• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Вісімсот велосипедистів на вулицях Чернігова відсвяткували Велодень


Талион

Вісімсот велосипедистів на вулицях Чернігова відсвяткували Велодень

 

Чернігів таки стає велосипедним містом. Пропаганда здорового способу життя та екологічності чи «покращення» в економіці, яке робить утримання автомобіля непосильною ношею для бюджету, тому виною — незрозуміло, але щороку кількість велосипедів у місті росте, і це помітно. Китай ми може поки і не наздоганяємо, але діти і дорослі на байках на дорозі — така ж розповсюджена картина, як і ями з вибоїнами.
Від членів велофоруму Чернігова, які організовували п'ятий за рахунком у нашому місті Велодень, лунали очікування рекорду відвідування, виглядало це зовсім небезпідставним.

На анонсований початок збору учасників, десяту годину, на Алеї героїв та Красній площі уже каталося, гуляло з байками в руках, фотографувалося, сиділо на бордюрах чи травичці, слухаючи музику чи бесідуючи сотні півтори велосипедистів всіх вікових груп — від дітвори на велосипедах ростом до коліна до дядьків із серйозною технікою у повній екіпіровці. Найменші діти, щоб не згубитися, спостерігали за дійством із дитячих крісел на багажниках, а  дітлахи більш старші відчайдушно колесили натовпом, вправно вивертаючись з-під коліс дорослих.



Люди під'їжджають поодинці і групами, на початок одинадцятої Алея героїв стає тісною для катання, організаторам уже б час розказати щось про план заходів, а не тримати народ у незнанні. На сцені заклопотано морщить лоба хлопчина у вишиванці. Чому саме в такому одязі — одразу незрозуміло, але він признається, що просто аби не кусали мошки. Хлопець звертається до публіки, розповідаючи про історію Велодня і запрошує учасників події на реєстрацію. Зареєстрованим велосипедистам видаються стрічки, які можна пов'язати на байк, та картки, на яких стоїть номер реєстрації, і за яким по закінченню пробігу можна буде виграти приз від організаторів.
Малеча налітає на симпатичну панянку, і тягне до неї ліс рук. Мабуть, вони вже знайомі із правилами розіграшу призів, от і стараються взяти побільше карток - “для друга”. Бачу, як хлопчаки несуть їх по дві-три-чотири, але ділитися ні з ким не поспішають.



Сподіваємося, така статистична похибка не вплине сильно на підрахунок учасників Велодня, тим більше, що не всі, от як я, велосипедисти реєструються. Мені ліньки було товпитися, чекаючи стрічку і картку, тож я пішов у люди, спитати вражень. Ті, хто отримав заповітні стрічки, готуються до виїзду. Дівчина у чорній майці тут же заплітає стрічку у волосся - виглядає симпатично. Дядько у “гавайській” сорочці кріпить до бувалого у бувальцях жовтого велосипеда прапор Чернігова. “Сьогодні вранці ще за кріпленнями їздив до будівельного”, - гордо посміхається оточенню, що спостерігає за процедурою.”Цей велосипед у восьмидесяті Кавказ пройшов”.



Підходжу до велосипедистів і беру кілька міні-інтерв'ю.



Віталій, молодий хлопчина у кольоровій велофутболці, повний оптимізму.
- Взагалі-то я катаюся з п'яти років, пройшовши шлях від “Зайчика” і “Орлёнка”. Зараз свого велосипеда не маю, на велодень транспорт дали проїхатися друзі. Що для мене велосипед? Крім зручності це свобода, неповторне відчуття вітру у вухах. Наше місто поки не зовсім дружнє до велосипедистів, водії авто часто ведуть себе агресивно. Але минулі роки було ще гірше. Прогрес помітний, і це тільки початок. Ну і взагалі, радує, що з постійним подорожчанням вартості обслуговування авто все більше людей на велосипеди пересідає.
Хм. Як на мене, зубожіння населення — сумнівна причина для радості. Тим більше, хороший велосипед — штука теж не зовсім дешева, мінімум 4-5 тис. грн. У Європі все-таки на велосипед пересідають не через бідність, а турбуючись про екологію.



Велосипедистка Наталя катається вже чотири роки, але щодо турботи міської влади про велосипедистів настроєна досить скептично:
- Користь у цьому заході однозначно є. Велосипед об'єднує, зближує людей. Але, якщо чесно, у Чернігові подальшого покращення інфраструктури для велосипедиста я не бачу. Хоч ми і йдемо до Європи, але тут все залежить від нашої влади. Сам Велодень, і та пропаганда здорового способу життя, на яку він направлений — це уже величезний прорив для нашого міста. Але тут владі навряд чи варто дякувати. Дякувати будемо організаторам, які своїми силами зробили такий потужний захід.
В принципі, міська влада не зовсім і бездіяла. Принаймні, ДАІ для проведення велопробігу перекрило проїзд по площі, а машини автоінспекції та швидкої будуть супроводжувати нас всю дорогу.



Ведучий заходу Ілля
надзвичайно задоволений:
- Кожного року я їздив у колоні простим учасником, а цього року організатори мене запросили ведучим. Хочу сказати передусім величезне спасибі їм за проведену роботу. Адже захід організовано зусиллями всього лиш десятка чоловік із форуму “Велофан”, небайдужих до нашого руху, які хочуть пропагувати велосипед і здоровий спосіб життя.
А ось і давня знайома, активістка і спортсменка Леся Федоренко: - Дуже приємно, що у нас проводиться така подія. Адже наше місто просто створено для того, щоб на ньому подорожувати, прогулюватися, їздити на роботу на велосипеді. Правда, сама я зараз велосипедом на роботу не їжджу. Живу недалеко від офісу, то і ходжу собі пішки. Піші прогулянки я теж дуже люблю. Але у мене планується переїзд, і на новому місці велосипед буде вже необхідним.


Площа і алея всіяні велосипедами і людьми, яблуку ніде впасти. Ведучий просить відгукнутися, якщо є приїжджі з інших міст. Виявляється, що до нас своїми велосипедами приїхали люди з Києва, Славутича та Гомеля. Підходжу до пари білорусів, питаю, як їх занесло так далеко. “Так велосипедами і занесло ж”, - сміється у відповідь молодь. “У нас друзі в Чернігові, і тому кожного року на Велодень ми приїжджаємо до вас в гості. Поки що це найдовша наша велосипедна подорож. А влітку вдома святкуватимемо веловесілля”.



Тим часом організатори продовжують закликати народ на реєстрацію. Називається цифра - більше шестиста чоловік зареєстрованих. Минулого року було сімсот, і схоже, з такими темпами цей рік поб'є рекорд. Між іншим, сподіваючись побачити якусь особливо екзотичну техніку, я трохи розчарувався. У всіх велосипеди цілком стандартні: гірняки, шосейники, міські велосипеди для прогулянок. Максимум техніка виділяється
яскравим кольором. Єдиний саморобний велосипед незвичної конструкції на святі належить Вані Матвєєву. Але Іван повідомляє, що має під'їхати ще два кастоми.



На лавці відпочивають дві бабусі-пенсіонерки. Вони просто в шоці від того, що відбувається навколо. Жартома запитую, чого бабусі на Велодні без залізних коней. “Так старі ми вже”, - відмахуються ті зі сміхом. - “От мені б Ваші роки — я б усіх обігнала”.



Уже скоро одинадцята, поки знімаю бабусь, на заході зареєстровано вже більше семиста чоловік. Рекорд побито, люди аплодують. Учасників пробігу просять вишикуватися в колону і приготуватися, волонтери у жовтих жилетках просять ставати в ряди. Колона займає по периметру всю Красну площу, і це лише дві третини присутніх. Видовище грандіозне. Ті, хто не вмістився, просто стоять поряд, чекаючи початку руху, щоб пристроїтися у хвості. На фото передати масштаб події неможливо, хіба що з повітряної кулі над нею.
А от нарешті ще кастомбайки. Один із них просто шикарний: довжелезний, із нефарбованої сталі, кермо у вигляді перехрещених піратських шабель, на задньому сидінні темноволоса красуня у шкірі. А за кермом велосипедист під стать своєму байку — неформал із сережками у вухах і лукавим поглядом. “Я роблю свій велосипед з 2011 року, і він ще у процесі. Їздити на такому треба звикнути. Зате все роблю сам, я коваль за професією”.



Ведучий оголошує, що на подію зареєстровано 812 чоловік. Час вирушати, потік людей на велосипедах починає литися вниз по вулиці Шевченка. Байки йдуть неперервно, початок колони видно десь біля РАГСУ, а хвіст її ще не зрушив з місця!
Знімаю фотографії, стрибаю на свого байка і рушаю слідом. Порядок у колоні ідеальний, за ним слідкують волонтери, а настрій учасників піднесений. Проїжджаємо повз Красний міст, люди на зупинці за ним махають руками. На перехресних дорогах вишикувалися черги із автомобілів. Вибачайте, друзі-автолюбителі, але доведеться вам почекати кілька хвилинок — сьогодні наш день. Втім, автолюбителі на шляху слідування колони попадаються виключно дружні — махають із вікон руками, сигналять у клаксони, ніхто не обурюється вимушеним чеканням. За колоною не відстаючи біжить собака невизначеного кольору і породи. “Шарик, до мене, Шарик, не відставай, Шарик, давай!” - підбадьорюють пса юні велосипедисти, і Шарик дає, ширяючи між колесами.



З вулиці Шевченка повертаємо на Рокосовського. Біля ринку Нива жіночка в білому із натовпу кричить “Конфеты” і махає комусь рукою. “Я здесь!” - вигукує дядько з колони і під сміх товаришів на ходу вихоплює із рук жіночки кулька з цукерками. “Что за конфеты”, - через кілька десятків метрів питає у дядька сусідка. “А понятия не имею”, - каже той, накручуючи педалі. Схоже, цукерки дісталися велобайкеру бойовим трофеєм. 
На пішохідному переході, де я зупинився, щоб зробити пару кадрів, розмовляють два молодики. ”Слышь, это чё, всё Чернигов”, - звертається коротко стрижений хлопчина до товариша. “Чё-та я сомневаюсь в этом”... “Чернігів, Чернігів”, - вигукую їм, сідаючи на велосипеда. Парубки недовірливо округлюють очі.

На перехресті Рокосовського і 1-го Травня повертаємо ліворуч під звуки клаксонів із авто та спускаємося  до проспекту Перемоги. Тут невідомо звідки прямо в колону заїжджає червоний “Фольксваген”, водій якого, мабуть, дуже поспішає до тещі на млинці, бо не може почекати десять хвилин, і не думає пропускати колону, весь час їдучи в ній і наражаючи велосипедистів на небезпеку. Хай тобі буде соромно, невідомий автохам із номером СВ 8196 АК!

На перехресті з проспектом Миру колона повертає праворуч, щоб зробити коло біля Мегацентру, а я їду ліворуч до Красної площі. Десяток ривків, обганяючи всю колону, даються взнаки — ноги трохи втомилися, і щоб дарма не крутити педалі, роблячи черговий ривок на кількасот метрів, я змінюю напрямок, щоб спокійно зняти прибуття велосипедистів до місця старту.
За одну хвилину дванадцята я на Красній площі. Через кілька хвилин колона з'являється у полі зору. Одинадцятикілометровий маршрут пройдено, люди весело гукають і посміхаються. Помічаю хлопця із загіпсованою рукою, якою він махає в повітрі, здоровою в цей час тримаючись за кермо. Справжньому велофану травми не перешкода.



Через кілька хвилин починається урочиста частина. Призами від організаторів нагороджуються діти, які приймали участь у конкурсі малюнків на асфальті та проїзді по спеціальній трасі, поки батьки їздили вулицями міста. Потім сувеніри вручаються наймолодшому та найстаршому учасникам пробігу. Ветерану виявляється шістдесят років, але на вигляд стільки не даси і близько. Наостанок розігруються заохочувальні призи серед зареєстрованих учасників, і всі, хто забажає, запрошуються за місто на кашу.
Велодень Чернігова закінчено. Зі слів організаторів, він став кращим за попередні і зібрав найбільше учасників. А наступного року будемо бити і цей рекорд. Сідайте на велосипеди, друзі!

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.


Теги: Велодень, Богдан Гуляй

Добавить в:
 
 


Центр Комплект