Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Видеосюжеты » Хто був господарем оригінального будинку, який знаходиться за адресою Святомиколаївська, 33?


Хто був господарем оригінального будинку, який знаходиться за адресою Святомиколаївська, 33?

Наше місто приваблює не тільки архітектурною величчю стародавніх соборів, а й непримітними на перший погляд дерев’яними будиночками з дивовижним мереживним різьбленням.

Вулиця Святомиколаївська прокладена за планом міста 1805 року, як і більшість чернігівських магістралей. На цьому відрізку, тобто від Гончої до Мар’їного гаю, наприкінці ХІХ – початку ХХ століття селилися в основному дворянські та міщанські родини. Привертає увагу будинок за номером 33, з досить незвичною і цікавою архітектурою.



Анатолій Новак, історик, дослідник старого Чернігова: «Це один із кількох будинків у місті, на якому читаються символи абсолютно певної категорії, абсолютно унормовані Нараз їх лишилося десь близько 5-6, в будь-якому варіанті менше 10. Якщо подивитися у піддашок можна побачити досить цікавий набір орнаментів. Їх усього два. Це так звані «хляби небесные». Досить незвична назва для україномовного вуха. Верхній рядочок складає набір так званих сухариків. Якщо подивитися, то у фронтонах вони трошки підточені і перетворюються в своєрідні китиці. Це символ горішніх вод, тобто невичерпного запасу води відповідно над нами. Нижній ряд в архітектурі носить назву «городки». Але їх можна ще назвати зубчиками».

Такий орнамент застосовувався як у дерев’яній, так і в кам’яній архітектурі. Певні його варіації ми бачимо на П’ятницькій церкві.

Анатолій Новак, історик, дослідник старого Чернігова: «В центрі кожного такого зубчика розташовано хрестик. Насправді цей хрестик до християнства відношення ніякого не має. Це символ єднання чотирьох стихій. Якщо подивитися на фасад, він розчленований на чотири частини, і на кожній пілястрі вгорі є своєрідний солярний символ – коло, по якому йде ще чотири прорізи. Тобто знову у нас є цифра чотири, знову єднання чотирьох стихій і символ сонця. Також на пілястрах під сонцем є символ, який можна перекласти, як стремено. Досить цікава річ. Вона зустрічається вкрай не часто на чернігівських будинках».

І найцікавіша деталь оздоблення цього старого помешкання – це так звана роженіца. Надзвичайно древній символ. Його історія розпочалася ще задовго до виникнення Чернігова. Він присутній не на багатьох будинках. І лише на кількох із них він виконаний правильно.

Анатолій Новак, історик, дослідник старого Чернігова: «Це надзвичайно древній та потужній оберіг роду. В міфології давніх слов’ян існували, за певною категорією божества, за певною категорією духи, як род і роженіца. Їх прийнято було задобрювати, аби в сім’ї велися діти і аби у дітей цих була щаслива доля».

На цьому будинку є два такі символи. Вони виготовлені за древньою технологією і чудово збереглися до наших днів. А сама споруда комплектує в собі символи характерні для язичницького оздоблення. Тож мабуть майстер добре володів знаннями про значення кожного символу. Адже абсолютно точно відобразив у дереві забаганки своїх замовників, - перших власників оселі.

Існує ще один погляд на цей будинок. Він значно простіший. Його загальний вигляд та мережене оздоблення говорять нам про захоплення господаря кіньми.

Анатолій Новак, історик, дослідник старого Чернігова: «Зовнішній вигляд рожениці, якщо подивитися на її обриси віддалено, нагадує коня в фас, тобто мордочка коня. А якщо подивитися на сандрики, то це абсолютно чітке зображення сідельця. З передньої частини можна побачити лучку, можна побачити саме сідельце. І відповідно солярні символи можна сприйняти за колеса, стремена, як-то кажуть, говорять самі за себе».

Так хто ж був господарем будинку з таким оригінальним оздобленням і чи вплинуло воно на його життєву долю?

Як свідчить список домовласників Чернігова, станом на 1908 рік цим будинком володіла Надія Федорівна Улезко, дружина надвірного радника. Оселя коштувала близько 2 тисяч карбованців, що на той час було досить вагомою сумою.

Анна Морозова, кандидат історичних наук: «Цей будинок побудував Петро Єгорович Улезко. Він народився у 1820-х роках у дворянській родині Стародубського повіту Чернігівської губернії. У 1839 році, по закінченні Стародубського повітового училища, він вступив на службу до Сторобудського повітового суду, а згодом був переміщений до повітової скарбниці. Треба сказати, що розпочав він свою службу звичайним писарем. Але якісь математичні здібності його складу розуму, його наполегливість у досягненні поставленої мети дозволили йому досягти високого чину надвірного радника та обіймати посаду ревізора Чернігівської контрольної палати, яка перевіряла видатки державних коштів установ губернії. Одружений Петро Єгорович був з Надією Федорівною Лазаренко. Вона народилася у 1829 році у родині відпущеного на волю кріпака. До речі, у Надії Федорівни було два брати, які досягли дуже високих чинів дійсних статських радників. Один – Микола – був свого часу директором Новгород-Сіверської чоловічої гімназії, а другий – Олександр – був старшим радником Чернігівського губернського правління».

Подружжя Улезко мало п’ятеро дітей: сина Миколу та доньок – Марію, Клавдію, Віру, Любов.

Анна Морозова, кандидат історичних наук: «Син Микола отримав медичну освіту і був лікарем Чернігівської міської лікарні. Але він помер у дуже молодому віці – 9 квітня 1898 року. У 37 віці він помирає від запалення легенів. За заслуги перед громадою Чернігова він був похований на погості Єлецького монастиря. Батько тяжко переживав ранню смерть свого єдиного сина, і 8 серпня 1898 року Петро Єгорович помирає від розриву серця. З того часу головою родини стає саме Надія Федорівна. Вона на 10 років пережила свого чоловіка, і померла 29 грудня 1908 року. Подружжя були поховані на загальному кладовищі нашого міста».

Після смерті Надії Федорівни власниками будинку на Миколаївській залишилися її доньки – Марія та Любов Улезко.

Анна Морозова, кандидат історичних наук: «Любов була одружена за колезьким радником Кузьмою Потаповичем Ходотом, мешканцем нашого міста. Віра за статським радником вчителем Чернігівської чоловічої гімназії Ковальським Михайлом Йосиповичем, а Клавдія Петрівна була одружена з лікарем Стругановим. До речі, саме під впливом свого чоловіка Клавдія Петрівна Улезко отримала вищу жіночу освіту. У Санкт-Петербурзі вона закінчила жіночі лікарські курси. І з 1890 року вона працювала спочатку в інституті вдосконалення лікарів, а потім у центральному науково-дослідному інституті. Вже за радянських часів у 1928 році вона отримала звання професора. Клавдія Петрівна майже єдина з дітей Петра Єгоровича та Надії Федорівни, яка прожила довге життя. Вона прожила блокаду Ленінграда і померла 11 грудня 1943 року. Відомостей про дочку Марію, на жаль, невідомо».

За радянський період у колишньому дворянському будинку родини Улезко розміщувалися дитячі садки, ЖЕКи, музична школа. Та своїм збереженням споруда завдячує мабуть теперішнім власникам. У її стінах розмістився центр соціальної адаптації бездомних та безпритульних.

Микола Романов, керівник «Чернігівського центру соціальної адаптації бездомних та безпритульних»: «Помогаем бездомным людям обрести хоть какой-то угол в своей жизни. Или хотя бы в душе. Сложно сказать в двух словах, чем мы занимаемся. Заходит к нам с улицы бездомный, с кучей проблем, с букетом болезней и мы пытаемся ему помочь с этим всем справится. То есть найти где-то подлечится, где-то сделать документы, где-то пожить, где-то трудоустроится. Через наш центр за 10 лет прошло уже больше 4 тысячи человек».

Тут розуміють цінність надбання наших пращурів. За можливості здійснюють невеличкі ремонти.

Микола Романов, керівник «Чернігівського центру соціальної адаптації бездомних та безпритульних»: «В этом году мы отремонтировали полы практически все. Укрепили фундамент. Сейчас сделали изолятор. В общем-то немало работы. Понятно, что новое было бы дешевле построить, чем старое отремонтировать. Но мы стараемся. У нас еще остался фасад. Проще всего его было б сделать по-новому, по новым технологиям. Но что-то мне подсказало, что надо его оставить аутентичным, оставить облик предыдущего здания».

Навіть цю дошку зламали невипадково. А для того, щоб визначити стан будівлі з середини. Ну і звичайно побачити технологію старого будівництва.

Дерев’яні мережені будинки – це наше місцеве надбання, це родзинка в пирогу історії Чернігова. Тож треба вивчити його, зберегти та передати наступним поколінням.

Сюжет телеканалу «Новий Чернігів», програма «Невідомий Чернігів»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: архітектура, родина Улезко, дворянський будинок, Святомиколаївська, історія, різьблення, «Новий Чернігів»

Добавить в:


ЦентрКомплект