Малювання - сенс життя

Вона — як весна, яку так любить. І розписи її весняні — буйні і водночас ніжні, сонячно-радісні. У цих розписах — увічнена швидкоплинна квітуча краса природи у всьому її різнобарв’ї. Вона — це чернігівка Наталя Гурська.



Чернігівка Наталя Гурська ось уже сім років як малює квіти, багато квітів. Особливо їй подобається малювати їх усміхненими, її улюблена техніка — український примітивізм. Як пояснює Наталя, саме примітивізм, або наївне малярство, дає найбільше простору для фантазії. Хоча дівчина не обмежується однією технікою, вона використовує ще й петриківській та чернігівській стилі.

— Кажуть, що чернігівського розпису не існує, але насправді це не так. Він є. Тільки розписи, виконані в чернігівському стилі, старі і не мають „хорошого вигляду", та й реставрувати їх нема кому, от і лежать вони у запасниках музеїв. Я ж хочу відновити техніку нашого розпису: ходжу в музеї, читаю багато книжок і хочу, щоб наш рідний розпис став на один щабель із всесвітньо відомими — петриківським, палехським, гжеллю; щоб до Чернігова приїжджали навчатись розпису з інших міст та країн. А захопилася я розписом завдяки моєму татові — Геннадію Володимировичу. Коли мені було 14 років, він узяв мене із собою у Спілку майстрів, де займався різьбярством. Я й сама спробувала вирізати фігурки, але швидко зрозуміла: це не моє. Найбільше мене захопив розпис, я могла годинами спостерігати, як малюють майстри, а потім уже й сама взялася за пензля. Мене навчили правильно його тримати, пояснили специфіку малювання на деревині. Усього ж я іншого навчалася сама, могла сидіти ночами, поки не вийде те, що я собі уявила... Я закінчила комерційний технікум, зараз навчаюсь на третьому курсі Української академії бізнесу і підприємництва, хоча ніколи не думала, що мій фах буде пов'язаний з фінансами. Просто життя склалося так, що із самого дитинства мені доводилось торгувати. Коли мені було шість років, розвалився Радянський Союз, батькам почали виплачувати зарплату з великими затримками. Треба було якось жити, тож мама з татом почали підробляти на базарі, а мене брали із собою. Щоб я не нудилась, давали якісь речі, щоб продавала... Поверталася додому я щаслива — допомогла батькам, не сиділа без роботи, і зараз не можу байдикувати, завжди щось роблю — шию, плету, пробувала вишивати, але зрозуміла, що душа до цього не лежить... А ось малювання — сенс мого життя. Не буває такого дня, щоб я не взяла пензля до рук. Малюю всюди і все. Нещодавно на горищі відшукала прапрабабусину вишивку XIX століття і перенесла її на таріль... Ідеї ж з’являються самі по собі — це може бути все що завгодно — кульбабка, хмаринка, дитина. А що стосується моїх найближчих планів, то передусім я хочу добре закінчити академію, а далі — життя покаже. Малювати ж я буду в будь-якому разі, незважаючи ні на що.



Ольга Мусій, «Гарт» № 18 (2302) від 4 травня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: