Йдуть корови з вінками на рогах

Село Ковчин Куликівського району опинилося в епіцентрі скандалу. Останнім часом там відбуваються речі, які претендують на статус подій всеукраїнського значення. Ковчинську громаду обурили дії колишнього односельця, нинішнього помічника депутата Верховної Ради України Григорія Омельченка Олега Жигира. Подробиці — у відкритому листі, направленому депутатами Куликівської районної і Ковчинської сільської рад Генеральному прокуророві України та Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією. Один примірник листа депутат райради Петро Алекса надав і редакції „Гарту”.



* * *

Жителі Ковчина Куликівського району просять вас покінчити із беззаконням і вандалізмом, що діються у селі.

У 2004 році у санітарній зоні, на історико-культурних землях, за 80 метрів від цвинтаря без проекту відводу землі, без проекту на будинок житель Киева Олег Жигир побудував будинок, обніс його триметровою огорожею Після цього він почав тероризувати все селоу зажадав не тільки припинити поховання на цвинтарі, але й провести перепоховання, оскільки трупна отрута нібито шкодить здоров То його батька. У позові до суду Олег Жигир вказав на бездіяльність сільської ради та Куликівської райдержадміністрації. І, як не дивно,І Олег Анатолійович цю справу виграв у Кулик -івському райсуді, а потім — і в Чернігівському апеляційному суді. Суди винесли сміхотворне рішення: цвинтар у Ковчинізакрити, а Анатолію Микитовичу Жигиру (батькові помічника нардепа. — Прим. авт.) компенсувати 1000 гривень з бюджету сільської ради і 2000 гривень з бюджету Куликівської райдержадміністрації.

ЩЦьому цвинтарю вже кілька століть. За словами Куликівського райпрокурора, він не відповідає санітарним нормам. Але цим нормам не відповідає жоден цвинтар району. щ20лютого нинішнього рокузагальні збори громади с. Ковчин прийняли рішення про знесення незаконно побудованого будинку Олега Жигира, але й досі це рішення не виконане.

Ми вимагаємо справедливості і припинення беззаконня!”

Вимоги депутатів підтримали своїми підписами 259 жителів села, а всього у Ковчині проживає близько тисячі людей.


* * *

Двоповерховий будинок, про який йдеться у листі, побудований на землі, яка належить батькові Олега Жигира. Олег Анатолійович є власником нерухомості, відповідно до д оговору кулівлі-продажу від 07.11.2002 року, але на цей будинок немає документів, а саме: будівельного паспорта, який включає в І себе дозвіл сільської ради, генеральний план, акт розбивки земельної ділянки. Цих паперів Олег Анатолійович не надав. У новому будинку помічник нардепа живе, коли приїздить із столиці. Його батько живе у старій хаті. Слід сказати, що господарство Анатолія Жигира розташоване на історико-культурних землях, тобто занесених до історичного фонду України. Вони перебувають під охороною держави. Саме в цьому місці Ковчина археологи виявили поселення людей тисячолітньої давності. Таких поселень у селі п'ять.

Тепер про кладовище. На території Ковчинської сільської ради знаходиться чотири кладовища, і тільки одне з них відповідає санітарно-екологічним нормам. Ще 29 жовтня 2004 року, відповідно до рішення виконавчого комітету Ковчинської сільської ради. Горянське було закрите для поховань. Однак всупереч цьому рішенню, на всій території кладовища продовжували ховати небіжчиків. 13 грудня 2006 року виконавчий комітет прийняв рішення про надання дозволу на продовження поховань на Горянському кладовищі. Але там ніхто не вів санітарно-екологічного контролю. Прокуратура Куликівського району не раз направляла подання на адресу райдерж-адміністрації, виконкому сільської ради, однак недоліки не усувалися. Щодо цвинтаря, який місцеві жителі називають Горянським, то тут багато парадоксів. Кладовище розташоване неподалік садиби Жигирів, і відстань між їхнім парканом і похованнями з кожним роком зменшується. Вже навіть з'явилися могили на землі, яка належить Володимирові Косому. Неподалік цвинтаря стоїть будинок його покійної матері, але він там не проживає, сусіди сказали, що він працює прес-аташе в одному з українських посольств, тому порушене питання йому не болить. Хоча, за словами голови Ковчинської сільської ради Михайла Мороза, Володимир Косий не проти поховань на його землі. А ось Анатолій Жигир налаштований проти того, адже цвинтарю посуватися більше нікуди.

— П’ятдесят років я живу на цьому місці. І вісімнадцять з них боровся за те, щоб голова сільської ради Михайло Мороз, який головує уже 23 роки, огородив цвинтар парканом, аби визначити його межі, — говорить Анатолій Жигир. — Однак паркан поставили лише три місяці тому, коли за справу взявся мій син. Чекати уже було нікуди. Через два-три роки поховання могли з 'явитися у мене під парканом. Я розумію людей, які хочуть після смерті бути похованими біля своїх рідних. Але ж цвинтар не гумовий. До речі, на Горянському поховано найбільше саме моїх родичів, та я виходжу із вимог закону про те, що останнє поховання має бути не менш ніж за 300 метрів від помешкання. А ось сільський голова Михайло Мороз крізь пальці дивився на все це. У нього вже давно була можливість облаштувати кладовище. Проте навіть зараз, після рішений суду, паркан поставили лише від дороги. На кладовище з пасовища заходять корови, топчуть могили, носять на рогах вінки тощо.

Я не раз звертався до прокуратури Куликівського району, рай-держадміністрації, виконкому Ковчинської сільської ради щодо постійних порушень законодавства про поховання, зокрема не витримувалася межа санітарної зони, а це могло призвести мене до тяжкого захворювання, адже у грунтові води проникають продукт розпаду тіл.

— Анатолію Микитовичу, погодьтеся, що поховання можна припинити, однак провести перепоховання нереально.

— Це так, тому категорично про перепоховання не йшлося.

— Тоді я процитую пункт четвертий вашої позовної заяви до суду, де ви вимагаєте -зобов’язати виконком Ковчинської сільряпи яя власний рахунок поовес-ти перепоховання останків померлих, які були поховані на території санітарно-захисної зони (теоито-оія віл певного об’єкта по житлового Лонду. — Поим, авт.) ближче ніж за 300 метрів від житлових і громадських будівель. зон відпочинку, а також колективних та індивідуальних сапів і городів".

— Цей пункт було внесено, як то кажуть, у надто емоційному стані. До речі, суд не взяв його до уваги при розгляді справи.

Погодьтеся, шановні читачі, моторошна вимога — розкопати могили і пере поховати останки. Навіть якщо вона висунута у „надто емоційному стані”.

Але в основному суд задовольнив позов. Ось що говориться у рішенні суду: „Зобов’язати виконком Ковчинської сільської ради Куликівського району і Куликівсь-ку райдержадмініст-рацію до 1 травня 2007 року облаштувати територію Ков-чинського кладовища по периметру парканом, поставивши його з боку домоволодіння на вул. При-деснянській, 69 не далі як за два метри від крайніх могил. Зобов’язати виконком Ковчинської сільської ради проводити поховання,а Ку-ликівську райдер-жадміністрацію — контролювати порядок поховання відповідно до Закону України „Про поховання та похоронну справу”, норм Постанови Головного державного лікаря України від 01.07.1009 року за Ns 28 „Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ та інших місць поховань”, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 року за № 193”. Та попри це покійників продовжують ховати на Горянському кладовищі, бо люди категорично не згодні з рішенням суду. Про це вони говорили під час останнього сходу села.

Хоча за словами помічника санітарного лікаря Куликівської райСЕС Валерія Литвиненка, на Горянському кладовищі жодних узаконених санітарних норм не витримано, як, до речі, і на інших цвинтарях району.

— Ми керуємося „ Гігієнічними вимогами щодо утримання кладовищ у населених пунктах України", де пункт 3.5 чітко визначає санітарну зону: поховання мають бути на і відстані не менш ніж 300 метрів від будинків.

Кілька разів протя-гом двох останніх років наші фахівці виїздили за скаргами Анатолія Жигира наковчинське кладовище, аби перевірити стан дотримання санітарних норм. Після перевірки складалися приписи, за невиконання яких на голову сільської ради накладалися штрафи. Головний санітарний лікар району ще у 2004 році, відповідно до ст.22 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", склав припис Ковчинському сільському голові Михайлові Морозу про заборону поховання поклало виші, через те
будинку. Крім того, винесена постанова про застосування адміністративно-запобіжних захсщів: заборони-ти поховання померлих на кладовищі на вулиці Грушевського.

Ольга Срібна прожила у Коечині 80 років:

— Вже збираюся помирати, токочу, щоб мене поховали на Горянському кладовищі — біля моїх рідних. і Проти закриття кладовища — більшість ковчинців. Звичайно, тим, і хто живе біля іншого кладовища, наші проблеми байдужі.

— Кілька століть клал довище нікому не заваджало, — обурюється Володимир Тураш, - І а це, бачиш, Жигиро стало муляти. А думки громади ніхто до уваги! не бере.

— Мої батьки похвані на цьому цвинтарі там чоловіка тридцять років тому поховала, — каже Любов Кузьмойко. — Я хочу лежати біля них, коли помру. Кажуть, що десь землю під новак кладовище виділять. Але там ховати рідних ніхто не захоче, принаймні з нашого кутка.

Що ж, можна зрозуміти цих ковчинців, але ж кладовище, дійсно, “не гумове”, тож треба шукати вихід з такої ник простої ситуації, його поки що не знайдені На думку голови Куликівської райради Валентини Мельник, сільський голова Михайло Мороз припустився помилки, що не поставив на цвнтарі паркану раніше. Тоді ще можна було зняти напругу. Тепер же залишається сподіватися на те, що людська мудрість і здоровий глузд таки візьмуть гору над емоціями та амбіціями.

Сам сільський голова Михайло Мероз (зустрітися з Михайлом Михайловичем вдалося лише за другим рзом, адже сільський голова посилався на втому) пояснює зволікання із парканом матеріальними труднощами. Облаштувати цвинтар, каже голова, вдалося лише завдяки допомозі спонсора, який побажав залишитися інкогніто. На запитання, чому цвинтар не обгородли повністю. Михайло Михайлович відповів: "не вистачило грошей" -Так корови гулятимуть з вінками на рогах, поки у сільської ради знайдуться гроші, щоб доробити паркан, але і це не розв’яже прооблеми.

Кажуть, у кожного своя правда. Важко знайти компроміс у ковчинському протистоянні. І мені здаеться, що якби поміняти місце проживання Анатлія Жигира з тими лодьми, які живуть далеко від кладовища, то вони теж проти того, , що говорять сьогодні.

Андрій Димич, «Гарт» №19 (2303) від 11 травня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: