Артем був як вогонь. А життя його забрала вода...

Трагедією закінчилося свято останнього дзвоника для десятикласників Чернігівської ЗОШ №33. У них на очах загинув їх однокласник — 16-річний Артем Кольченко. Це сталося на Десні, недалеко від пляхсу „Золотий берег”, куди діти пішли відпочивати. А вже за дві години директорові школи Ларисі Лесун повідомили, що Артем потонув. Що ж стало причиною трагедії? Саме це ми і спробували з’ясувати.



Напередодні урочистої лінійки Алла Григорівна, класний керівник 10-Б, запропонувала піти в парк, однак діти не захотіли йти через спеку.

Розповідає однокласник Артема Іван:

— На Десну пішло 15 чоловік. Купили трохи поїсти. Перейшли пішохідний міст, повернули ліворуч і за пляжем “Золотий берег” вибрали малолюдне місце. Скупавшись, ми відійшли убік, а Даша, Марина, Роман та Артем залишилися на березі. Напевно, вони теж вирішили скупатися, бо за кілька хвилин Роман почав кричати, що Даша тоне і що потрібна допомога. Коли я прибіг, Даша борсалась у воді за кілька метрів від берега. Я кинувся до неї, слідом за мною кинулися решта хлопців. Витягли Дашку на берег. Почали гукати Артема, проте він не озивався і його ніде не було... Стали пірнати, але в Десні вода мутна і побачити щось дуже складно. Не знаю, скільки ми його шукали, та знайти не змогли, довелося викликати рятувальників. Тіло Артема витягли не скоро, за цей час хтось викликав міліціонерів, вони вже опитували свідків.

— З берега я побачила, що, купаючись, Даша з Артемом різко пішли під воду, напевне попали у підводну ЯМУ- — говорить однокласниця загиблого Марина. — Артем був поруч, тож одразу виштовхнув Дашку на поверхню. Але течія підхопила його, і, хоч він майже щодня ходив на Десну і добре плавав, виплисти він не зміг...

Батько покійного Артема Павло Кольченко:

— Артем народився в Польщі 1 листопада 1990 року (майор П. Кольченко служив там командиром ланки винищувачів. — Аат.). У1992році нашу частину розформували і я із сім 'єю повернувся в Україну. Спершу Артем навчався у восьмій школі. Два роки тому я отримав квартиру на вулиці Єськова, і Артем перевівся у тридцять третю школу. Однак у сина залишилося багато друзів у восьмій школі і мало не щодня він після навчання вело сипедом ганяв до них.

Син грав у настільний теніс, шахи. Не раз брав участь у міжнародних шахо -вих турнірах. Зазвичай діти роками намагаються дійти до першого розряду, а Артем отримав його протягом року і збирався виконати нормативи кандидата в майстри спорту з шахів. Найбільше ж часу проводив за комп’ютером. Від монітора не можна було відігнати. Ніколи не забував про свої обіцянки. Якщо обіцяв заїхати до діда, то хоч на хвилину, але обов 'язково приїжджав. Своєю їздою велосипедом дідуся мало не до інфаркту доводив. Ганяв як шалений, намагався всюди встигнути. Старший син — Коля — спокійніший, врівноваженіший, а менший — Артем — був як вогонь.

Разом з дітьми із сусідніх будинків зробили собіінтер-нет-мережу і весь вільний час проводили за іграми. А якось уже в 10 класі прибігає до мене: „Татку, дай мені бритву". Побіг у ванну кімнату, чую крик: уже встиг порізатися. Вилив на себе півфлакона одеколону, випрасував сорочку, начистив черевики. Я в нього спитав: „Що з тобою сталося, куди ти біжиш?" А він мені: „Тепер уже буде І в мене дівчина! Я йду на побачення", Ця фраза назавжди залишиться у моїй пам'яті. Якось, коли він був малим, я заборонив йому лізти в калюжу, а він все одно туди поліз. Коли став його сварити, спокійно сказав: „Тату, треба ж було якось її поміряти, а іншого способу я не знайшов”.



Того фатального дня дружина почала телефонувати Артемов! на мобільний близько 15-і години, але він не відповідав. Телефонували і я, і наш старший син, кожні 5-10 хвилин. Десь о пів на шосту вечора гудки перестали йти, оператор відповів: “Абонент не може прийняти вашого дзвінка". А коли о 18-й зателефонували з міліції, дружина одразу ж запитала: “3 моїм сином щось сталося?”

Павло Федорович замовкає, очі його наповнюються сльозами.

Директор Чернігівської школи № 33 Лариса Лесун:

— Того дня для учнів 9-х та 11-х класів у школі проводилась дискотека. З ними була домовленість, що о 16 годині вони всі зберуться в школі. А близько 18 години ми дізналися про трагедію. Спершу ми не знали прізвища хлопця, який потонув, а тому особисто у мене промайнула думка, що це хтось із9чи 11 класу. Перерахували Артемів, усі були на місці. Оскільки я не знала номерів мобільних телефонів дітей, спершу зв ’язалася з батьками, а тоді вийшла уже й на дітей. Наказала, щоб усі швидко приїхали до мене в кабінет. Поз'їжджалися. Першіхвилин 10-15ніхюне промовив ані слова, у кабінеті стояла гробова тиша... З упевненістю можу стверджувати, що не було жодної п'яної дитини.

Ця трагедія змусила задуматися і моїх шибеників. Хлопцям же я сказала: „Якщо смерть Артема стане для вас уроком І змусить вас задуматися над своїми вчинками — значить, так потрібно Богові”.

10-Б — один з найкращих і найсильніших класів у школі. Дуже хороший класний керівник—Алла Григорівна, яка із медаллю свого часу закінчила нашу школу. Артем — золота дитина. Відкрита душа. Світлий, ввічливий юнак. Неконфлік-тний. Неможливо знайти людину, з якою б посварився Артем. Думаю, що не знайдеться жодного, хто б на нього за щось образився. Душа товариства. Любив жартувати. У нього в руках усе горіло: намагався встигнути якомога більше і зробити усе якомога швидше. Після похорону в колі вчителів хтось сказав: „Артем поспішав жити. .."Ця трагедія ще раз підтвердила, що Бог забирає в першу чергу найкращих.

Стільки гарних слів, скільки було сказано на адресу Артема, і дитячих сліз, виплаканих по ньому, я не чула і не бачила за весь час моєї роботи у школі. Артем захоплювався шахами, серйозно займався інформатикою. Без комп 'ютера він не уявляв свого майбутнього. Якщо ж щось обіцяв—виконував за будь-яку ціну. Напередодні останнього дзвоника бібліотекарі попросили Артема надрукувати таблиці. за якими діти здаватимуть книжки, і, наче щось передчуваючи, він уже через годину виконав їхнє прохання Даше ж зараз на межі нервового зриву. її опікають усі і батьки, і вчителі, і, в першу чергу, однокласники.

За словами старшого інженера Центру пропаганди ГУ МНС. України п Чернігівській області Олександра Івчсіпса, пляжний сезон ими о року ш І галі ще не відкрито, а в Чернігівській області лото- J нуло вже 57 чоловік, серед яких двое дітей. Тільки 4 червня пройшло засідання комісії з питань техно-1 генно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, па якому було вирішено пронести обстеження І та паспортизацію пляжів цього тижня. Там, де купав-1 ся Артем зі своїми друзями, пляжу нема і ніколи не було, тому що дно в цьому місці не обстежене водолазами, і там могло бути все що завгодно — корч, яма, І і вони могли стати причиною трагедії.

Такої кількості п’яних біля води, як цьогоріч, ніколи не було. До того ж вони взагалі не слухають І рятувальників, а роблять те, що їм заманеться. Ось і 1 З червня четверо підлітків поверталися з пляжу І пішохідним мостом і побилися об заклад, що один із них стрибне у річку з мосту. Хлопець переліз через парапет. На попередження рятувальників навіть не зважив, а стрибнув у Десну. Він упав спиною і тут же пішов під воду. Приятелі втекли, його тіло ж шукають і досі...

* * *

ПРИЙОМИ ЗВІЛЬНЕННЯ РЯТУВАЛЬНИКА ВІД ЗАХВАТІВ ПОТОПАЮЧОГО ТА ЙОГО БУКСИРОВКА

Начальник Чернігівської міської рятувальної станції Олег Шаг даров поділився своїми професійними секретами.

Намагайтеся підпливати до потопаючого ззаду, щоб уникнути його захватів.



Віктор Шатковський, Ольга Мусій, «Гарт» №23 (2307) від 8 червня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: