У Корюківці шукають продавця-бджоляра

Середа, 17 січня 2018 14:21 | Переглядів: 2145

Уже півроку голова Корюківського районного товариства бджолярів Михайло Біжовець не може знайти продавця у спеціалізовану бджолярську крамницю «Нектар». Кого не спитає з пасічників - то бажання немає, то можливості. Вже мо’, чотирьом десяткам пропонував, ніхто не зголошується. Один чоловік, правда, погодився, та як тільки приступив до роботи - захворів. Лікарі порадили йому про здоров’я дбати, тож знову за прилавком стоїть Михайло Біжовець або ж його надійна помічниця дружина Олександра. Вона не лише добре знається на бджільництві, а й дуже любить медоносних комах. Але люди вони вже немолоді, давно на пенсії. Проте увесь свій час проводять у клопотах в магазині. Хочеться і їм вже відпочити, більше уваги приділити рідним, домашнім справам. Кажуть, закривати крамницю не хочуть - легше всього повісити на двері замок. Спробуй тоді заново усе відродити! Тож поки думають, що робитимуть далі. І не припиняють пошуки.

У райцентрі Корюківка магазин «Нектар» працює з нульових. Це вже майже вісімнадцять років. Завзятий Михайло Біжовець упродовж усього цього часу не лише пропонує цілющий квітковий пилок, прополіс, віск, мед, а й рамки, сіточки, медокачки і ще багато чого. Понад шістдесят найменувань.

- У нас тут й спеціальні інструменти, інвентар, вощина і все, що потрібно пасічникам і бджолам, - розповідає пан Михайло. - Товари дешевші, ніж будь-де, адже отримуємо безпосередньо від виробників. Приїздять у Корюківку за реманентом не лише з наших сіл, ай з інших районів.

Голова бджолярів пропонує своїм колегам спеціалізовану літературу, навіть консультує з різних питань, а також зробив стенд, де розмістив потрібну інформацію, приміром, щодо ветпрепаратів. Виявляється, чимало лікарських засобів для профілактики та проведення заходів заборонені, але про це більшість пасічників чують уперше, переступаючи поріг крамниці в Корюківці. Михайло Біжовець прагне, щоб бджільництво розвивалося. Тож кого не зустріне - старається повідати про все, що не зайве знати пасічнику, навіть вкрай обов’язково.

А ще пан Михайло зацікавлений, аби й далі жив його музей. Тат-так, я не помилилася. У магазині корюківчанин обладнав музейну кімнату. Експонати збирав багато років і продовжує це робити й досі. Чого тільки немає?! Тут цікаво всім!

- Я вже понад два десятиліття господарюю біля пасіки, - продовжує чоловік. - Жодного разу не пожалкував. Якби не бджоли, мо’, й музею не було б. А все почалося з дуплянки, ось вона...

Їй понад сто років. Михайло Біжовець побачив її на території одного з місцевих підприємств, там загинула пасіка, все обладнання тоді розібрали й продали. На дуплянку уваги не звернули, подумали, що комусь на дрова згодиться. Попросив, аби йому віддали. І ось вона в музеї! Лише солом’яної стріхи не вистачає. Дуже схожа на ті, що стояли на пасіці у знаменитого Прокоповича.

Другу дуплянку подарував музею Михайло Іваненко з Наумівки. У неї вже вставляли рамки, які можна було виймати і забирати мед, не знищуючи бджіл. Старенький пасічник жив у маленькому гарному селі Маховики, і здоров’я йому додавали клопоти біля трудящих комах.

На видному місці в музеї двохсотлітній дуб, точніше його частина. Колись бджоли облюбували його дупло й жили там, горя не знаючи. Аж нагодилися лісівники та й спиляли велетня, що ріс в Андроницькому лісництві. Бджілкам нічого не лишалося, як тікати.

- У дуплі хлопці назбирали аж два відра смачного меду та ще два мішки стільників! - посміхається пан Михайло. - Деревину пасічник Валерій Мотчаний на дрова собі привіз, хотів уже рубати, а тут я нагодився. Кажу: «Це ж цінна річ!» Подарував.

Справді, дров вистачає, а ось такий древній дуб нехай ліпше у музеї ще постоїть. Його люди побачать - це неабияк важливо.

Оця широка бочка - старовинна медокач-ка! Уявіть, вона повністю зроблена з дерева! Скільки їй років? Також дві сотні, як тому дубові. Стінки тоненькі, міцна вірьовка на вал накручена. Якщо потягнеш з силою - медо-качка закрутиться.

Такого експонату багато нинішніх пасічників і в очі не бачили. Приїздіть, полюбуйтеся!

Я також тягла за мотузку. Цікаво! До старого ми повертатися не хочемо. Крокуємо разом з технологіями і різноманітними розробками. А колись давно всі ці речі, що зберігає музей, дуже виручали людей.

Ось цим металевим інструментом довбали дуплянки. Він від часу уже поржавів. А ще скільки саморобних пристроїв! Це й ковані свердла, різні рубанки, навіть є ваги ручної роботи. їх не злічити. На одних - мідний вензель тульського коваля: Д.Б. 1759 рік.

У дерев’яної ступи - окрема історія! Її змайстрували ще в 1816 році. Грудковий цукор розтовкували в ній для підгодівлі бджіл. Користувався нею й Михайло Біжовець. Правда, товк вже пшоно, щоб каша ще смачнішою була.

А яких тільки не побачиш ящиків для виведення маток! Є й саморобна маска для захисту обличчя від бджіл, металева сіточка, тоненька. Раніше прозорих тканин не було. У старовинній величезній шафі багато бджоляр-ських книг і журналів, що побачили світ ще в минулому столітті. Є й старовинний фаянсовий кухлик для меду. Подив викликають залізні ножиці, якими у часи Петра І боярам бороди підстригали, і пасічникам - теж.

У музеї також ікони святих Зосима і Сав-ватія, покровителів бджільництва. Портрет Прокоповича і розповідь про нього - на видному місці.

Долі стоїть рамковий вуликз кількома ярусами нестандартних рамок. Його віддав лікар, а за сумісництвом бджоляр, Михайло Ні-ценко. Назбиралося у музеї десь два десятки дерев’яних годівниць для солодких комах. Людська фантазія і великі вміння! Ні цвяха, ні нитки, ні бляшки! Тільки - дерево.

- Не повірите, ось ця рійниця мені дісталася від сина Олександра Конона, який довгий час її зберігав, - каже Михайло Біжовець. - Що в ній унікального? Вже на жодній мапі не знайдеш хутора Бичики Олександрівської сільської ради. Немає його, щез. Ще до революції у господаря Тищенка була велика й доглянута пасіка, від неї, на жаль, залишилася одна рійниця. І вона ось тут зберігається. Хто б міг подумати?..

Цікаво, що в магазині-музеї можна не лише помилуватися старовиною, а й замовити, щоб виготовили рамки, ящики для рамок, годівниці, вулики, рійниці.

- Знаєте, у жодному райцентрі нашої області (крім Корюківки) немає крамниці районного товариства бджолярів, лише приватні магазини у Ніжині та Прилуках. Та й ті працюють сезонно, - зауважує Михайло Біжовець. - Якщо, не доведи, Господи, доведеться нам закриватися, від цього бджільництву краще точно не стане.

Михайло Біжовець сподівається, що про-давець-бджоляр таки знайдеться і справа його багатьох років життя й далі дихатиме.

Лариса Галета, "Деснянка" №3 (688) від 18 січня 2018