Її книги читають за одну ніч, або Нас «X» Олени Печорної

Нарешті Корюківка дочекалася приїзду відомої української письменниці Олени Печорної. Півроку минуло, як голова місцевої молодіжної громадської організації «Альтернатива» Володимир Онищук запросив талановиту жінку зустрітися з її шанувальниками. Творче побачення багато разів переносилося на майбутнє.



Вічна зайнятість! і ось у залі районної бібліотеки письменниця опинилася у колі своїх читачів.

Що там казати! Розповідала вона про себе і свою творчість щиро, не криючись, без зазнайства і «зоряної» хвороби. Авторка трьох бестселерів (з англійської bestseller - той, що добре продається, популярна книжка) «Грішниця», «Кола на воді», «Фортеця для серця», лауреат премій Олеся Гончара та Михайла Коцюбинського, вона ще й ніжна та любляча мама і дружина. Віддана бібліотечній справі. Живе і працює на Чернігівщині у селищі Михайло-Коцюбинське неподалік обласного центру.

- Моя сім’я цілком звичайна. Бабусі та дідусі з обох ліній все життя - на землі, мама - медик, тато - інженер за фахом, однак працював не за спеціальністю, - розповідає пані Олена. - Маю молодшу сестру, яка і є одним із перших моїх читачів. Писати почала якось непомітно - сама для себе, скоріш за все, як і кожний підліток, так прагнула самовиразитись. Друзів у мене не було.

Після закінчення школи з відзнакою вступила до Ніжинського педуніверсите-ту. Була сумлінною студенткою, отримала червоний диплом. Потім працювала у школі в Славутичі, викладала українську мову та літературу в сьомих класах.

- Через рік я пішла у декретну відпустку, народила сина, а потім і книгу - принаймні, нарешті знайшла час для написання чогось більш об’ємного, аніж оповідання та нариси, - каже письменниця.

- Рукопис був відзначений Міжнародною літературною українсько-німецькою премією імені Олеся Гэнчара. Після першої декретної відпустки плавно перейшла у другу -у нас з чоловіком з’явилася донечка. Нині виховую свій скарб у квадраті, а пізно вночі виділяю годинку для душі та слова. Чоловік спочатку сварився, а тепер пишається. Я пишу про людей і для них!

Про роман Олена Печорна мріяла давно:

- Мабуть, це дещо смішно звучить, адже звичайна провінційна дівчинка навіть уявлення не мала, як створюється література, більше того -яне відвідувала ніяких творчих студій чи гуртків. В одинадцятому класі надіслала роботу на обласний конкурс «Проба пера», її помітили, а я тоді зрозуміла: «щось» з того виходить. Однак до роману зріла довго: вчилася, працювала, пропускала крізь себе чужі долі й ховала у пам'яті до часу «X». Він настав з народженням первістка. Не скажу, що з’явилося більше вільних хвилин, скоріш навпаки, але серед щоденних клопотів вдавалося знаходити час для «фантазій душі». «Грішницю» творила десь півтора року, коли синочок солодко сопів носиком. Писала уривками, спочатку навіть у звичайному зошиті. Інколи робила перерви на місяць-два і знову поверталася до світу слова, що існував поруч з реальним, однак тільки в моїй уяві.

Коли ж була поставлена остання крапка, молода мама надіслала рукопис на конкурс «Коронація слова», бо знала лише про нього. Роман не помітили й він пролежав рік. А потім авторка ще раз перечитала свій тексті вирішила дещо виправити. Вже у такому вигляді «Грішниця» була відзначена.

- Отримати премію Олеся Гінчара - це неабияке визнання, а для мене - розкіш, без перебільшення. Я, приміром, лише після всього цього повірила в себе і, мабуть, моя віра допомогла подолати шлях від рукопису до книги, - каже авторка.

Про що її романи? Хто ще не читав, не пізно це зробити. Правда, книги Олени Печорної швидко розкуповують. І в бібліотеках, і в книгарнях їх дуже мало. Але час від часу видання друкують знову й знову. Олену Печорну знає вся Україна. Багато хто зізнається, що кожну книгу читає за одну ніч, тому що не може відірватися.

- Персонажі «Гоішниці», як не дивно це звучить, вигадані та реальні одночасно, - продовжує письменниця. - Головна героїня Лариса допомогла мені зв’язати усе, що боліло, в один вузол. До речі, сама ідея написати про таку непросту долю з’явилася після однієї заміточки у газеті, в якій ішлося про хвору на СНІД повію та її останні думки. Було по-справжньому лячно... Дивовижно, однак після завершення роману тривалий час я наштовхувалася на події, котрі вже були мною описані. Моторошно, бо ж це чиєсь життя. Воно поруч. Варто лишень ширше відкрити серце, і чужий біль стане твоїм власним. Свій я віддала книзі: мабуть, його таки зібралося доволі. Але отакий спосіб самоочищення - не головна причина написання. Я щиро прагнула викликати співчуття у читача, аби той озирнувся довкола і вчасно простягнув руку допомоги ближньому чи хоча б просто сказав добре слово. Можливо, тоді ми будемо жити у ліпшому світі.

Книга «Грішниця» про жіночу красу, яка стала прокляттям головної героїні: чоловіки жадали її - і вони отримали бажане, а вона - невиліковну хворобу. Жінка знаходить притулок у глухому селі чорнобильської зони. Позаду лишаються понівечене життя в родині пияків, чи то дитбудинок, чи то дім розпусти, зґвалтування за зґвалтуванням і син, якого в неї вкрали... Відверта сповідь грішниці, яка понад усе переймається чужим болем...

Другий бестселер - «Кола на воді». Життям Анатолія керує єдине бажання - помститись звірові-маніяку за смерть своєї маленької донечки. Він упевнений, що тільки древній закон «кров за кров» зможе вилікувати його зранену душу. А вода озера, в якому була втоплена дівчинка, наче магніт притягує згорьованого батька.

Одного разу вона таки здійснить його мрію - затягне злочинця у свої глибини. Все станеться саме так, як хотів Анатолій, але...

У третій книзі «Фортеця для серця» авторка торкається найпотаємніших струн душі. Головна героїня - талановита художниця, але ніхто не розуміє її. Заможні кавалери жінку не цікавлять... І ось одного разу вона врятувала життя незнайомцю. Чим обернеться ця добра справа? Варто також прочитати.

У залі бібліотеки не було байдужих. Багато хто просив слово. Зокрема ветеран праці, досвідчена вчителька української мови Надія Коноваленко із захопленням цитувала золоті словесні перлини романів молодої авторки.

Серед запитань було й таке:

- Як ставляться до творчості ваші рідні і, зокрема, чоловік, діти?

Родичі спочатку не сприймали її захоплення, а потім зрозуміли, що це серйозно і вдало. Для дітей, які ще невеличкі, мама завжди була письменницею. А чоловік -людина не творча і її романів просто не читає. Олена Печорна каже, що пише «не в його жанрі».

Нині письменниця працює над четвертою книгою, робоча назва - «Химерниця». Вона про вину і провину, про те, що інколи за вчинки батьків доводиться відповідати дітям.

Читачі радять відомій Олені Печорній писати не трагічні твори, а життєрадісні, які б піднімали настрій і викликали позитивні емоції.

Олена на це посміхається:

- Якщо доживу до пенсії, обов’язково писатиму казки для діточок і малюватиму.

Про що мріє письменниця? Хоче, аби у кожного була віра в серці, щоб люди цінували життя й поважали одне одного. А ще - хоче побачити «Грішницю» на теле- і кіноекранах.

Лариса Галета, "Деснянка" №45 (678) від 9 листопада 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: