«Творожна мафія». Тетяна Сипата торгує домашнім сиром у білоруському селищі Нова Гута. Бо пенсія пенсії не доганяє

60-річна пенсіонерка Тетяна Сипата з села Нові Яриловичі Ріпкинського району їздить велосипедом продавати домашній сир у Білорусь. До кордону кілометрів сім, а потім до точки продажу — ще п’ять. Сир залюбки купують тамтешні дачники. Молоко на сир дає корівка Мілка.


Тетяна Сипата

— Аби Білорусь не була так близько... І не ці дачі, і не ці люди, так нам зовсім не треба й тих корів було б. Сам же всього не поїси, — каже. — Активно село почало ходити у Білорусь після 2000 року. Як не стало звіроферми (звірорадгоспу «Поліський». Вирощували норок. — Ред.), роботи. Півсела цим займається.

У нас тут, у Нових Яриловичах, прийомного пункту молока немає. Та й за копійки його віддавати не хочеться. В Україні дуже дешево беруть.

— На кордоні суворо?

— Перевіряють, що в торбі, сир важать. П’ять кілограмів за раз можна. Не дай Бог сто грамів зайвого. Ворочають назад.

Я їжджу у Білорусь раз на тиждень. Хто більше корів тримає, наймають людей, щоб лишні п’ять кілограм провезли. Платять таким перевізникам по 50 гривень, ті й раді. На школяра також можна повісити п’ять кілограм. Школяру у 14 років паспорт видається. Але меншого за 16 не пропускають і з паспортом.

Можна їздити тільки раз на тиждень. Але деякі намагаються і два, і три рази проїхати. Яка зміна. Буває, що й пропускають.

Ваги на кордоні електронні, як у магазині. Бувають зміни, що й не зважують сир. На око дивляться. Ми вже зайвого не беремо, боїмося, щоб не ворочали.

У мене пенсія пенсії не доганяє: 1200 гривень.

Сідаємо з чоловіком кожен на свій велосипед, по 5 кілограмів у руки і крутимо педалі. Один за одним. Щоб натовпу не робитиму Бо білоруські митники як глянуть, що нас натовп, так кажуть: творожна мафія.

Наші, українські, — нічого. Сир у мене в пакетику, запакований у пластикову коробочку. Красивенький. На нас українські митники одним оком подивилися і на ту коробочку, паспорт перевірили — і все.

Потім їдемо далі на білоруську таможню. Між ними десь кілометр — нейтральна смуга. Білоруси прискіпливо дивляться-важать.

— В основному всі на велосипедах?

— Так. Взяти «зелену карту» — дорого. Без неї машини не пускають.

— Виручку везете додому чи у Білорусі скуповуєтесь?

— Можна і там купляти — є магазини. Другий раз і бензину візьмемо. Дуже смачні там були м’ясні продукти. А тепер я мало коли беру. Вже теж добавляють в них усяке — псуються. Та й їжа у них дорожча.

Вигідніше міняти те, що наторгуємо в Білорусі, на долари. На самій таможні є обмінний пункт. Кіло сиру віддаю за 5 їхніх рублів. Тобто усього заробляю 25. Долар коштує два рублі.

— Скільки часу потрібно пройти кордон?

— Як пішоходи йдемо поза чергою. Якби в загальній черзі з автомобілістами, і за день не проїхали б.

Перевіряють паспорт. Ще детекторами, правда, перевіряють. Щоб не було у нас пістолетів. Кажу другий раз: «Я ж баба, нащо то мені, дєточка?»

Другий раз нас ганяють. Треба, щоб наш сир був герметично закритий. Кажу: чого я його буду запечатувати, як у мене свіжий продукт? Тим більше, що воно в печі проходить термообробку. Другий раз відправляють і до лікаря, і до ветеринара, щоб підписав, що дозволяє.

— Далі до якогось базарчика?

— Ні. У селищі Нова Гута у гомельських людей дачі — їдемо на них. До них ще кілометри чотири. Дачники нас чекають, замовляють.

У нас сир смачніший і дешевший. У них — за 200 грам захмарна ціна. Ми робимо жирний сир, а там такий обезжирений. Кажуть, що зліпити нічого з нього не можуть.

Деякі везуть у Гомель. У кого більше корів (дві, три). До Гомеля ходять маршрутки від Нової Гути. Там усього 40 кілометрів.

На базар їх не пускають. Продають сир по знайомих, по дворах. По організаціях, офісах. На ринку там така є одна пантера. Баба. Все заявляє, що хохли приїхали, торгують, білорусам не дають. Та й крім тієї пантери...

їздять наші і у Новобелицю (передмістя Гомеля, міський район. — Ред.) — там ринок невеличкий.

У мене одна корівка. Мілка. Як в рекламі. їй три рочки. їжджу 17 років у Білорусь, якщо не більше.

Було раніше три корови. Діти навчалися, так треба було за навчання сплачувати. Тоді з трьох зійшла на дві, тоді з двох — на одну.

— Похід у Білорусь займає весь день?

— Якщо ніяких проблем, на білоруській таможні не важать, назад не відправляють, — ми швиденько. Якщо о сьомій ранку поїдемо, так вдома вже о пів на одинадцяту.

Я завжди їжджу в суботу або неділю. Слякоть чи дощ — їдемо. Може, плащ якийсь накинемо. І в середу ще буває: дачників більше у цей день. На сезон, на літо, у середу маршрутки ходять туди безкоштовні.

— Нові Яриловичі близько від кордону. А люди з дальніх сіл торгують у закордонні?

— З Ріпок їздять і сіл з-за Ріпок. Ідуть автобусами, до Гомеля.

50 доларів на місяць може заробити на продажу домашнього сиру у Білорусі «прикордонний» українець. Якщо їздять удвох — сто. Для цього потрібно чотири рази на місяць (частіше не пускають) відвезти товар велосипедом за 10-12 кілометрів у один бік...

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №43 (1642), 26 жовтня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: