70-річний Микола Бородуля заготовив півтори тонни меду

Пасічник із села Тополівське Семенівського району Микола Бородуля заготовив і здав більше тонни меду. І це тільки в лісництво, де працює. Ще 500 кілограмів зібрав із власної пасіки. Каже, що це не рекорд – у часи своєї молодості заготовляв удвічі більше цілющого нектару.



Місця, де українські бджоли давлять російських трутнів – так можна назвати прикордонну Семенівщину. До Росії – рукою подати. Тут, посеред непрохідних боліт, реліктових сосон і прадубів качають запашний лісовий мед. Щоправда, не в прадідівських бортнях, але тутешні місця дихають не меншими автентикою та архаїзмом, ніж дихали ще 200 років тому. У цих місцях справжнє все: оздоблені дерев'яною різьбою хатинки, вікна та ганки, темні і побілені зруби, непрохідні болота, густі ліси і широкі луки, люди – гостинні і привітні...

Микола Васильович Бородуля – один із тих, про яких завжди говоритимуть в теперішньому часі. Зі своїх 70 років 35 віддав роботі на лісовій пасіці.

– Скільки Ви вже бджолярем?

– Півжиття! Із 70 своїх років 35 років я на цій пасіці. А вдома з 12 років займаюсь бджолами. Було колись і в мене 40 вуликів, але вже не подужаю стільки тримати, тому маю всього 25 бджолосімей.

– А скільки на цій пасіці?

– Тут 40 вуликів. Ми вже останній мед викачали, зараз топимо віск, а як спаде спека, будемо підгодовувати і готуватись до зими, з двох корпусів робити один. «Урожай» меду в цьому році хороший. Ми з сином здали тонну. Якщо працюєш, то мед завжди буде. В радянські часи було погано, бо сіяли мало гречки. На лісову пасіку ніхто не сіяв, а колгосп посіє для себе 8-12 гектарів гречки – ото і все. А ти бери мед, де хочеш. Зараз, благо, всього вистачає. З весни своїх підопічних я вивозив на акацію, малину, ожину, потім перевіз на гречку – ранню і пізню, потім – на соняшник.

– У 12 років тримати пасіку – то треба мати не тільки охоту, а й клепку.

– Мене до бджіл привчив батько, а його – також батько. Діда свого я не знав. Знаю, що мій батько був 1905 року народження, але помер рано. Розказував, що мого діда розкуркулили більшовики, у нього була своя велика пасіка, то її забрали. Встигли врятувати три вулики. У батька був п’ятий, сороковий і вісімдесятий дідівські вулики, по 18 рамок кожен. Три вулики мені дісталися у 1961 році в спадок, коли батько помер.



– А яка різниця між вашими вуликами і дідівськими?

– Велика! Зі свого вулика можна багато меду накачати, а з того – нічого. У мене багатокорпусні вулики, я їх сам робив. До бджіл я, чесно кажучи, звик, як наркоман до наркотиків. За літо оце втомлюся, за зиму відпочив і весною знову в поле. Бджоли – це моє життя.

– А що робите з меду?

– Нічого. Так їм! Не визнаю ніяких медовух.

Мед іде на благодійність

«Хочете медовуху, то я дам скуштувати, – приєднується до розмови лісничий Радомського лісництва Микола Єрмоленко. – Записуйте рецепт: на 8 кілограмів меду треба 10 літрів води. Розмішуєте і додаєте винні дріжджі. Через 10 днів медовуха готова. Міцність – близько 10 градусів. Я свою медовуху розбавляю смородиною або малиною. 10 днів – це, звісно, не та витримка, що треба. Чим довше медовуха простоїть, тим якіснішим буде напій».

64-річний Микола Єрмоленко, окрім того, що працює лісничим, 26 років тримає власну пасіку, тож толк у бджолах знає.

«Ми свій лісовий мед віддаємо переважно на благодійність, – розповідає Микола Васильович. – Торік і позаторік по 4 бідони меду відправили нашим воїнам на Схід. Лісовий мед іде не тільки на благодійні цілі, ми за символічну ціну продаємо його своїм працівникам – по 25 гривень кілограм. Як кажуть, для обліку».

Доки ми розмовляли, над нашими головами кружляли бджоли. На диво, нікого не вкусили. Зимувати працьовиті комахи будуть у спеціальному приміщенні – там їм буде затишно і тепло.



Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №36 (697) від 6 вересня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: