Ще не пізно пити боржомі.

22 Января 2015 13:32   Просмотров: 3131
Метки:
Нравится Рейтинг поста: 0


Багато зараз говорять про мобілізацію на боротьбу з російсько-фашистськими окупантами та лугадонськими маргіналами. Що тут сказати? Програвши стратегію неможливо виграти тактику.
Стратегічно ж, ми нічого не зробили для того, щоб після здобуття Незалежності вийти з стану радянського рабства. А за що можуть воювати раби? За кращого рабовласника проти гіршого, за сильнішого проти слабкішого.
І те, що українські пострадянські раби прагнуть потрапити в путінське рабство, є цілком закономірним. Звісно, частина українців налаштована патріотично, за українське рабство на чолі з Януковичем чи Порошенком. Але рабство в будь-якому вигляді в сучасному світі приречене. І найперше, приречене інтелектуально, економічно. То за що воювати?
За оте, що проглядає за діяльністю Уряду Яценюка? Чи діяльністю Журмана та Звєрєва і їхніх відомств? А може нас надихає діяльність народних депутатів, зокрема, від Чернігівщини? Чи таких мерів як Соколов в Чернігові та Фесюн в Мені? То за що воювати, за що гинути? За одну з найвищих в світі корупцію?
Попереду ми, кожен з нас, повинен бачити успішну справедливу та винятково розумну українську державу, бачити її в деталях і процесі творення. Тоді ми позаду, за спиною, побачимо потужну солідарність цивілізованого світу. А Росія, замість лізти до наших пострадянських тарганів зі своїми, відчайдушно тікатиме і ховатиме своїх тарганів від світла розвитку. Таргани, вони ж тільки вночі, вдень вони ховаються.

Я дуже добре розумію, як дорогі кожному з нас наші пострадянські таргани. Ось і тут, в блогах, нещодавно бігали таргани патріархальності та антидержавності. Спробував зачепити - пост вмить видалили. Правду казав професор Преображенський - розруха не в Лугадоні, розруха в головах.

Добавить в:


ЦентрКомплект