14-рiчна Альбiна Ляшенко: "Я щаслива, що народила"

П'ятниця, 26 січня 2007 12:31 | Переглядів: 767 | Обновлено 2 липня 2019 16:23

У попередньому номері ми розповіли про ймовірну найстарішу породіллю Чернігівщини — 66-річну Галину Шинкаренко із Степових Хуторів Носівського району. Сьогоднішня ж історія — про наймолодшу маму області нинішню дев’ятикласницю із Журавки Варвинського району Альбіну Ляшенко, яка народила у травні минулого року донечку Таню. Було їй тоді лише чотирнадцять, а завагітніла Альбіна у тринадцять. Яким же було моє здивування, коли у Журавській медамбулаторії підтвердили інформацію про те, що на облік стала ще одна дев ’ятикласниця місцевої школи — подруга Альбіни з паралельного класу Наталія Таран. Не Журавка, а просто Санта-Барбара якась.

ТРЕБА ЗНАТИ, ЯК ХЛОПЦІВ КОХАТИ

Нині родина Альбіни Ляшенко живе у Ладані Прилуцького району в хаті її бабусі по матері. Від Журавки до селища всього-на-всього пару кілометрів. Люди знають одне одного, і приховати якусь таємницю тут важко, а точніше — неможливо. Альбіна приховувала вагітність від матері Тамари аж до четвертого місяця, коли уже все стало видно без пояснень. Тоді родина ще жила у Журавці. Вчинок дівчини шокував село. Батько дівчинки Анатолій Бабенко на шість років старший за Альбіну. Сьогодні вони разом не живуть — не зійшлися характерами.

— Ми переїхали до Журавки з Києва, — говорить молода мама. — Захворіла бабуся. Разом з мамою, молодшою сестрою Катею та батьком у 2004 році ми оселилися у її хаті, аби доглядати за старенькою. З Толею нас познайомила моя подруга Аня. Мене не лякало, що хлопець старший за мене, адже закохалася у нього.

— Ви планували мати дитину чи ти, висловлюючись сучасною мовою, „залетіла”?

— Так, „залетіла", але, коли сказала про вагітність Толі, він сприйняв це з радістю і забрав мене до своїх батьків Миколи Миколайовича та Віри Григорівни. Там ми жили і після народження Танечки. А потім наче хтось поробив: Толя став розпускати руки, випивати. Ми переїхали до Ладана, де вже мешкали мати та сестра після розриву з моїм батьком. Та спільне життя не клеїлося. Близько чотирьох місяців тому ми розійшлися, хоча наші стосунки й так не були узаконені: Толя був проти цього, тому донечка записана на мене.

— Як мама сприйняла звістку про твою вагітність?

— Вона була шокована. Аборт на четвертому місяці вагітності робити не можна, тому мати наполягала на штучних пологах. Але згодом змирилася і погодилася, щоб я народжувала. Пологи приймали у Чернігівському пологовому будинку висококласні фахівці. Медперсонал від мене не відходив. Уважно ставилися і до Танечки, яка народилася вагою два з половиною кілограми. Толя часто приїздив відвідувати нас. А вдома його наче хтось підмінив.

— Чи жалкуєш, щодо тебе прилетів такий ранній лелека?

— Ніколи ще про це не жалкувала. Я щаслива, що народила.

— Як думаєш жити далі?

— Закінчу школу, думаю піти вчитися на художника-модельє-ра, буду працювати, згодом влаштую особисте життя. Зараз мені доглядати за маленькою допомагають мама та сестричка Катя.

— Сестрі зараз тринадцять. Вона теж може закохатися. Ти б хотіла, щоб вона повторила твій досвід?

— Нехай сестра закохується, але не народжує. У такому віці це робити рано. Звертаюся до усіх своїх ровесників: не поспішайте мати дітей! З часом прийде все — і справжнє кохання, і бажані діти!

ЧИ ПОТРІБЕН АНАЛІЗ ДНК?

Не в традиціях українського народу, щоб дітей народжували діти. Це вважалося ненормальним як з фізіологічного боку, так і з морального. Та часи змінилися, як і погляди на людські вчинки. Альбіна поставила своїх рідних та рідних Анатолія перед фактом тоді, коли вбивати зароджене життя було вже пізно: медицина не радить цього робити, адже після штучних пологів дівчинка могла назавжди позбавити себе радості материнства — природа помилок не пробачає. Треба віддати належне батькам, які підійшли до ситуації з розумінням.

— Батько Микола, — розповідає Альбіна, — підтримував мене більше за маму. Він був категорично проти штучних пологів. Коли ж про вагітність дізнався батько Толі, то сказав, що це не їхнє дитя і треба зробити аналіз ДНК. Він жодного разу онучки на руки не взяв. Чого не скажеш про свекруху, Віру Григорівну. Вона уважна до мене та дитинки. Часто разом із Толею приїздить до нас у Ладан.

«Я ВІД ТОЛІ ВТЕЧУ!»

Віра Бабенко у всьому звинувачує Тамару Ляшенко:

— Не треба було дітей залишати самих, а то поїде на роботу до столиці, а Альбіна та Анатолій ночують у хаті. Про вагітність я дізналася від односільчанки, розповіла про це чоловікові, а він, виявляється, уже знав, але мовчав. Казала ж раніше: „Дивіться, не зробіть дитя!"

— Якось на базарі мене зустріла Тамара, — говорить Микола Бабенко. — „Добрий день, свате!" — „Який я тобі сват?" — „Альбіна вагітна від вашого Толі. Що будемо робити?” — „Вирішуйте самі, як допустили до цього!” Ми прийняли Альбіну як рідну доньку, але вона повела себе недостойно.

— Танечці виповнилося три місяці, — розповідає мати Анатолія. — Альбіна каже: „Мамо, до мене подруги приїхали, можна я піду з ними погуляю". Говорю:

„ Бери донечку із собою та й іди". Альбіна спитала дозволу в Толі. Той відмовив. Тоді невістка розвернулася та й пішла гуляти сама. Гуляла аж до ранку. Син цілу ніч шукав її у селі та в Ладані. А вона провела ту ніч з іншим хлопцем. Вже потім люди розповідали, що Альбіна говорила в селі: „Отримаю гроші на дитину і втечу від Толі". Мій Микола сказав їй тоді відверто: „Якщо ще підеш гуляти без чоловіка, назад вороття не буде". Зараз ми хочемо одного — щоб діти помирилися.

Анатолій Бабенко теж не знайшов спільної мови з тещею.

— Бувало, приїду з Києва, а Альбіна скаржиться, що Толя знову побив її без причини, — розповідає Тамара Ляшенко. — Я стала на захист доньки. Тоді Толя пішов від нас. Одного разу навіть викрав Таню. Альбіна гуляла з нею на вулиці, а Анатолій приїхав машиною, вирвав коляску з маленькою і повіз ії до Журавки. Довелося викликати міліцію і забирати дитину. Я доньки но засуджую. Так треба Богові, щоб у нас росла Танечка.

«НЕХАЙ НАРОДЖУЮТЬ. ХОЧ УЧИТЕЛЯМ БУДЕ КОГО НАВЧАТИ»

