«Я приїду з чемпіонською нагородою...»

Ранок, 12 березня, став надзвичайно радісним для всіх шанувальників спорту Чернігівщини. Ще б пак! Наш зірковий чемпіон, срібний призер Ігор у Сочі, 23-річний Ігор Рептюх здобув вперше золоту нагороду на XII Паралімпійських іграх у Пхьончхані. У лижній гонці на 20 км серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату Ігор стрімко подолав дистанцію, показавши час 44 хвилини 52,4 секунди. Найближчий переслідувач - француз Бенжамін Дав’е відстав від лідера майже на дві хвилини. Бронзову нагороду виборов представник Норвегії - Хакон Олсруд. А наступного дня, на біатлонній дистанції 12,5 км, наш земляк фінішував другим.



Варто відзначити, що для Рептюха це вже третя нагорода у Пхьончхані. У перший змагальний день у біатлонному спринті він завоював бронзову медаль. До цих досягнень талановитий спортсмен пройшов тривалий шлях, тільки упродовж останніх трьох років виборовши рясний урожай нагород, підкорюючи світові п’єдестали пошани.

Зокрема, на чемпіонаті світу 2015 року із зимових видів спорту в місті Кейбл (США) Ігор здобув 5 медалей: золоту та 4 бронзи. В сезоні 2016-2017 став володарем великого кришталевого глобуса в загальному заліку кубка світу з лижних перегонів. А минулого року на чемпіонаті світу в Німеччині його груди прикрасили ще дві золоті та дві срібні медалі. А перед паралімпіадою на прикінцевому етапі кубка світу, що проходив у фінському місті Вуокаті, спортсмен виборов повний комплект нагород.

Так що перед відльотом до Кореї Ігор переконливо сказав дружині Олені: «Не хвилюйся, я приїду з чемпіонською нагородою». І як бачимо, свого слова дотримав.

Молодець! Зрозуміло, що багатьох цікавить, де ж зростав і набирався сил - майстерності майбутній чемпіон?

І мати, і рідна тітка були проти спорту

Народився Ігор у славному селі Гурбинці Срібнянського району в багатодітній родині колгоспників. Як усі хлопці, змалечку долучався до різноманітних сільськогосподарських справ. На жаль, у дитинстві ця тяга до техніки призвела до каліцтва лівої руки. Та в подальшому життя вже не влаштовувало екстремальних ситуацій, і він досить успішно навчався в місцевій школі, а найулюбленішими предметами стали фізкультура та історія. Вже з 7 класу учитель фізичного виховання Анатолій Яременко, помітивши схильність до спорту, зарахував юнака до шкільної команди легкоатлетів. І на районних змаганнях дебютанту вдалося перемогти у легкоатлетичному кросі.



А далі перемоги на чемпіонаті області привернули увагу керівника Чернігівського регіонального центру «Інваспорт» Андрія Литвинця. За його ініціативи хлопчина у 2009 році поїхав на чемпіонат України в Євпаторію. І знову посміхнулась «Вікторія»: відсвяткував перемоги на дистанціях 800 і 1500 метрів.

Улітку, під час учбово-тренувального збору в Чернігові, майстер спорту міжнародного класу з лижних гонок, заслужений тренер України Володимир Сторожок запропонував спробувати сили в лижних гонках. Зрозуміло, що 14-річному юнакові приймати такі важливі рішення без дозволу мами було дуже складно.

Семимильними кроками - до збірної України

Ось, що розповів Володимир Сторожок:

- Процес переговорів і переконань був непростий. Сумніви неньки Галини можна зрозуміти. Вона націлювала синочка на продовження навчання у Прилуцькому педучилищі під наглядом рідних, а тут треба їхати до Чернігова, де на хлопця чекає чимало випробувань життєвого, морального, психологічного, побутового спрямування. Але вдалося переконати матір, яка тільки наполягала на умові: щоб і її сестра Катерина Фень погодилася на таке важливе рішення. Жінки категорично ставилися до великого спорту, який на їхню думку негативно впливає на здоров’я, адже для досягнення результатів вживаються різноманітні стимулятори.

- Довго довелося аргументовано і переконливо на прикладах пояснювати мамі, - продовжує тренер, - що я у своїй практиці цього не роблю, а мій досвід підказує, що Ігоря природа наділила неабияким талантом. Самостійні заняття не допоможуть йому розкрити ті неабиякі потенційні, функціональні, фізичні можливості юнака. Лише приїхавши до СДЮШОР і побачивши умови, де зростають майбутні чемпіони і тренуються діючі, тітка дала згоду. В свою чергу, керівництво бази, її директор Віталій Паршуков з розумінням поставився до наших проблем і виділив місце для проживання. А далі закипіла складна, серйозна робота над здобуттям та удосконаленням майстерності. Розпочинали з азів, але Ігор - витримав непрості навантаження і семимильними кроками увірвався до складу національної команди України. Хоча нам з Андрієм Литвинцем довго довелося переконувати тренерський склад, щоб юнака зарахували до національної збірної. І згодом спортсмен виправдав сподівання тренерів.

Через «асфальтові» болячки - до майстерності

- Ігоре, а для тебе чим запам’ятався період становлення, адже які лижі чи біатлон могли бути в Гурбинцях?

- Сказати, що було важко (сміється), так краще промовчати, адже розпочинали з лижоролерів, «асфальтових» болячок, коли діставалося ліктям, пальцям, колінам. Терпів, бо було несамовите бажання опанувати техніку, стати на ноги і досягти результатів. А ще паралельно навчався у Чернігівському вищому професійному училищі.

- І коли зрозумів, що можеш дати бій своїм суперникам?

- На дебютному чемпіонаті України я виграв чотири гонки і срібло у спринті. Дебютуючи на етапі кубка світу в Фінляндії, вперше у кар’єрі виборов срібну нагороду у біатлонних перегонах. А далі на чемпіонаті світу в Швеції у гонці на 20 км, хоч і важко, але витерпів і фінішував третім. Скільки радості приніс спринт, де я зумів стати першим! І хоча помилився при стрільбі, але ходом увірвався на вищу сходинку п’єдесталу пошани. В естафетній гонці мені довірили перший етап, і я не зіпсував каші - збірна України фінішувала срібною.

Паралімпійська мрія здійснилася!

Зрозуміло, що тепер рідні не сумніваються у виборі Ігоря, який нині навчається на факультеті фізичного виховання Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Найбільше ж зраділи успіхові його дружина Олена та дворічна донечка Вероніка, які з нетерпінням чекають у Чернігові чемпіона і призера XII зимових Ігор. А для нього, як зазначила дружина, найбільшим сімейним дарунком буде народження другої донечки, яка має ось-ось голосно сповістити про свою появу на світ Божий.



Сергій Гайдук, "Деснянка" №11 (696) від 15 березня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: