Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Найсильніша з молитов - материнська!



Найсильніша з молитов - материнська!

- Ось цю скульптуру Божої Матері, - демонструє під час пресконференції в облдержадміністрації голова громадської організації «Єдина родина Чернігівщини» Микола Шанський, - ми привезли з Боснії та Герцеговини, де брали участь у сьомих міжнародних днях духовного оновлення, присвячених захисту миру та життя. Подарував її - вражений подіями на Сході України і геройськими подвигами наших захисників - італійський паломник. Він ніколи в житті не мав справи з ремеслом. Дізнавшись, що на зібрання мають приїхати матері, батьки і дружини загиблих бійців у російсько-українській війні, цей чоловік вирізав з дерева образ Божої Матері й урочисто вручив перед величезним загалом. У знак вдячності Раїса Шанська зняла свою жовто-блакитну хустину і подарувала її скульптору. Він... заплакав.

А тоді вигукнув: «Слава Україні!»



Поїздка до Боснії та Герцеговини тривала п’ять днів, з 29 травня по 2 червня. Запросили представників організації «Єдина родина Чернігівщини» з Ріпок, Ніжина та Чернігова волонтери Івано-Франківської молитовної спільноти в Україні «Світло Марії». Участь у заходах до міжнародного молебню за мир узяли близько 50 країн з усього світу. З України прибуло 80 членів родин загиблих військових, з Чернігівщини - 9. Це - Микола і Раїса Шанські, Лідія і Олександр Яковенки, Наталія Бушніна, Людмила Кравченко, Світлана Харитонова, Наталія Шелупець і Любов Ярошенко.

- Ми були саме там, де знають ціну миру, у західній частині Герцеговини, - ділиться враженнями Микола Шанський. - У заході взяли участь тисячі людей з усіх континентів. Україні була приділена особлива увага. І коли виступали наші матері, їх надзвичайно уважно слухали. Жінки розказували про війну, де чи не щодня гинуть українські військові. Про їхні подвиги, про жадані мир і щасливе життя в Україні. Кожен з нас відчував піднесення, неймовірну підтримку. Бо зовсім чужі люди щиро співчували нашому горю.

Усі дні перебування в Меджугор’ї наші земляки не знімали жовто-блакитних хустинок, за ними й розпізнавали українців люди інших держав.

- Було надзвичайно хвилюючим те, що нас скрізь знали, - каже Світлана Харитонова. - Люди віталися: «Україна - супер!». А через кілька днів представники багатьох країн уже казали: «Чернігів - супер!» Це було настільки емоційно. Що відчували у ті хвилини - не передати. Це - щось неймовірне! Приємно, що нашу організацію знають і шанують далеко за межами країни.

Раїса Шанська розповіла, що поїздку до Герцеговини їм пропонували давно. Наважилися цьогоріч. Сповістили матерів і дружин. Не знали, що їх чекатиме попереду. Але готувалися ретельно, бо ж мали представляти на міжнародному рівні не лише своїх синів і чоловіків, а й громадську організацію, населені пункти, область, всю Україну.



- Вразила кількість людей, я навіть бачила жіночку у мексиканському національному вбранні, - згадує пані Раїса. - Крім Мексики, були представлені й Канада, Франція, Німеччина, Італія, Голландія, африканські країни... Я, чесно кажучи, людина не глибоко віруюча, побачивши, як люди моляться, зізналася священику, який нас супроводжував, що не вмію цього робити. Окрім «Отче наш», молитов до «Божої Матері» і за полеглого сина - більше не знаю. Але, коли увесь світ молиться до Бога за мир, за перемогу, за здоров’я, за дружбу, за любов... Різними мовами, всі разом, я теж шепотіла. До речі, вважається, що найсильніша з молитов - материнська.

Дуже приємним було те, що молитву читали на загал. Не в костелі, не в церкві, а на площі. Коли українці почули рідну мову, з гордістю піднялися.

- Справжнє захоплення! Українська лунала, її слухали представники усіх континентів світу! Для мене це було дуже важливо, - додає Раїса Шанська.

Українці мали змогу побути слухачами семінарів на різні актуальні суспільні теми. Також делегацію запросили до свого замку благодійники і меценати Патрік і Ненсі. Ці люди підтримують Меджугор’є, вкладаючи у розвиток чималі кошти. Для наших співвітчизників вони приготували великий торт. Після теплого і зворушливого прийому українська спільнота виконала Державний Гімн.

Неймовірним було й те, як за одну ніч представники «Єдиної родини Чернігівщини» вивчили пісню-подяку Меджугор’ю за зцілення, духовну підтримку, піднесення, подвиг синів і чоловіків. Написала текст мама загиблого воїна Леся Орляк з Тернопільщини о пів на дванадцяту ночі. Виконували усі разом наступного дня перед поважними людьми. Зала наповнювалася світлом!

Проїжджаючи Угорщиною, Хорватією, будучи в Боснії й Герцеговині українців вражали гори, кам’янистий ґрунт, де навіть земля для квітів завезена. Тут відчувається трепетне ставлення людей до збереження всього того, що мають. Клаптики землі настільки охайні, доглянуті. Місцевість бідна на рослинність, але упорядкована. Всі придорожні схили гір вкриті сіткою, а зверху - спеціальні огорожі, щоб тварини не потрапляли на дорогу. Це чудовий досвід для всіх подорожуючих.

У програмі перебування був і підйом на гору Кріжевац - місце паломництва християн з усього світу. На початку хресної ходи представникам Чернігівщини здавалося, що їм це не під силу, бо ж люди вони немолоді. Та випробування здолали і на вершині підняли жовто-блакитний стяг.

- Якби знала, які доведеться подолати труднощі, навряд чи поїхала б, - каже Наталія Бушніна. - Але я ні про що не шкодую. Єдиний раз мене охопив страх біля підніжжя гори. Зробила кілька кроків, каміння - гладеньке і мокре. Подумала: впаду і більше не встану. Підтримка багато значить, і ми всі разом пішли. Тоді я думала про Женю, який загинув у 38 років. Він багато де не встиг побувати. І, коли його не стало, сказала собі: скільки житиму - буду мандрувати. Замість нього. І ось уже п’ятий рік, подорожуючи, лишаю скрізь значок з його портретом. Тож і цього разу, чого б мені це не коштувало, треба було піднятися, ніби там побував мій синок...

Під час підйому українці зустрічали стареньких людей, паломників з немовлятами на руках, з палицями, на милицях, без рук...

- Ми щоразу переконувалися, що людським можливостям немає меж, - каже пані Наталія. - Подумалося: невже я не зможу? Змогла! Біля хреста, між камінням, де люди лишають записки з проханнями, поклала значок - свою місію виконала.



Такі поїздки не лише збагачують духовно, а й дарують цікаві зустрічі з людьми. Приміром, у Боснії і Герцеговині Наталія Бушніна познайомилася з мамою побратима її сина. Жінок поріднило спільне горе, і тепер чернігівку з нетерпінням чекають в гості на Закарпатті.

Любов Ярошенко зазначила, що ця подорож - справжнє випробування, яке вони дружною родиною Чернігівщини успішно здолали:

- Те, що ми побачили, - унікальне явище. Я щаслива, що потрапила на прощу. Усіх вірян об’єднувало одне - загальнолюдські цінності. Я запитала себе, що їх привело у це місце? І згодом дала собі відповідь: мабуть, це жага до миру, перемоги, добра, пошуку любові. Це саме те, що століттями об’єднувало і об’єднує людей. Пишаюся, що я українка, і тим, що Україну підтримує світ. Хіба ми слабкі? Ні! Ми не маємо на це права!

Лариса Галета, «Деснянка» №24 (759) від 13 червня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: облдержадміністрація, Микола Шанський, Раїса Шанська, Світлана Харитонова, «Єдина родина Чернігівщини», «Деснянка»

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект