Ну купи мені конфет!

Йшла з дитиною з Кишені і стала свідком сімейної сцени, яка мене "зачепила". Попереду нас йшли чоловік з дружиною (обом близько 35 років) і дівчинкою років десяти. Дружина щось дорікала чоловікові, а він в свою чергу її зауваження аргументовано відбивав, донька до розбору польотів не долучалась. При цьому дружина подекуди схлипувала і підскакувала як підліток:

Дружина: - Ти свиня, не купив мені конфет! А я ж так хотіла, хоч трошечки!
Чоловік: - Які конфети, ти ж понімаєш, ми должни жить по средствам, а на конфети сейчас средств нема.
Д: Ну пожалуста, хоч трошечки!
Ч: Я сказав "ні" і не проси!
Д: Ага, так не чесно. Ти в село їздив до мами, там кофети їв, а я не їла!
Ч: Да скільки я там їх їв, мені ніколи було. Хто тобі не давав, треба було не сидіть дома, а тоже в село їхать. Були б і конфети.

Далі вона повисла у нього на лікті і продовжувала щось лепетати, ми в той час вже повертали в інший бік. Члени родини були вдягнені бідненько але охайно. Ці Люди просто живуть за межею бідності, і таких мільйони. Я на хвлину подалася в роздуми: оце мабудь і є ПОКРАЩАННЯ??? Чому у нас більшість сімей так живе? Чому ми рахуємо кожну копійку? Чому хтось сидить на золотому унітазі, а хтось економить на 100 грамах цукерок? Чому наші люди продаються за пайки?  Я думаю, якщо б ПР дала цій сім"ї кілограм цукерок, вони б охоче погодилися безкоштовно позувати для білбордів. І не довелось би провладцям купувати щасливі сімейні обличчя на Shutterstock Images LLC. Звісно це сарказм, але частка правди в ньому є.
Українці продаються, церква продається, покращення очевидне, що далі???

Від роздумів відволіклась лише тоді, коли донька почала трясти мене за руку, і звинувачувати мене в тому, що я її не слухаю...