— Альбіна прийшла до сьомого класу нашої школи у 2004 році, — розповідає класний керівник 9-Б класу Світлана Острянська. — Дівчинка фізично і розумово розвинута. Вона якось відразу влилася в учнівський колектив. Клас наш сильний, згуртований. Потім познайомилася з місцевим хлопцем. Я про їхні стосунки знала. Не раз підходила до неї: „Альбіно, діти кажуть, що ти вагітна”. Вона заперечував ла. А якось до школи прийшла її мати: „Світлано Степанівно, ми 1 будемо народжувати”. За двадцять років моєї педагогічної практики таке зустрічаю вперше. Бувало, народжували в 10-11 класах, але щоб у 14 років! У такому віці дівчинка ще морально не готова бути справжньою матір’ю. Під час виховних годин я розповідала дітям про статеві стосунки. Тепер колеги жартують: так цікаво подала теоретичний матеріал, що школярі вирішили випробува -ти його на практиці. Щодо ставлення однокласників до Альбіни, то воно після народження Танечки ніяк не змінилося. Бувало, що хтось намагався кепкувати з неї, але то поодинокі випадки. Зараз дівчина відвідує школу час від часу. Приходила писати контрольні разом з Толею та донечкою. Вона пише, а ті чекають під вікнами.

За словами директора Журавської школи Михайла Момота, хоча Альбіна й пропускає багато уроків, педколектив іде їй назустріч і з розумінням ставиться до неї. У селі жартують, мовляв, нехай 14-річні народжують,

. хоч учителям буде кого навчати, адже діток у Журавці народжується мало.

ТОЛЯ ХОЧЕ ПОВЕРНУТИСЯ

З одним із основних фігурантів цієї історії — Анатолієм Бабенком, на жаль, поговорити не вдалося: повіз у східні області картоплю.

— Толя хоче повернутися у сім’ю, але я проти цього, — сказала Альбіна. — Нам добре з донечкою. Живемо на гроші, які я отримала на дитину. Вони надходять на мій персональний рахунок. Коли треба, то мати знімає звідти потрібну суму. Підтримують нас і куми — хрещені Тані Олександр Зігурченко та Юля Кузьменко.

НАТАША БУДЕ НАРОДЖУВАТИ

Юля навчається у тому ж класі, що і Наталія Таран. Батько Наташі Василь запевнив, що донька стовідсотково буде народжувати.

— Де житимуть дочка разом з батьком дитини, односельцем Олексієм Громенком, вирішувати їм, — говорить Василь Таран. — У мене, окрім хати, де живу, є ще одна. Час покаже, чи зможе Наташа стати справжньою матір'ю. Одне лякає: майбутній зять — безробітний.

P.S. Автор вдячний журавському сільському голові Вячеславові Пилипченку за сприяння у підготовці матеріалу.

ДУМКА ФАХІВЦІВ

Головний лікар Чернігівського пологового будинку Олена ЛИТВИНЕНКО:

— Вагітність Альбіни Ляшенко протікала без серйозних ускладнень. Вона народила здорову дівчинку, бо сама добре фізично розвинута. Зараз підлітки здебільшого — акселерати. У дівчаток раніше починається менструальний цикл, буває, у 8-9 років, а в 14г 15 років вони вже можуть виносити повноцінну дитину. Щоправда, у такому віці народжують дуже рідко. До Альбіни, вже не пам'ятаю у якому році, в нашому пологовому будинку народила 13-річна школярка. До речі, зараз, за новим законодавством, вагітна дівчина з 15 років може без згоди батьків вирішувати — народжувати чи робити аборт.

Психолог Ольга ФІЛІПСЬКА:

— Причини підліткової вагітності — у статевій неграмотності, адже, як правило, дівчатка не знають, як вберегтися від вагітності, не усвідомлюють її наслідків тощо. Особливість підліткового віку — реакція гуртування, коли більшість часу школярі проводять у своїй компанії. Тоді сім'я для підлітка — вже не авторитет, тому вагітна дівчина не розповідає матері про вагітність, а ділиться цим із подругами. Це свідчить про емоційний розрив між дочкою та матір’ю. Підліток боїться осуДу з боку рідних або покарання. Хоча часто батьки стають на заваді аборту і борються за життя малюка. Відчуваючи турботу, дівчинка повертається до свого нормального психічного стану.

Андрій Димич, «Гарт» №4 (2288) від 26 січня 2007