• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Блоги » читанка » Читайте. Читання не дає вужчати лобові


Читайте. Читання не дає вужчати лобові

17 Ноября 2011 17:55   Просмотров: 6788
Метки: література, дністровий, місто уповільненої дії
Нравится Рейтинг поста: + 4
Колись не те, що пообіцяв тут, а повідомив, що за сприятливих обставин (в першу чергу, часових) буду намагатися видавати свої враження від прочитанних творів сучасної української літератури.

Пробую почати. Першим запускаю дочитаний вчора роман Анатолія Дністрового «Місто уповільненої дії».

Відразу зазначу, що тут будуть просто враження, а не відгуки (тхне шкільними завданнями) і не критичні статті (не доріс поки ). Спробую започаткувати певну структуру тексту, якої буду намагатися дотримуватися і в майбутньому. Якщо чогось не врахую – пишіть в коментах. Буду радий, якщо хоча би 2-3 людини зацікавиться після прочитання тим чи іншим твором. Бо, як казав такий собі Павло Таранов, «Нема нецікавої літератури. Є моя нецікавість до неї».

Автор
Анатолій Дністровий (справжнє ім’я – Анатолій Астаф’єв). Свого часу ця людина зацікавила мене своєю біографією. В 17 років він закінчив тернопільське ПТУ (слюсар-ремонтник), а в 27 - став кандидатом філософських наук.

Твір
Роман «Місто уповільненої дії». Як сказано в анотації – «сувора урбаністична картина з життя сучасних підлітків, які стали на шлях злочинів. Написаний грубою, низькою лексикою у манері жорсткої прози, роман, присвячений неусвідомленому злу, невблаганному фатуму і водночас надії у вирі небезпек, які чатують на молоді неприкаяні душі». Ніби й правда, але читати роман після такого опису не хочеться. Оскільки раніше я вже читав «Пацики» того ж Дністрового, то на анотацію уваги не звернув.

В кількох абзацах
В «Місті уповільненої дії» події 1999 року відбуваються в Тернополі (більшою частиною) і Ніжині, куди головний герой вступив в педуніверситет (Дністровий закінчив історико-філологічний факультет цього ВНЗ). Герої твору – 17-18-річні… гм… навіть не знаю, як їх назвати… мешканці міста Тернопіль (навряд чи вони суттєво відрізняються від інших). Все їхнє життя – це нічні клуби, алкоголь, легкі наркотики, «сцикухи та мантелепи», які в захваті від «героїв того часу» та «грінго», що необачно заглянули до непідходящого району в темну пору доби. Текст дійсно рясніє детальними описами не найприємніших (бійки) і найприємніших (секс) епізодів з такого життя. І без ненормативної лексики тут не обійтися.

«Місто уповільненої дії» - не роман-рефлексія і не просто біографічний роман (хоча паралелі життя головного героя з життям автора дуже помітні). В першу черга мова йде про невідворотність моменту, коли за свої вчинки (чи невтручання) доведеться відповідати. А минуле (Місто, місто безвиході), як бомба уповільненої дії дасть про себе знати потім. Навіть якщо ти з усіх сил старався не перетворитися на такого ж вузьколобого, як твоє оточення. Мабуть саме тому в романі по суті нема позитивних героїв – у кожного свої гріхи. Хтось до смерті забиває людей, а хтось кожного дня пече пиріжки.

Як на мене – «Місто…» значно слабкіший ніж «Пацики» (перечитаю і пізніше напишу), але разом вони дають якщо не повну, то дуже широку картину життя молодих людей провінційного міста від кінця 1980-х до початку нового тисячоліття. Навіть якщо художні переваги твору можуть бути поставлені під сумнів, то як історико-соціальне джерело «Місто уповільненої дії» варте уваги.

Цитати
- Мене дивує одне: ти не прагнеш того, чого прагнуть вони. Ти наперед розкинув свої буйки і сказав: «Ось мої буйки, за них я не запливаю і прошу всіх інших, зі свого боку, не запливати». Це чесно? — чесно. Я це поважаю. А вони цього не доганяють, бо дауни. Вони надивилися крутих фільмів, наслухалися крутих історій про серйозних пацанів і поводяться, як мавпи, в яких немає свого життя. Живуть за чужими розкладами, які їм не під силу, а чужі буйки сприймають як свої. Підари!

Взагалі, стежити за людиною, коли вона їсть, - це просто свинство, це те саме, що підглядати, коли дрочать.

- У нас тут є майбутній історик! Так би мовити, наступне покоління!
- звертає на мене увагу дискутуючих завідувач якоїсь там кафедри. - Ось що ви скажете, юначе, про Хмельницького?
«Клав я на вашого Хмельницького, задовбали». Мене так ковбасить, що не можу нічого путнього сказати, таке враження, наче думки стали раком.
- Він із Переяславською угодою трішки загнався.
Педагогічні лоби морщаться і мені одразу стає соромно за необачне слівце «загнався». Шєт! Потрібно кілька годин, щоб їм пояснити це слово!

Тільки читання не втомлює. Я навіть відчуваю себе субмариною, коли пірнаю в двохтомні океани «Війни і миру» чи «Сім'ї Тібо» і завжди шкодую, що вони не такі великі, як космічні галактики, які ковтав би без перестанку. Що за дурна тяга читати товстезні томюги! І де я такого нахапався? …да. Читання не дає вужчати лобові.

З наближенням до чужого міста, хоча минулого місяця його встигнув оглянути, коли відвозив у приймальну комісію університету свої документи, мене все більше охоплює сум і незрозуміла тривога. Взагалі зміни — це гнила тема, особливо поїздки, які паршиво діють на психіку. Нічого не скажеш — від тварини людина далеко не відійшла: перша мітить свою територію лайном та сечею, а друга малює карти, шукає свій рідний закапелок і рюмсає на самоті за ним, впадаючи у спогади й депресію. Цього, мабуть, позбутися неможливо.

Кумедно
Оскільки автор - колишній тернопільський ПТУшник, то лексика роману включає безліч діалектичних (географічно і соціально) слів. При цьому так слова, як «штемп» чи «мантелепа» не пояснюються, а на «копійку» (автомобіль) пояснення є.

Загальна особиста оцінка – 7*
* За основу для цього і кожного наступного твору буду брати середній бал 12-бальної системи – 6,5.

В плюс «Місту…» йдуть якісна мова (як для такого цинічного твору роман досить легко читається) і особливо погляд зсередини на всі описані події. А також – вдало підібрані епіграфи (моя слабкість). В мінус – надмірна, як на мене, увага до інтимних подробиць і передбачуваність «сед-енду».
Добавить в:
 
 


Центр Комплект