Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Оксана та Павло Кушнір мріють про машину, де помістяться всі 10 дітей

Оксана та Павло Кушнір мріють про машину, де помістяться всі 10 дітей

Родина 45-річних Оксани та Павла Кушнір зі Сновська 31 травня буде святкувати 10-річчя з дня створення дитячого будинку сімейного типу. За цей час у них було 24 дитини. Живуть в орендованому приміщенні колишньої аптеки. Їздять на білих «Жигулях» четвертої моделі, ключі від яких вручив колишній губернатор Володимир Хоменко. Мріє родина про мікроавтобус. Бо у «блондинку», так лагідно називають «Жигулі», всі вже не влазять, місця не вистачає.

Павло Анатолійович — пастор у церкві баптистів-євангелістів у Великому Щимелі Сновського району. Оксана Леонідівна супроводжує дітей у шкільному автобусі.


Зліва направо: тато Павло, Діма, Тімур, Настя, Коля, Паша, Ілля, Настя, Юра, Таня, мама Оксана і найменший Льова

«Коля прийшов з запискою від мами»

— Як вирішили відкрити будинок сімейного типу?

— Ще у 1991 році районне начальство мені пропонувало взяти дітей під опіку. За професією я педагог-організатор. Тоді не ризикнула, — згадує жінка. — Бо з першим чоловіком стосунки погано складалися. Жили по найманих квартирах. З часом розлучилися. З Пашею познайомились через спільних друзів. Здружилися і наші діти. У мене від першого шлюбу дві доньки, Катя і Валерія. У Паші з колишньою дружиною — син Коля.

Тоді сусідському Колі було шість років. Ходив гратися до наших дітей. Їв у нас. Інколи ночував.

— І тут ввечері дзвінок у двері, — продовжує Павло Анатолійович. — На порозі стоїть Коля з запискою в руках від мами: «Пашо, їду на три дні в Київ, нехай побуде у тебе». Жив до десятого класу. До нас приходили вчителі, перевіряли умови.

— А тоді начальник соцслужби каже: «Стосунки у вас нормальні. С Пашин син, твої доньки. Усі вживаються. Зробіть прийомну родину», — додає дружина. — Була розмова і про будинок сімейного типу. Радилися з друзями. Була думка: якщо це все так гарно, то чому у нас мало таких будинків? Почитали положення, документи. Діти не втрачають соціальні пільги, чому б не спробувати? Люди ми віруючі, баптисти. У Великому Щимелі побудували дім молитви. Там же на канікулах влаштовуємо дитячі табори.

Зараз, за законом, на вихованні у будинку такого типу може бути не більше 10 дітей. Раніше дозволяли 15.

Мої доньки від першого шлюбу, Катя і Пера, живуть окремо, вже заміжні. Катя працює у Сновському будинку школяра. У неї двоє своїх діток. Валерія вчиться в Києві, в інституті культури. Пашин Коля живе в Чернігові. Вивчився у залізничному училищі. З Пашею у нас народилися Паша, Тимур і Льова, живуть з нами.

Два тижні тому у нас з’явилася Таня, їй 10 років, — перераховує Оксана Леонідівна. — До цього жила у прийомній родині. Але її розформували. 13-річний Діма з нами з серпня минулого року. Сирота. Батьки померли, був під опікою у бабусі, яка також померла. Соціальні служби відправили у Хмільницький центр реабілітації. 13-річну Настю виховуємо з трьох років. Жила в Ковпиті (Чернігівський район). Забрали з Чернігівського дитячого центру. Ще одна Настя — з Луганської області, жила в Бахмачі з бабусею. З того, що знаю, між ними відбувся конфлікт. Іллюші, Юрі, Насті і Колі — по 15 років.

Машину вручили як багатодітним

— З ремонтом у будинку нам допомагав колишній губернатор Володимир Хоменко. Був на відкритті. Перед його приїздом представники місцевої влади допомагали мити вікна, люстру вішали, штори приносили. Нинішній губернатор Валерій Куліч у гості ще не приїжджав.

У цьому році в будинку стало помітно холодно. Чи то труби своє віджили, чи то газ неякісний. Запрошували майстра — запропонував установити твердопаливний котел. Навіть кімнату облаштували. Та треба тисяч 30 гривень. Голова громади Олександр Медведьов сказав, грошей поки немає. А ми ще не назбирали.

10 років тому, на Всесвітній день родини, у Сеньківці на фестивалі дружби Хоменко вручив ключі від машини, три ляльки і два велосипеди. Машину пригнали через місяць. Тоді представники Росії, Білорусі і України вручали ключі від авто багатодітним родинам, у кого були трійні. Про нас сказали: «До своїх трьох вони ще взяли під опіку». Аби не дали тоді, машини б у нас взагалі не було. Дітлахи були малі, в «четвірку» влазило 15 чоловік.



«Оля з Настею їли сирі буряки»

— На кожну дитину отримуємо два мінімуми, це виходить разом 3600 гривень. Аби не було городу, друзів, які допомагають, може б, і не вистачало коштів. їжу готуємо тричі на день. Завжди всім кажу: у нас діти не свині. Каструлі не як відро. Між основними прийомами їжі є перекуси: яблука, банани, печиво. Наприклад, ящика бананів вистачає на три дні. Заборон немає, коли хочуть, тоді і їдять. Деякі діти з рідними батьками дуже голодували. Пам’ятаю, як варила борщ, а Оля з Настею виривали з рук сирий буряк і їли. Бо до цього перебивались тим, що могли знайти на городі. Настю вчили їсти торт. Вона його ніколи не пробувала, відмовлялася.

Руслан став Рустамом

— Як влаштувались діти, яким уже минуло 18?

— Іллюша і Ярик — рідні брати з Семенівського району. Батьки були позбавлені батьківських прав. А тоді їх обох сусід зарубав і закопав. Коли хлопці вже були у нас, знайшлася бабуся, яка забрала у Димер (Київська область). Ілля двічі був у АТО. І дівчина є, привозив до нас знайомитися.

Таня — в Чернігові, заміжня. Працювала в кафе. Зараз продає парфуми на розлив.

Женя повернувся до мами. Жив у нас три роки. Його маму посадили до в’язниці. їздили на побачення, контакт підтримували, вона боялася з сином загубити зв’язок. Тепер живуть у Харкові. Влада навіть дала їм трикімнатну квартиру. 9-річний Руслан побув у нас місяців чотири. Під опіку забрала військова з Києва. Її рідного сина теж звуть Руслан, уже дорослий. Аби не плутати, малому навіть ім’я змінили. Тепер він Рустам.

— Відкрити будинок сімейного типу важно?

— У Сновську вільного приміщення, яке можна пристосувати під житло, немає. Є порожня будівля колишнього суду, та щось там не виходить. Хоча, коли ми минулого року були на курсах, казали, що планують виділяти кошти саме на відкриття ДБСТ. Також ходять розмови, що не вся місцева влада у захваті. Хоч гроші і виділяються, але район повинен долучатися і підтримувати.

Зараз стоїть питання, щоб на ювілей районне начальство передало цей будинок нам у власність, — каже жінка. — Площа —160 квадратів. Пам'ятаю ще з дитинства, як тут була аптека. Де зараз вікна, був вхід. Де шафа — прилавки. Ми приміщення перероблювали під себе. Хочеться обновити. Коли своє, не треба нікого питати, чи можна щось переробити, добудувати. Хоча б кімнату чи дві. Бо навіть ті самі іграшки мігрують по всьому будинку, і в туалеті можна побачити.

— Інколи з однією дитиною впоратись важко. Що робите, коли бере зло або діти виводять?

— Щоб брало зло, за собою не помічала, — каже Оксана Кушнір. — А от розсіяність... Коли декілька разів повторив, а робити не хочуть, не розумію: чи то я неправильно кажу, чи то дитина не може зрозуміти. Старші вже знають, що треба. Коли з’являються нові, вчать наших традицій, сімейного статуту. У кожного є обов’язки. Будинок розділений на території, які за кожним закріплені. Кожен знає, де треба прибрати.

— Готуємо теж разом, — додає Павло Анатолійович. — Зацікавити хлопців було важко. Кажу: «Одружився, жінка в пологовому. Що будеш їсти?» — «На сухариках переб’юсь». А як друга дитина з’явиться, її сухариками будеш годувати? Задумався.

— В області ще є баптисти, які відкрили будинок сімейного типу?

— Мабуть, ми єдині. Є прийомні родини. С, які всиновили дітей. У минулому році їздили в Карпати на конференцію. З усієї України було 56 таких сімей. Виховують по 20 і більше дітей.

— Стільки батьків, які не можуть дати раду рідним дітям. Багато випадків насилля в родині. Чи перевіряють вас соціальні служби?

— Ми у всіх на виду. Багато хто рахує наші гроші. Кажуть, ого скільки! Беріть собі стільки ж дітей на виховання, і у вас проблем не буде. Кожній дитині відкрили рахунки. Щоб був стартовий капітал. Коли дівчатам минало 18 років, не лишали без приданого. І каструлі, і постільне давали.

«Від євроблях би не відмовились»

— Машина нам дуже потрібна, — запевняє Оксана. — Навіть відеоролик зняли. Як по лісу їде наша «білявка». В салоні 10 чоловік — і машина від ваги просідає в землю.

Аквапарк — для нас це мрія. Частинами вивозити малих не прикольно. А якщо везти маршруткою, дуже дорого. Щоб виїхати, треба виходити о четвертій ранку з дому. До Чернігова, тоді до Києва. На дорогу півдня можна потратити.

— Зараз багато «євробляхерів» (автомобілі з єврономерами).

— Знайомий пригнав мікроавтобус на єврономерах. Але ніякої гарантії, скільки вона у нас пробуде і чи зможемо законно їздити, немає. Є у Сновську хлопець, який займається перевезенням таких автомобілів. Та ми ще і грошей на покупку мікрика не назбирали.

У гостях був у нас Ігор Вдовенко, голова обласної ради. Його мама — моя перша вчителька. І нардепа Василя Амельченка знаємо. Це мій колишній тренер по спортивному орієнтуванню. Разом ходили в походи. Спитав: «Про що мрієте?» Кажу, діти хочуть у «Голівуд» (торговельно-розважальний комплекс у Чернігові). Витяг з кишені свої дві тисячі гривень. А ми ще й зекономили. Від «Голівуду» до Сновська безкоштовні автобуси їздили. Цілий день розважалися.

— Діти завжди хочуть Іти до молитовного будинку?

— Ходимо на службу раз у тиждень, в неділю. Діти самі вирішують, не примушуємо. Все проходить не так, як у звичайній церкві. Є де посидіти. Молодь обговорює свої теми. Придумують самі: про дружбу, про стосунки до шлюбу, про селфі. Влітку збираються біля вогнища. Смажать сосиски.

— А на дискотеки ходять?

— Не забороняємо. Та коли побачили деяких однокласників напідпитку, бажання відпало. Дівчата люблять фарбуватися. Зараз модно малювати брови. Кажемо, що гарні не нафарбовані. Але так вони самовиражаються.

Майже все літо ми на річці. Збудували самі пліт, на якому сплавляємось по течії. Обзавелися наметами, рятувальними жилетами, є казанок, їздимо на велосипедах. У минулому році 70 кілометрів проїхали до Бреча (Корюківський район). Супроводжувала нас «білявка». У ній везли їжу, інструмент.

* * *

Діти уважно слухали нашу розмову, жодного разу не перебили. Займалися своїми справами, тільки усміхались приязно.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №14 (1665), 5 квітня 2018 року

Теги: Сновськ, родина Кушнір, дитячий будинок сімейного типу, «Вісник Ч», Юлія Семенець

Добавить в:
Армения

СтоматГарант

ЦентрКомплект