«Ядерне лихо на довічне утримання». Частина перша (відео)

У вівторок, 26 квітня, Україна в тридцятий раз згадуватиме страшні події 1986 року. Ту квітневу ніч, що розділила життя багатьох українців на «до» та «після». В ніч на 26 квітня сталася наймасштабніша техногенна катастрофа 20-го століття — аварія на Чорнобильскій АЕС, але фактично передумови до неї склалися напередодні. Тож саме сьогодні ми розпочинаємо наш серіал під назвою «Ядерне лихо на довічне утримання».



Вона мала стати живим втіленням мрії. 12 атомних блоків-мільйонників, розташованих у мальовничому куточку Полісся, мали б бути південним енергетичним вузлом Радянського Союзу. Ось він, мирний атом на службі людства.

Натомість вона стала ядерним кошмаром цілого континенту. Випробування пристрою для керування апаратурою в разі виникнення аварійної ситуації, як не парадоксально, призвело… до аварії. Електротехнічний експеримент, який вийшов з-під контролю, розпочався 25 квітня — о 13-й годині персонал почав знижувати потужність реактора. О 14-й, відповідно до програми випробувань, була відключена система аварійної зупинки реактора, але, на вимогу диспетчера, четвертий блок продовжив роботу. І лише о 23 годині 10 хвилин на станції продовжилося зниження потужності.

За словами очевидців, о 1 годині 24 хвилини 26 квітня над четвертим енергоблоком ЧАЕС послідовно пролунали два вибухи. Тоді ще мало хто уявляв собі реальний масштаб трагедії.

Численні експерти навіть писали про те, що в міністерстві енергетики СРСР було видано наказ, згідно з яким до 19 травня 1986 року аварія на ЧАЕС мала бути ліквідована, а сам четвертий блок запущений в роботу.

Однак навіть першочергові заходи з мінімізації наслідків катастрофи розтяглися на місяці. Воно й не дивно. На момент аварії в реакторі четвертого блоку Чорнобильської АЕС знаходилося 200 тонн урану 235. За словами експертів, сьогодні під саркофагом четвертого енергоблоку ЧАЕС знаходиться 1300 тонн паливовмісних матеріалів, 43 тисячі кубометрів високорадіоактивних відходів.

Але у 86-му цієї споруди ще не існувало, а перед фахівцями стояло безліч завдань. Найперше — інженерно-технічне: розділити «сіамських близнюків» — третій і четвертий енергоблоки АЕС, між якими до аварії знаходилася лише тоненька перегородка і які мали спільний машинний зал. Друге (і головне!) — збудувати унікальну конструкцію, яка закриє собою зруйновану «четвірку». І все це в умовах надзвичайно високих радіаційних полів.

Сім місяців безперервного пошуку інженерних і технічних рішень. Сім місяців будівництва у надзвичайно небезпечних умовах. І ось 30 листопада 86-го Об’єкт «Укриття» здано в експлуатацію.

І сьогодні, запевняє керівництво станції, тут більш-менш безпечно.

Але тоді, у 86-му, головним завданням ліквідаторів було виграти час на розробку подальшого плану ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. І такий план з’явився у 2001-му році, але про нього і про те, які він втілюється в життя, ми поговоримо в наступній серії «Ядерне лихо на довічне утримання».

«Сівер-центр»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: