школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Сашкова кузня така ж, як у батька Івана Франка!





Сашкова кузня така ж, як у батька Івана Франка!

Ковалю із Бречі Корюківського району Олександрові Євтушенку нещодавно виповнилося 36, і він - багатодітний батько. З дружиною Людмилою виховують п’ятьох дітей: трьох хлопчиків і двох дівчаток. З-поміж усіх нащадків цікавиться татовим ремеслом хіба наймолодшенький - дворічний Вова (сучасна молодь тяжіє до чогось новітнього). Поки хлопчик просто грається у кузні - «наводить» лад, досліджує молот, кувалду, інші ковальські інструменти. Батько каже, що хотів би, аби хтось із дітей перейняв справу його життя. Адже для Олександра ковальство - це справжнє мистецтво і давня дитяча мрія, яка здійснилася, коли в Україні розпочалася війна.



Мрія

- Виріс у багатодітній сім’ї, у батьків нас було п’ятеро і я - найстарший, - розповідає Олександр. - Жили ми бідненько, тож вчити нас особливо не було за що. Але ми все вміли робити, залюбки ходили до школи, тоді вона працювала в селі. Школярів вчилося чимало, і такий ловкий директор працював! Часто відправляв нас на оздоровлення до санаторіїв і таборів по всій Україні. Де ми тільки не побували?! Якось відпочивали у Львівській області, й вчителі повезли нас на екскурсію до невеличкого села Нагує-вичі, звідки родом Іван Франко. Побували у Музеї-садибі унікального письменника, яку збудували за його спогадами. Й досі перед очима хата, шопа, зерносховище, стодоли і стайні... Але мене, чотирнадцятирічного хлопця, тоді найбільше вразила батьківська кузня! Дещо там зберігалося з ковальського знаряддя вмілого Якова Франка, а дещо - належало місцевому старенькому ковалеві, який подарував речі на експонування. Довго роздивлявся ці старовинні інструменти, уявляв за роботою майстра, і раптом я загорівся цією справою.

Стати ковалем і мати власну кузню - оце й булд справжня Сашкова мрія.

- Мої однолітки хотіли полетіти в космос, уявляли себе детективами, які вправно ловлять бандитів, мріяли стати пілотами літаків, капітанами кораблів, лікарями, — продовжує.

- Звісно, всі ці професії важливі й потрібні, але без освіти, як кажуть, далеко не заїдеш, тож я брався за будь-яку роботу.

Сашко не звик сидіти у когось на шиї: ні у матері, ні у дружини. Поїхав на заробітки на Донбас. Якийсь час трудився будівельником, а потім влаштувався працювати на фірму, що спеціалізувалася на виготовленні пам’ятників. Тут чоловік і навчився приборкувати метал, робити ковані огорожі, інші гарні речі. А коли розпочалася війна, Олександр повернувся додому. Бо ж душевний спокій рідних - понад усе!

- Мене вдома чекала Люда і діти, тоді у нас їх було четверо: Сергій, Марина, Саша і Оксана. П’ятий, Вова, з’явився у 2016-му. Це були важкі пологи, дружина втратили багато крові, та, слава Богу, лікарям вдалося її врятувати. Ми всі дуже переживали за свою маму, тепер ще дужче її бережемо, - розповідає чоловік. - Попервах я працював у Корюківці в кузні автоколони, виготовляв ворота, хвіртки, огорожі. Непогано заробляв і потроху купував для власної майстерні інструменти.

Не станки, а руки золоті

Власну кузню Сашко облаштував у старому сараї чотири роки тому. У ній він працює майже щодня, коли є натхнення. Виготовив багато виробів із заліза, і найбільше - наче живих, квітів, підставок для них і ваз. Троянди і рожеві, і жовті, і червоні, і білі, і голубі!

- Я працюю для себе і для людей. Колись хотів відкрити власну справу, та коли дізнався, які податки треба сплачувати, подумав: не потягну, просто стільки не зароблю. Та воно мені й ні до чого те підприємництво. З мене бізнесмен нікудишній, я - звичайний майстер.



Торгувати не люблю, точніше, якось незручно це робити. Мене більше тягне викувати щось, - пояснює.

За свою роботу коваль просить порівняно небагато або й зовсім може задарма віддати ті ж мангал, люстру, підставку для вазонів, вазу чи квіти. Буває й вимінює на картоплю чи метал для майбутніх шедеврів, інколи ексклюзивні ковані речі просто дарує.

Побачивши, що виготовляє Олександр, більшість думає, що в Бречі справжній цех із сучасними станками, новітнім обладнанням.

- А насправді моя кузня примітивна, така ж, як у батька Івана Франка, - посміхається Сашко. - Все по-древньому: просто грубка, тиски, кувалда, молот... і мої руки.

Нині Олександр Євтушенко вчиться на тракториста, згодом має отримати фах зварювальника. А допомагає йому в цьому місцеве підприємство ТГК «Бреч», де він працює різноробочим.

- Ось отримаю «корочку» і трудитимусь за спеціальністю, і буде у мене освіта! - радіє чоловік.

Щастя


Олександрова дружина родом зі Сновська. Як і він, з багатодітної сім’ї, їх у матері також було п’ятеро.

-І так доля нас звела, що й у нас стільки тепер діток, - каже коваль. - А познайомилися ми на танцях у клубі, вона в Бреч приїздила, звідси її ненька.

Сашко каже, що живуть вони краще від своїх батьків, але все ж на всьому економлять. Для багатодітної сім’ї - треба усього більше! Хлопчики і дівчатка цінують старання тата й мами і все, що нині мають.

- Діти з’являлися в процесі життя, - констатує з посмішкою батько. - щоразу - це неймовірна радість і щастя!

Щодня четверо школярів родини Євтушенків новеньким автобусом їздять на навчання в Корюківську школу №1. Нині там триває реконструкція, вже утеплили стіни, замінили вікна. Колись учні не могли на уроках нагрітися, а тепер хоч у футболках сиди! Батьки тепер спокійні.

Дорога з села до великої гарної міської школи - рівненька, завжди почищена від снігу, асфальтове покриття не так давно послали. їхати - одне задоволення, тож учні у захваті!

- Оксана ходить до першого класу. Саша - до третього, Марина - сьомого, а Сергій - до десятого, - уточнює батько. - Стараються, вчителі їх хвалять.

Квіти - від коваля

Люди, як: його не знають і зустрічають вперше, дивуються, як це безкоштовно? Коваль наче посміхається й каже, що це - від усієї душі. Бо по-іншому жити і працювали він просто не вміє, та й не хоче..

- А ще я велике задоволення отримую від спілкування з колегами. У соц-мережі є група ковал із з багатьох країн, де ми обмінюємося досвідом, розміщуємо свої відео. Багато в чому мені згодилися поради віртуальних друзів, сподіваюся, що і я комусь допоміг, - додає майстер.



Свою кузню Олександр назвав дуже просто - «Кузня у Сані». Знайти її в Бречі неважко. До речі, саме з цієї майстерні залізні вази з трояндами потрапляють до пам’ятників наших загиблих Героїв АТО. Ці квіти коваль виготовляє безкоштовно.

Лариса Галета, «Деснянка» №5 (740) від 31 січня 2019

Теги: коваль, с.Бречь, Корюківський район, Олександр Євтушенко, Лариса Галета, «Деснянка»

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект