Голубоокий грузин

Гоча Шеклашвілі переїхав з Тбілісі у Новий Биків. Десять років холостякує на «сітровому» заводі.



52-річний Гоча Шеклашвілі з Грузії десять років живе у Новому Бикові Бобровицького району. Оселився у гостьовому будинку на території «сітрового» заводу. Там цех з виготовлення лимонадів ООО «Адам компані». Гоча Гервасієвич працює директором. Невисокий, голубоокий. Те, що грузин, видає акцент.


За жінку—пральна машинка

— З 2010 року почали випускати свою продукцію під назвою «Ельбрус», — заводить у великий ангар Гоча Гервасієвич. — Два гектари землі майже на виїзді з села взяли в довгострокову оренду на 49 років. Будівництво почалося у 2008 році. Керую тут з самого початку. Власники заводу мої хороші друзі, теж, як і я, з Грузії. Разом виросли. Раніше, до війни, вони жили в Москві.

— А зараз?

— Тепер до Росії ми відношення не маємо. Навіть продукцію свою перестали туди продавати. Побудували заводи у Грузії, Казахстані, Польщі.

— Родину перевезли з Тбілісі в Новий Биків?

— Ні. Дружина Нона з дітьми так і живуть у Тбілісі. Переїхати з грузинської столиці в українське село, зізнаюсь, мені було важко. Тепер тут все своє, рідне. Нона буває раз у три місяці. Діти — коли канікули. Син Гіга закінчує університет. Паралельно працює в аеропорту Тбілісі. Дочка Піка навчається на третьому курсі медичного університету.

— У грузинів гаряча кров, жінка у Новому Бикові є? Хоча б щоб готувала, прала, прибирала.

— В будинку, де я живу, всі вигоди є. Два поверхи. Одну кімнату займаю я, є ще три гостьові. Кухня. їжу готую сам. В основному грузинську 'кухню. Зізнаюсь, є в мене і «жінка». Пральною машинкою зветься.

— Як розважаєте родину в селі?

— Коли вони до мене приїздять, вирушаємо до Києва. Дружині без мене спочатку важко було. Але звикли. Бо треба заробляти гроші, дітей ставити на ноги.

Я за професією геолог. Як був ще Радянський Союз, їздив в експедиції по нафтовидобуванню. Після розпаду Союзу настали важкі часи. Був у мене невеликий цех, у якому розливали мінеральну воду під торговельною маркою «Боржомі». А тоді друзі запропонували керувати заводом в Україні.

— Наш народ любить більше алкоголь, ніж лимонад.

— А запивати чим? — віджартовується Шеклашвілі. — Робимо лимонади за старим грузинським рецептом. Закуповуємо сировину, цитруси: апельсини, грейпфрути, лимони, мандарини. Робимо настоянки. В селі Красилівка (Бобровицький район) є теплиці, в яких спеціально для нас вирощують трави тархун і м’яту. За рік купуємо 400-500 кілограмів. Щоб вистачило до нового врожаю. На заводі працює ЗО робітників. Зараз завод стоїть. Бо не сезон. Основна робота влітку, коли спекотно. І взимку, після початку опалювального сезону. Коли людей сушити починає, — сміється грузин. — Хоч виробництво призупинене, заробітну плату працівники отримують. Найнижча від 4500 гривень.

— А ви, як керівник, скільки отримуєте?

— Якщо виробництво є, то в середньому 20 тисяч.

За рік виготовляємо 350-360 тисяч пляшок. Продаємо по всій Україні. Зараз плануємо налагодити експорт до Польщі. У три тисячі магазинів. Власники у п’ятницю повинні бути в Польщі і підписати контракт. Після 20 січня у поляків починаються українські дні. Якщо товар піде, продажі збільшаться удвічі.

«Цедру зрізаємо, все інше — людям»

— На пляшці написано: «Зроблено по старовинному рецепту».

— Коли «Кока-кола» з’явилася в Америці, поставили завдання зробити щось своє. Принаймні є така легенда, що Берія викликав фармацевта, який і розробив рецепт. З того часу є «Дюшес», «Сітро», «Лимонад», «Тархун». У Грузії ще з мого дитинства робили лимонад, у якого строки придатності були два тижні. Як і в пиві колись. Зараз — шість місяців. Для сиропів беремо тільки цедру. Наприклад, купили півтонни. Вручну почистили. Все інше віддаємо людям. Безкоштовно. Працівники заводу ділять сировину порівну між собою і забирають додому. Роздають родичам, знайомим, друзям. Частина йде в лікарні, дитячі садочки.

— Можна робити соки, можливо, якісь джеми?

— Але це вже інший вид продукції, наше обладнання не пристосоване до цього. Була розмова з одним із підприємців, пропонували закупати наші «відходи», щоб далі з них робили сік. Але у нього була умова: спочатку він забирає цитруси, чавить з них сік, а цедру віддає нам. Ми не пішли на це.

— Який лимонад любить Гоча Шеклашвілі?

— «Сітро». Бо там суміш усіх видів цитрусу. І «Тархун», — заводить до приміщення. Там пахне цитрусами. — Ось тут вода зі свердловини, її глибина 353 метри, надходить у великі бочки і проходить очищення. Потім іде по трубах у 17-тонні бочки, в яких охолоджується. Звідти вже на лінію.

Розливаємо в пляшки: скляні півлітрові та пластикові літрові і теж півлітрові. Скляні вже готові купуємо. Пластикові видуваємо самі, — показує невеликі пластикові колбочки, веде до видувної машини. — Далі тара до розливної машини. Там усе змішується: вода, газ, сироп. Розливається по пляшках і автоматично закручується кришкою. За годину можемо наповнити три з половиною - чотири тисячі пляшок.

— Яка собівартість пляшки?

— Усе залежить від обсягів. Якщо будемо розливати 50 тисяч пляшок у місяць, вийде 12 гривень. Якщо 500, то собівартість буде гривень вісім. Чим більше, тим дешевше.

— Коли діти вивчаться, повернетесь на батьківщину, в Тбілісі?

— Це моя мрія. Але поки власники не відпускають.

Юлія Семенець, «ВісникЧ» №48 (1698) від 29 листопада 2018

Теги: Гоча Гервасієвич Шеклашвілі, Новий Биків, ООО «Адам компані», Юлія Семенець, «ВісникЧ»

Добавить в:
Армения

СтоматГарант

ЦентрКомплект