Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Андрій Хливнюк: "Я не працюю з аудиторією, я просто виконую пісні..."

Андрій Хливнюк: "Я не працюю з аудиторією, я просто виконую пісні..."

Майже вщерть заповнений зал, танці біля сцени та в проходах між рядами і, на завершення, скандування, спочатку розрізнене, але яке вже за кілька секунд зливається в один голос - “Біс!”, “Біс!”, “Біс!”. Здебільшого сумні мелодії, драйвова гра на гітарах і знайомий всім, хто хоча б один раз його чув, стиль виконання пісень. Таким був концерт гурту “Бумбокс” у Чернігові, який відіграла команда минулих вихідних у драматичному театрі.

 
- А у вас випадково немає пропуску за куліси? - питають гарненькі, досить ефектні дівчата, коли приходить час залишати зал
- Немає, - відповідаю
- Чому ж так? Ви ж журналісти, преса, має бути? - з докором перепитують вони
- Не було необхідності, - тільки й залишається відповісти
 
Концерт, який відбувся в Чернігові, гурт “Бумбокс” відіграв в рамках концертного туру на підтримку нового альбому “Голий король”. Він почався 7 вересня в Чернівцях, мав пройти в 21 місті України, але на даний час 5 концертів — Луцьку, Рівному, Тернополі, Кривому Розі та Маріуполі на сьогодні скасовані. Крім України концерти мають відбутися в Польщі, Португалії, Іспанії, США та Канаді.
 
За пару годин до концерту Андрій Хливнюк, лідер гурту “Бумбокс” зустрівся з журналістами в конференц-залі готелю “Рейкарц”, відповідав на запитання і розповів багато цікавого про свою кар'єру, життя, друзів і трохи про Чернігів. Знали б про це фани...

 
Про новий альбом “Голий король”

Я розглядаю цю платівку як продовження платівки “Люди” і з них двох збираю один великий лонг-плей. Якщо їх поставити разом це буде один великий альбом команди розтягнений на 2-3 роки релізу і на 2 тури. Ми з альбомом”Люди” поїздили трохи по Європі і хотіли б поїздити ще, але не встигли. Був великий тур на його підтримку Україною, а нам все мало. І ми вирішили трошки покататись ще. 
 
Про скасовані концерти

Причина дуже проста. Незважаючи на статус легендарної команди і т.д. так сталося. Ми співпрацюємо в цьому турі з організаторами концерту які роблять тур вперше, вони навчаються. Попередній тур робили ми самі, він був суперуспішний, мабуть на наступний тур ми повернемося до такої практики. Але є обов'язки, є контракт, а ми завжди виконуємо свої обов'язки по контракту і якщо ми сказали що ми цих людей поважаємо і з ними працюємо ми цей тур допрацюємо і зробимо все якнайкраще. 
 
Ті концерти які відбулися — десь більше людей було, десь менше, з різних причин переносились концерти — але те, що відбулось, було просто фантастикою. Я дуже дякую містам, зокрема місту Полтава, в якому на концерт прийшли тільки наші фани – там через день був безкоштовний концерт на стадіоні. Наші люди більше люблять ходити на безкоштовні концерти на день міста хоча доводиться стояти на стадіоні, ніж в сидячі зали за кошти. 


Про роботу з аудиторією і вибір залів для концертів

Я не працюю з аудиторією, я просто виконую пісні які написав сам. Я не ставлю це собі на меті. Я розумію такі поняття як широка аудиторія, вузька аудиторія тому що брав участь у веиких медійних проектах, але в моєму випадку це не робота з аудиторєю. 
 
На жаль я не будівельник, не архітектор, не можу собі збудувати концертні майданчики у всіх містах,  їздити виступати тільки там. Чи на щастя. Мені не доводиться обирати в якіх залах грати, як правило вибір не великий. Ми згодні грати й на дворі.
 
Про касети і вініл

Ми виходимо на касетах і вінілі тому що любимо ці носії. На касетах тому що у нас назва така “Бумбокс”, ми не можемо на них не виходити. Бум-Бокс — це касетний програвач перш за все. По-друге, коли ми тільки починали, ми виходили на касетах, перший наш альбом вийшов у 2005 році на касетах. У мене я касетний програвач, я люблю його, я його слухаю. Нехай це буде егоїзм, але я, наприклад, люблю отримувати такі подарунки і сам залюбки їх дарую.
 
Вініл це вже третій: “Середній вік” виходив на вінілі, “Термінал Б” і тепер буде і “Голий король”. Ми вчимося це робити, кожного разу це трохи інша специфіка. У світі його видають усі хто робить музику. В Україні рідше, але теж багато хто видає. Тільки вчора я був в Києві в магазині грамплатівок і там бачив 5 чи 6 українських команд і виконавців які видали свої альбоми. Це мрія будь-якого музиканта виходити на вінілі. Я радий, тішусь дуже, що все більше і більше купуюті платівки і слухають музику на вінілі. Це зовсім інший кайф.
 
Про два варіанти кліпу “Голий король”

Мені сподобався більше перший варіант, а хлопцям з команди — більше другий. Хотілось недаремно привезти в Київ Білоруський вільний театр і оприлюднити цю версію. Тому що це наші друзі, тому що ми голі королі справжні. Тому що я мрію колись привезти їх в Україну з виставою. 

 
Про обкладинку нового альбому (відповідаючи на питання, чи є серед дівчат знайомі)
 
Я в реінкарнацію не дуже вірю. Мені здається це класна ідея, але враховуючи те що колись на планеті жило дуже мало людей а тепер дуже багато, при реінкарнації одна людина стає двома, трьома, чотирма. Тому не знаю чи я знайомий з ними. Але в роботах Олексія Кондакова використані класичні сюжети Ренесансу, він наклав це на реальність і це цікаво. Мені сподобалось і ми вирішили що хотілося б нам оформити так альбом. А дівчата ці мабуть якогось 1400 якогось року. 
 
Про піар і благодійні концерти

Ми також граєму у прифронтовій зоні. Я знаю і поважаю позицію деяких людей, які кажуть (і правильно кажуть) що якщо ти займаєшся благодійністю - максимально говори про це, оприлюднюй інформацію, адже це може надихнути когось. Але мені, наприклад, неприємно, коли починають говорити, що ти піаришся на благодійності. Тому мені хотілося б щоб справи самі говорили про себе, а не я розповідав, який я крутий.

 
Про Чернігів

В Чернігові ми дуже рідко буваємо. І зараз, коли ми маємо статус зіркових вконавців, і тоді коли ми були супер-супер актульними, коли на радіо тільки ми і лунали. Чомусь Чернігів нас завжди оминав, ми були тут разів два-три максимум. Може чотири.
 
Про дружбу з Олександром Чемеровим

З Чемеровим під час його приїзду ми зустрічалися, спілкувалися. Ми дещо задумали і якщо в нас все вийде, ми щось зробимо разом. Принаймні ми обидва хочемо якоїсь співпраці в тому числі музичної. Я знаю напам'ять тексти цієї команди, її платівки беру, як продюсера поважаю Сашка, хотів би щось зробити разом з ним. Не знаю як це буде, можливо це буде Бумбокс feet Чемеров, може навпаки Димна Суміш feet. Принаймні ми думаємо про це зараз і може в наступному... а може й ні, побачимо. Гарно говорити не про плани. Поки що це замальовки, розмови, запршення в гості. Тому побачимо.
 
Мені здається що “Воїни дощу, солдати сонця” це гімн не менш яскравий ніж “Воины света” Ляписа Трубецкого і Брутто і так само випередила свій час. Мені подобається.

 
Про гурт «ONUKA» 

Колись я був на СТБ в одному талант шоу і я був одним з тих людей, які говорили що круто було б на ефір запросити цю команду. Я дуже радий що вони стали популярні. Стільки років важкої праці наполегливої і нарешті результат. Я в принципі теж із таких вискочок у хорошому сенсці цього слова і бажаю цій команді успіху ще більшого. Я знаю що вони за кордон почали їздити і там пробують себе. Це дуже тішить. Так має бути.
 
Я знайомий з ними, але не скажу що ми... З Чемеровим ми теж не кожного дня зідзвонюємося, повірте.
 
Я вже на декількох прес-конференціях говорив що у нас весь шоу-бізнес на срачах. Але до якихось команд це відношенння не має. Хтось товаришує, хтось знаходить якісь спільні... Все залежить від наших поглядів на життя, те що відбуваються в країні, суспільстві, в цеху також. Хоча я не можу сказати, що ми однакову музику робимо, зовсім різну.
 
Про конфлікт з Василем Вакуленком, лідером гурту “Баста”

Зараз моє звернення, відкритий лист, адміністрація Фейсбука, можливо тому що головний офіс в Москві, видалила і мені надіслала повідомлення, що можливо він зачіпає релігійні, етнічні чи ще якісь штуки. Чи колись наше спілкування відновиться? Здається в Іліаді є такий текст, там древній грецький письменник говорить такі слова: “Коли ця війна скінчиться, ми пам'ятатимемо не ярість і жагу до битви наших ворогів, а мовчання наших друзів”. 
 
Якщо ми зустрінемося навряд чи буде бійка. Але шкода що збільшується кількість тих кому руку тиснути вже не так приємно. І це не тому що вони не адекватні люди, а тому що вони роблять так як їм зручно, незважаючи на ситуацію. На жаль, мені так здається, для них не актуально те, що відбувається у нас. З різних причин — по-перше від іншого інформаційного простору, по-друге — вони не відчувають наш біль, той який відчуваємо ми. Згадайте нас, коли була війна в Грузії і нашу повідінку під час тієї війни за яку мені соромно. Тому давайте будемо дивитися на себе більше і розуміти чому так відбувається, а потім вже шукатимемо собі ворогів.
 
Мені подобається суспільсво сьогодні більше ніж 5 років тому, мої друзі, знайомі. Тому що ми більше почали дивитися на себе і аналізувати свої вчинки — від недопалка кинутого і до важливих суспільних речей. На цьому варто було б сконцентрувати більшу увагу.


 
Про плани на майбутнє

По-перше мені треба закінчити цей тур міжжнародний, а ще лишилось багато роботи, до Нового року і навіть після. Концертів 30 треба відіграти. Це буде непросто, але це приємно. Потім буде відпустка і я сподіваюсь, що наприкінці зими на початку весни почнеться студійна сесія і ми почнемо накопичувати матеріал який в нас народився в процесі туру. В мене є замальовки, я би націлився на повноцінну платівку. Плюс нам треба екранізувати ще декілька пісень, як мінімум “Сталеві квіти” які показали себе головним хітом платівки. 
 
Нам уже не звикати до того, що не те, що ми екранізуємо в першу чергу, стає супер хітом платівки. Так було з усім, мабуть крім “Людей”, які називались так, назвивався так міні-альбом і ця пісня стала хітом. Хоча ні, там була пісня Рок-н-рол яку більше навіть просять, ніж Люди. Так було з “Пташкою”, це була плаатівка під назвою “Тримай”, були рімейки на цю пісню, а стала відомою на весь світ якщо хочете, для тих хто рохуміє українську, російську, саме та пісня. Цікаво, ти ніколи не знаєш що сподоається що ні. Я був впевениний що в цій платівці буде Полежакин текс і пісня “Болельщик” суперхітом, тому що вона жартівлива, там є іронія, якої так не вистачає. А виявляється “Сталеві квіти” - важка, досить соціальна пісня, стає хітом. 
 
Про секрети популярності

Ви знаєте в різні роки по різному ти думаєш. Коли ти починаєш займатися музикою викладачі кажуть, що буде подобатись людям тембр інструменту і те як ти ним ти володієєш. І ти віриш в те, що на твої конуерти ходять люди яким подобається тембр інструменту. Потім ти думаєш, якщо люди співають на пам'ять пісні значить їм подобаються слова, потім гармонія. І так ти постійно з кута в кут гасаєш намагаючись зрозуміти у чому взагалі секрет популярності колективів. І я думаю відповіді на це запитання так і немає. Дуже часто ти думаєш що ось це помтять, ось цей перехід буде цікавим, цю коду треба зробити не довгою, а короткою, а врешті решт цього ніхто не помічає, всім подобається якесь слововсполучення, приспів якийсь. Або коли виходить пісня про емігрантів і всі кажуть це ваш суперхіт. Ну добре, але я ніколи там не був. Це загадка, якась магія мабуть. Ще цікаво коли пишеш пісню про щось своє, а вона стає зовсім про інше.

 
Про концерт в рамках туру “Голий король” (чи будуть ще пісні крім тих, що в альбомі?)
 
В альбомі всього 6 пісень. Уявіть собі, якщо я вийду на сцену, зіграю 6 пісень і поїду на Київ, що буде? Мабуть винесуть на руках з залу і кинуть при вході. Звісно що зіграємо. Концерт триває на сьогоднійшній день, у цьому турі, майже дві години, іноді більше іноді менше. Це приблизно більше 20 пісень. Найбільш знані якісь пісні мусиш грати. Якщо тільки туди намагаєшся втюхнути, втиснунути ще щось що хотілося б самому, але те що знають менше. Сподваєшся що будуть знати більше

Цікаво діставати з валізи якісь пісні які забув, вірніше не забув, а які мало граєш. І коли люди кажуть у вас є нормальні кльові пісні чого ви все попсу наганяєте. Зіграйте “Нездару”, “Зиму”, “Крапку”, “Немає причини”. Чого ви граєте постійно свою “Поліну” і “Квіти у волоссі”. Це надихає, я вам скажу, такі зауваження.

Про невідомих авторів відомих пісень

Ми проговорили про цікавих поетів-пісенників. Один із них живе зараз в Тернополі. Він написав “Спи собі сама” і ще багато пісень дуже крутих, він грав у команді яка називається “Ніч Лава”. Якщо ви побачите їх афіші йдіть на їх концерт тому що виявиться що там багато пісень які всі знають, а автора знають не всі.


Про своє ставлення до каверів.

Ну, Бумбокс. Ми граємо все що завгодно. Від цього ми й  назвались так. Я був вокалістом кавер-бенду колись, він називався Акустік свінг бенд, ми грали свінг часів до і тршки після Другої Світової війни в оригінальному звуці, в Києві, в 2000-х і на нас ходило до чорта людей. Чому б не любити кавери?
 
Про любов-нелюбов до звукозаписів і улюблену музику

Мало хто любить свій голос у запису. Вам ваше внутрішнє вухо дає низькі частоти і ви чуєте себе більш об'ємно. В запису, навіть з обробками, коли ви його чуєте — птічку жалко. 
 
Старі записи це один суцільний фейл. Починаючи від того часу коли ми записувалися в ті часи, коли компютери Apple називались Macintosh і ми записувались в них. І програму якусь, яка коштувала доларів 300 і мастерінг відбуався там же через якийсь 4 чи 5 канальній ямаховський пульт для тих хто вчиться зводити вдома. І дотепер уже, коли ти розумієш що треба було тональність трохи змінити було б більш вдало. Або там, це вже така внутрішня штука, треба було запріамбити в якийсь басейн і не шукати класичних реверберацій, класичних обробок, просто в цьому сетлисті який тобі дає програма Pro Tools. Це постійний пошук. Він цікавий тим, що в процесі ти впевнений у тому що все класно, а потім віддаєш і все погано. Але комусь це подобається і ти такий Вау. І більш того, тобі щось інше подобається.
 
Мені вчора подарували хлопці в тій же вініловій крамничці, зараз у мене нові фаворити англійці Nothing But Thieves, молода група, але дуже відома. Я слухаю їх і думаю: “Клас! Вони випромінюють енергетику”. Їх, Arctic Monkeys, Royal Blood, ще когось, і думаю: “Вони ж також не люблять свої записи. Як це так? Як це може бути?” Чому це так, чому мені це класно, а їм не дуже?”

А буває навпаки. Люди яким дуже подобається те, що вони роблять, приходять і кажуть: “Ми хотіли б, щоб ви стали нашим продюсером”. Ти кажеш вибачте, але вам ще багато треба займатися, щоб це робити. І вони ображаються.

 
Про плани в Сполучених Штатах

Я б хотів би і мабуть так і зроблю, зробити запис на студії Sound Cityв Лос-Анжелесі, тому що там писались мої улюблені аристи, команди 90-х, 80-х років. Зараз вона належить Дейву Гролю. І в мене ніяк не виходить. То там був ремонт, цей рік у мене немає концерту. Може я з Сан-Франциско полечу туди просто на студіну сесію, щоб просто доторкнутися до пультанів на яких Nirvana писала Nevermind. 
 
Про еміграцію

Останній раз в Лос Анжелесі у мене було таке відчуття, що я потрапив на вечірку на Подолі десь. Всі були мої знайомі люди. На жаль, чи на щастя, але мабуть на жаль. Все таки не вистачає цих людей. Еміграція останніх років побила всі рекорди. Мільйони людей поїхали за кордон за останні декілька років.

 
Про те, звідки любов до музики

Мій тато здається крутив якісь ВІА. У нього був бабінний програвач і я йому дякую дуже за це. Потім пізніше я зустрів голову цих ВІА в Москві в його концертному майданчику і мені було цікаво почути ці історії. Здається, “Цветы” він любив пісню. Я дізнався, що вони були в гостях у Джона Леннона, він їх запрошував до Нью-Йорку, як Йоко Оно йому готувала каву і так далі. Якими мільйонними тиражами їх випускала “Мелодія” і скільки насправді отримували люди за свою популярність.
 
Мама моя любила і любить Тріо Мареничів, Ніну Матвієнко. Мені теж дуже подобається така музика. Єдине, що досить важко її слухати, тому що тебе починає трясти фізично, біжать мурахи по шкірі. Це дуже сильна музика і не на кожний день. 
 
Мені дуже пощастило з вчителями, багато з них були меломанами. В мене вчитель з технічного перекладу в Черкасах в школі був меломан і давав нам на заняттях слухати різну музику — Рея Чарльза, The Beatles, дуже різну. Можливо техперекладача з мене класного не вийшло, але є інший результат.
 
Про те, чому варто їздити за рок-гуртами

Я б сам залюбки поїхав в тур за якоюсь рок-командою улюбленою. Не тому що вони боги, а тому що це класно зустрічати нових друзів, подорожувати. Вас щось об'єднує потім протягом життя. Ви згадаєте потім: “Ти пам'ятаєш як колись ми їхали в тур автостопом...”

 
Якщо у вас є причина не йти — не йдіть. Там нічого такого не буде — просто ще 6 нових пісень. - цими словами завершив прес-конференцію Андрій Хливнюк. Ті, хто його послухали, напевне пошкодували...
 
Люди ми тільки тоді.
Як дуже сильно любимо.
Тільки тоді, коли любимо ми.
Можемо зватись людьми.
 
Після концерту гурту Бумбокс у Чернігові пройшло вже кілька днів. Час достатній, щоб переварити побачене і почуте. Тим не менше враження залишаються і, як добре вино, з часом лише посилюються. Раптом згаються слова, уривки фраз, з почутих тоді пісень. А вже за кілька хвилин шукаєш в Гуглі мелодії почуті на концерті...

Більше фото - в альбомі Бумбокс в Чернігові

Gorod.cn.ua
 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Бумбокс, Хливнюк, Чемеров, Баста, Голий король, ONUKA

Добавить в:


ЦентрКомплект