гриби та одяг із підземелля

Взагалі, на загальний стан захисних споруд впливає не тільки руйнівна сила часу, але й якість обслуговування, що у свою чергу залежить від економічної ситуації, фінансування. Деякі з них використовуються не за прямим призначенням, близько 15 із 100 приватизовані ще у 90—ті роки. Не секрет, що таке «неподобство» відбувається через недосконалість законодавства. До речі, Закон «Про цивільну оборону України» дозволяє використання бомбосховищ на дві третини для господарських потреб, тож їх здають в оренду, розміщують там склади, магазини, навіть вирощують гриби. І тут, мабуть, не варто сильно обурюватись, тому що з огляду на реалії економіки — це додатковий спосіб для матеріальної підтримки підприємств, що знаходяться у злиденному стані. Єдина вимога до «квартирантів» — у разі оповіщення про небезпеку, підземні приміщення повинні бути звільнені протягом 8—12 годин. Наприклад, бомбосховище міської лікарні № 1, точніше його частину, «винаймає» дитячий спортивний гурток. У колишньому бомбосховищі (з часів війни), що пролягає під «сталінкою» на Шевченка, 9 розмістилася громадська організація «Ведіс», що допомагає наркозалежним.
На жаль, багато підприємств неспроможні утримувати на своєму балансі окрім самих себе ще й захисні споруди. Наприклад, проведення там «косметичного» ремонту — ніщо у порівнянні з придбанням фільтровентиляційної системи, що коштує від 40 до 80 тис. гривень (розрахована на 20 років). Тому й намагаються позбутися такого «каменю на шиї». Клопотань про списання цих споруд багато. Та поки що це вдалося лише одному підприємству, «Стекло+»: «своє» бомбосховище вони «списали», тобто демонтували.

Спасіння потопаючих — справа рук…

Пам’ятаєте пісню Висоцького «Врятуйте наші душі»? Хоча він мав на увазі дещо інше, але все ж… Звичайно, що у випадку екстреної ситуації буде не до пісень, бо всі займуться рятуванням себе й близьких. І першим питанням буде: «Куди бігти?». Так, звісно, плани евакуації населення є (один такий я бачила на власні очі у ЖЕКу). Але все починається з оповіщення про небезпеку. В управлінні цивільного захисту населення мені пояснили, що це питання у компетенції житлово—комунальних служб. “Насправді, — поділилася головний інженер одного з кооперативних ЖЕКів, — через відсутність радіоточок «виходу в ефір» тепер немає, і якщо станеться лихо (не дай Боже), ми дізнаємось про це від голови будинку». Як бачимо, відпрацьованої системи оповіщення немає, лишається примарна надія лише на вчасну евакуацію. Отож, «Спи спокійно, рідна країно»… 

Інга Вітковська, тижневик "Чернігівські відомості" №31 (959)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: