Коли Кроха підіймав прапор - уся зала вставала

Неподалік помешкання подружжя ніжинських дресирувальників Євгена та Валентини Шрамків з-за паркану роздавалися якісь дивні звуки. Гавкіт я впізнав одразу, а ось незвичне ричання... Вже згодом господарі розповіли, що так спілкується з собакою Бумером ведмедиця Любаша. Їхні вольєри - навпроти, тварини знайомі з самого малку.



Сусіди на такий «діалог» вже давно не звертають уваги - знають, у циркачів Шрамків віднедавна вдома живуть не тільки ведмеді, а й півтора десятка іншої живої екзотики.

Євген та Валентина понад п’ятнадцять років свого життя віддали дресируванню тварин, виступам під куполом та гастролям. У цирку й познайомились.

- Починали звичайними асистентами, -згадує Валентина, - хоча в обох - естрадно-циркова освіта. Пізніше я стала працювати з удавами та крокодилами. А Євген - з ведмедями, поросятками, собаками. Коли одружилися, організували й спільні циркові постановки з тваринками. На сцені у нас було завжди різноманіття - до номерів залучали навіть птахів.

Усе це тепер у минулому. З проектом Закону про заборону використання тварин у пересувних цирках та запровадження санкції на виступи з тваринами у багатьох великих містах України, серед яких і Київ, з дресирувальниками не так активно співпрацюють. Великих звірів не беруть взагалі, з маленькими виступати ще можна, та не всюди. Вже минув майже рік, як справжня циркова трупа - єнот, носуха, два ведмеді, дві чорно-бурі лисички, пара дикобразів, двоє крокодилів, чотири коти і стільки ж собак британської Шелті гастролювали у Києві, Львові, Хмельницькому та багатьох інших містах.

- Улюбленці для нас, як діти! Для тварин цирк був усім їхнім життям, - долучається до розмови Євген. - Наразі ми не гастролюємо зовсім і в майбутньому також цього не буде, адже наш «зоопарк», крім нас самих, нікому не потрібен. Добре, що є небайдужі люди, які допомагають овочами та фруктами, це неабияк радує.

Подружжя Шрамків мріє, аби в Ніжині запрацював реабілітаційний центр для циркових тварин або контактний зоопарк. Дресирувальники хочуть, щоб це був благодійний проект для самих тварин і в жодному разі не комерційна річ.

- Сусіди радять, щоб віддали свою живність у звіринець, - каже Валентина. - Але як вони там житимуть, якщо майже кожного з 18-ти «акторів» я власноруч вигодовувала з пляшечки. Це те саме, що віддати комусь свою дитину... Нам уже якось колега з Хмельницького, теж колишній дресирувальник і мав схожу ситуацію, пропонував привезти тварин до нього. У них успішно працює контактний центр для циркових тварин, яких штучно відправили «на пенсію». Однак нащо їхати так далеко, якщо подібне можна організувати в Ніжині на радість нашим дітлахам?!

Неабиякий зв’язок господарів з власними вихованцями й справді помітний. Не дивно, що одного з ведмедів подружжя лагідно називає - Синок. Він виріс на руках у Валентини. До чотирьох років ведмідь сприймав дресирувальницю як свою маму. Тварині важко давалася розлука з нею, та й нині по-дитячому радіє, коли бачить жінку. Нині Синок має десь півтораметровий зріст, а «за плечими» - вісім років циркового життя.

Обожнює своїх господарів і дворічна ведмедиця Любаша, та, що любить «погомоніти» з охоронцем двору псом Бумером. Через грати молода красуня, трохи соромлячись незнайомців, протягує лапку за улюбленими ласощами -печивом. А потім від радості дає «п’ять» Валентині.

Виявляється, Бумер - місцева нянька. Пес доглядав трьох ведмежат, віддано граючись з клишоногою малечею.

У пам’яті Валентини та Євгена - оригінальна історія із життя кожної з 18-ти циркових зірок. Якось під час виступу у Київському цирку у носухи Боні розірвався повідок. Валентина подумала, що тварина втече - ба ні, оглянулася і спокійнісінько продовжила виступ. А коли дресирувальники залишили малого бешкетника Боню в гримерці, повернувшись, кімнату не впізнали - шпалери подерті, вазони побиті, а сам винуватець мирно спав у тераріумі удава.

У звіринці живуть чотири симпатичні котики. Вони теж дресировані, представляють різні регіони - одного подружжя підібрало під час гастролей на Луганщині, другого - на Західній Україні, ще одного привезли з Білорусі, а четвертий -місцевий.

Поки господиня ділилася спогадами, з однієї з кліток до її кишені потяглася малесенька чорнява лапка. Це собі не звик відмовляти єнот Кроха. Так вирішив посмакувати печивом. Свого часу запам’ятався глядачам на великій сцені й він. Підчас номеру у Львові, коли Кроха за сценарієм підіймав прапор - уся зала просто встала...

- Коли і як встигаєте нагодувати і прибрати за своїми улюбленцями? - цікавлюся у господарів.

- Усією сім’єю працюємо для свого живого куточка (усміхаються обоє). У нас, окрім циркачів, ще кури, кролики, щури, інші собаки. Розпочинаємо годівлю та ранкове прибирання десь о 9 чи о 10. Ті ж дві-три години на це йде ввечері, - розповідає Валентина. - Допомагають і наші батьки, знайомі.

- А скільки треба харчів, щоб прогодувати, приміром, двох ведмедів?

- У середньому упродовж дня Любаша та Синок з’їдають відро каші та стільки ж фруктів чи овочів.

- Тварини, як і люди, хворіють. Хто і де лікує циркових зірок?

- Ще з тих часів, коли гастролювали, усі тварини перебувають на обліку у ветлікаря. Без цього ми б не змогли працювати на сцені. Ніжинські ветеринари нас добре знають, колись вони навіть приводили сюди інтернів. Майбутн ветфельдшери захоплено казали: «Ми за чотиои роки навчання стільки тварин не бачили як у вас за п’ять хвилин». А щодо вартості то ліки щодня дорожчають. Ціни кусючі, приміром, тільки пігулки від гельмінів коштують 200 гривень, а ще ж потрібні різні вакцини, вітаміни...

Господарі циркових зірок будуть раді будь-якій підтримці та допомозі.

Михайло Ломоносов, "Деснянка" №4 (689) від 25 січня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: