Як живеться стареньким чернігівцям, в яких немає близьких? (фото)

Понеділок, 25 червня 2012 20:51 | Переглядів: 5306

Хто із вас думає про майбутнє? Як ви уявляєте його собі через рік, два, через десять років? А в самому кінці?

Думаю, правий буду, якщо припущу, що у майбутньому своєму ви бачите матеріальний достаток, успішну кар'єру, успіхи, радості, подорожі, кохання, і довге щасливе життя, із тихим спокійним, чи, може, зі швидким, стрімким, і бурхливим, доживанням свого земного шляху серед вірних друзів і вдячних нащадків.

Я б хотів, аби у кожного з читачів цих рядків було саме так. Адже корективи, які реальність вносить у наші мрії та плани, не часто нам подобаються. І ніхто б не хотів наприкінці своєї стежки бути одиноким, хворим і немічним, доживаючи без сподівань і радості.

Пробачте мені цей довгий і песимістичний вступ, друзі. Я сам, дивлячись у своє майбутнє, стараюся не планувати і не загадувати. А заговорив я про це тому, що сьогодні я буду писати про людей, яких старість догнала самотніми, які не можуть підтримувати своє існування самотужки, і доживають віку у геріатричному пансіонаті.

Коли я розказав одному знайомому, куди їду, з подивом для себе був запитаний: “А тебе туди пустять? А тобі все покажуть, і дадуть говорити з людьми?”. І вже після відповіді, що не бачу причин, чому б від мене щось ховати адміністрації закладу, у повному шоці почув: “Ну, їх же там б'ють..”

Насправді, наше суспільство дуже погано проінформовано про життя і потреби одиноких, старих людей, і це печально. Кожен думає, що чаша сія його омине, а проблем в житті вистачає і без того, навіщо ж вантажити мозок думками про чиюсь долю. Але я впевнений, що інформація про таких людей потрібна і необхідна. Щоб виховувати співчуття, співпереживання і бажання допомогти у тих, в кого в житті все вдалося. Щоб нагадувати, що ти не завжди будеш молодим і здоровим, і бажано б встигнути зробити всі заплановані добрі справи, поки ноги тримають і руки підіймаються їх робити. І щоб, порівнюючи своє життя із ними, ми могли задуматися, чи настільки все у нас тяжко і погано, і чи не дарма ми вішаємо носа і опускаємо руки, якщо такі люди продовжують жити і радіти.

Насправді, сам я, знаючи про величезні економічні проблеми держави і області, занепад в медицині і байдужість чиновників при владі, вирушаючи до пансіонату, чекав зустріти якийсь заклад по типу занедбаної лікарні, із металевими ліжками, злими тітками і казенним запахом безнадії. Втім, реальність дещо скоригувала мене.

Наш геріатричний пансіонат — один із двох в області. Інший знаходиться в Козельці. При поступленні на утримання держави людина може вибрати, де вона хоче проживати. А потрапляють сюди, як правило, за типових показань: пенсійний вік, відсутність родичів першої лінії (дітей), або діти пенсійного віку чи інваліди, а також інваліди 1 і 2 групи. Можна потрапити і на контрактній основі. На сьогодні — 3 000 грн./міс. Звернувшись до місцевих органів соціального захисту (або до сільради у селі), після оцінки комісією матеріального стану і збору необхідних довідок людина переїжджає на поселення до пансіонату.
Її теперішнє житло при цьому не втрачається, і підопічний розпоряджається ним за власним розсудом. Будинок престарілих фінансується як за рахунок державних коштів, так і за рахунок коштів його мешканців. За право проживання у закладі людина віддає 75% своєї пенсії. Не можу судити, справедливий цей відсоток чи ні. Але одна несправедливість все ж таки існує. Хтось може отримувати пенсію 2 500 грн, а хтось мінімальну, і віддавати, відповідно, зовсім різні суми за своє проживання. Але користуватися при цьому тими ж умовами. Поки це питання не вирішується ніяк.

Наскільки я можу судити по результатам розповіді про пансіонат та екскурсії, яку люб'язно провів для мене заступник директора з медичної частини Зелений Валерій Миколайович, умови для проживання і лікування людей тут створені досить непогані. Їх важко назвати комфортабельними. Але маємо що маємо.

По всьому, проектанти таких закладів по всій території СРСР мали якісь нормативи щодо площі і побутових умов на одного мешканця. Кімнати невеликі, і трьом чоловікам (живуть по двоє чи по троє) може бути у них тіснувато, а старим людям важко уживатися, коли близько ще хтось. І це одна із проблем при поселенні — розселяти новоприбулих так, щоб у них не було конфліктів. Вікна в більшості приміщень поміняні на металопластикові (на всі – не вистачає грошей). Їдальня на 300 місць із чотирьохразовим харчуванням. Підопічні, які не здатні пересуватися самостійно, обслуговуються у кімнатах.
Меню у їдальні теж просте, без делікатесів. “Раніше, ще пару років тому, у нас фрукти були регулярно”, - каже начмед. Печально, що тут, як і всюди у нас — стає гірше. Зараз фінансування зменшилося, і вітамінами стареньких побалувати є можливість дуже нечасто.

Якщо є куди їхати і дозволяє здоров'я, мешканці пансіонату можуть поїхати у відпустку до 2 міс. зі збереженням повної пенсії.

В цілому жалітися на проживання було б несправедливим. Мені здається, тут все залежить від людини, її характеру, і прагнення самому для себе знаходити розваги. Хтось каже, що в будинку престарілих знайшов нове життя. Одинокі люди знайомляться, стають друзями, знаходять коло спілкування по інтересам. Люди навіть знаходять любов, одружуються і поселяються разом, все як у великому світі. І так же само, через бурхливі пристрасті, ревнощі та все інше, деякі з них, не витримавши щастя, що на старості років звалилося на голову, через деякий час розлучаються.
Деякі підопічні активно (наскільки можливо) займаються спортом. Я був у кімнаті, в куті якої завішано грамотами і медалями за призові місця у різних видах спорту, від шахів до легкої атлетики, які в різні роки завоювали мешканці пансіонату.

Є і інша сторона: певний контингент, який перед всіма тваринами земним віддає перевагу змію зеленого кольору, має свій підпільний клуб по інтересам. Спроби адміністрації боротися з п'янством на території закладу за допомогою стінгазети виглядають дуже непереконливо, а пакет з-під портвейну, якого я знайшов біля будинку, підтверджує, що здоров'я у деяких пенсіонерів ще ого-го! Якщо люди виявляють бажання - завжди можна знайти неважку роботу: прибирання території, догляд за клумбами. Ну а дехто просто лежить, спить, чи бідкається на те, що нудно.

Для культурного дозвілля у закладі є бібліотека з читальним залом, клуб, в якому на свята проводяться концерти, кінозал, в якому по вихідних показують фільми. В холлах на кожному поверсі є телевізори. Можна займатися рукоділлям. Є свої знаменитості, наприклад майстриня Наталя Зеленська. Вона — інвалід 1-ї групи все життя, в пансіонаті з першого дня його роботи. Яскравий приклад сили духу для всіх, хто жаліється на свої хвороби. Гляньте на її руки. Цими руками, стоячи спершись на тумбочку (сидіти в зручній для роботі позі вишивальниця не може), вона вишила десятки картин, якими завішані холи пансіонату, деякі з них знаходяться у місцевій кімнаті-музеї.

А от іще одна місцева знаменитість – Марія Василівна. Їй 85 років. Вона партизанка, в 17 років потрапила в полон до німців, піддавалася знущанням і катуванням у тюрмі. Її збиралися стратити. Втекла з-під шибениці. Після війни працювала лікарем-гомеопатом у Новгород-Сіверському. У людини феноменальна пам’ять – вона називала місця, імена і дати так, наче це було пару днів тому.

Старі люди часто хворіють, тому у штаті пансіонату працюють лікарі всіх основних спеціальностей: стоматолог, зубний технік, три терапевти, невропатолог, психіатр, акушер-гінеколог, ЛОР, ендокринолог, хірург, окуліст. В пансіонаті надається своїми силами вся терапевтична допомога. У випадках гострих захворювань пацієнтів направляють до лікувальних закладів.

Щодо гігієни: на кожному поверсі є душові кімнати, окремо чоловічі і жіночі. Невеликі приміщення, як правило, з парою ванн і душем. У неділю в пансіонаті банний день. Але, зі слів персоналу, люди митися особливо не люблять. А декого так і взагалі ледве заженеш. Лінощі і забуття необхідності підтримання гігієни.

Після смерті, якщо немає родичів чи сусідів, які забирають померлого, похорон відбувається на кладовищі Яцево за рахунок держави.

В пансіонат потрапляють із різних причин, але завжди не від легкого життя. Наостанок я спитав у декількох людей, що їх привело до пансіонату, як оцінюють умови, і яке у них ставлення до життя.

Олександра Іванівна, 82 роки: Лишилася одна, всі близькі родичі померли. "..І коли пенсію отримувати — то у всі вікна деруться, пенсію відбирають... Тут я тільки поріг переступила, зразу сказала: я потрапила у другий батьківський дім”.

Ядвіга Станіславівна, 87 років: "Я сама сюди прийшла. Я 13,5 років пропрацювала в шахті, думала, що таку пенсію собі заробила, що буду жити-поживати. А тут - ніякої уваги".

Сергій Петрович, 82 роки. Був інженером проектного інституту. До пансіонату прийшов сам, коли вже не зміг забезпечувати себе особисто. "У мене все добре!"

Марія Миколаївна, працювала вчителькою української мови, стаж 45 років. "Як мені тут? Нудно".

Галина Вікторівна, 61 рік, інвалід дитинства, 1 група. 18 років у пансіонаті. "Мушу жити – то якось і живу".

Олександр Григорович, 62 роки, з півтора років паралізований і прикутий до візка: "Мене брат сюди оформив. Він регулярно приїздить, провідує мене, не забуває... Збираюся жити. "


Тут треба було б зробити якісь висновки. Пройтися по державі, яка своїх пенсіонерів кидає напризволяще, і які мають жити в напівказарменних умовах. Поспівчувати людям, яких доля-мачуха на старості років (а когось - і з самого дитинства) прирекла на життя у будинку престарілих. Але, здається мені, в цьому місці – як і кругом. Все в наших руках. Ті, хто не схилився перед хворобами і обставинами – знаходять собі заняття до душі, і не дають буденності поглинути інтерес до життя.

P.S. Щодо "б’ють". Зі старими людьми важко, це відомо. Але персонал пансіонату мені видався досить дружелюбним по ставленню до своїх підопічних.

Довідка: Чернігівський геріатричний пансіонат знаходиться на Подусівці за адресою вул. Беспалова, 12. Територія 3 гектари. Побудований за типовим проектом у 1978р. і розрахований на 510 підопічних. Складається із двох з'єднаних переходом корпусів — для тих, хто може самообслуговуватися, і для тих, хто потребує обслуговування. Підопічні проживають у кімнатах на 2 або 3 осіб, з окремим санвузлом і балконом. На сьогодні в пансіонаті знаходиться на постійному проживанні 415 осіб. Обслуговуючий персонал складає 230 чоловік, в тому числі 12 лікарів, 32 медичні сестри і 130 молодших медичних сестер.

Будівля пансіонату

Їдальня. В ній харчуються ті, хто здатний пересуватися сам...

Кімната підопічних, що потребують обслуговування. Щойно закінчився сніданок

Перед процедурою

В одному із процедурних кабінетів старша медсестра демонструє обладнання

Бібліотека пансіонату. В ній близько 60 активних читачів

Читальний зал

Боротьба з алкоголізмом. Кажуть, агітація цієї стінгазети сильного враження на певну категорію підопічних не справляє

Куточок спортивної слави

Актова зала

Капличка

На кожному поверсі є 2 холли. Тут можна відпочити і подивитися телевізора

Одна з кімнат

Типові ванні кімнати

Марія Андріївна з 15 років у будинках-інтенатах. Тут вже 20-й рік...

Микола Григорович. Мені 92. 18 років в пансіонаті. Стою на своїх ногах

Він німий. Але дуже хотів, щоб я його сфотографував...

Місце для прогулянок на свіжому повітрі

Ходячі підопічні можуть залишати пансіонат у своїх справах. Для прикутих до інвалідного візка життя в ньому схоже на життя за гратами..

Богдан Гуляй