Надія Таратухіна: «У спорт можна всім. Але в похилому віці — через лікаря»

70-річна менянка Надія Таратухіна — тренер обласної школи з олімпійських видів спорту. Майстер спорту Радянського Союзу. Перший майстер спорту з легкої атлетики серед жінок Чернігівської області. Заслужений тренер України з 2012 року.

Це вона підготувала бронзового чемпіона світу 17-річного Владислава Лавського.


Надія Таратухіна

— Мені завжди попадались обдаровані діти. Це одна з причин успіху тренерської роботи, — впевнена Надія Таратухіна. — Владислав прийшов до мене в 5-му класі.

— Одразу помітили майбутнього чемпіона?

— Ні. Спочатку був, як і всі хлопці. Балувався, пустував. Перший рік, як почали їздити на змагання, збивав усі початкові висоти. Стрибок не відчував. І не дуже засмучувався з цього приводу. В 7-му класі він уперше виграв престижне змагання «Діти — олімпійська надія». У 8 класі виграв чемпіонат України серед свого віку.

У 10-му класі Владислав отримав серйозну травму. Півтора місяці пролежав в обласній лікарні, потім ми півроку не тренувалися. Продовжили тільки в жовтні 11-го класу. Виграли турнір серед дитячих спортивних шкіл Києва. Це був перший виступ після травми. А в січні виграв чемпіонат області. Через день поїхав на змагання у Львів. Там тренери високого класу запропонували хорошу реабілітацію. Пообіцяли допомогти з навчанням, створити хороші умови для тренування. Я поговорила з мамою, що треба їхати.

У травні він виграє чемпіонат України — стрибає 2,05 (норматив кандидата в майстри спорту). Через тиждень на чемпіонаті України серед юніорів займає третє місце А через місяць на відбірних змаганнях на чемпіонату світу стрибає 2,06 і стає лідером в Україні серед юнаків 10-11 класів. Його відібрали на чемпіонат світу в Найробі, Кенія. Там завойовує бронзову медаль. Стрибнув 2,11. Чотири сантиметри не вистачило до нормативу майстра спорту. Для школяра це високий результат, я дуже рада за нього.


Владислав Лавський

— У чому секрет вашої життєвої активності?

— Секрету немає. Просто на одну пенсію вижити неможливо. Коли підійшов пенсійний вік, я сама собі говорила: ну, ще рік-два — і йду. А тут з’являються талановиті діти. І так затягнулося з 55 до 70 років. Я вже, можна сказати, допрацьовую. Рік ще, а там побачу. Ну, і коли ти серед молоді, намагаєшся постійно себе тримати у формі.

У 55 років я сильно захворіла. Був тяжкий перехід від молодості до старості, клімактеричний синдром. Одні його не помічають, а у мене проходив у жорсткій формі. Страшні припливи зі стрибками тиску, серце не встигало, починалася миготлива аритмія. Думала, все, життя закінчене... Десь через три роки взяла себе в руки, вивчила свою хворобу. Тепер щоліта їжджу в кардіологію, навіть якщо себе добре почуваю, все одно лягаю туди на 10 днів. Прокапалась, підлікувалась, зарядилася на рік. І вперед, на роботу. З 60-ти знову почала займатися спортом.

Мій ранок починається з зарядки. Завжди. Сплю до піввосьмої, потім п’ю каву, випиваю таблетку, яка допомагає тримати ритм серця. Потім біг 20-25 хвилин. І зарядка.

— Де бігаєте?

— По квартирі. Вона у мене трикімнатна. Коли лягаю в лікарню, бігаю в парку. На зарядку щодня йде 20-45 хвилин. Нахили, розтяжка, присідання, віджимання. Три-чотири різних комплекси вправ, я їх міняю.

— А якщо голова болить? Настрою немає?

— Я намагаюся робити так, щоб не боліла. Треба заряджатися. Якщо добре позаймаєшся, обмиєшся холодною водою, відчуваєш себе по-людськи, а не розвалюхою.

Потім, з півтретьої, коли діти зі школи прийдуть, починається робота. Працюю на стадіоні — там зал, парк.

— А чим займаєтеся вдома?

— Як усі. Ходжу в магазин, прибираю, готую — треба ж сина годувати. Молодший одружений, живе окремо, працює тренером дитячої районної спортивної школи. Є онучка. А старший син живе зі мною.

Увечері — телевізор. Люблю криміналістику. Нема комп’ютера, навіть не купувала. Планшету нема. Мобільником не користуюся.

— Які вправи порадите нашим читачкам для бадьорості та довголіття?

— Раджу вести активний спосіб життя, займатися хоч яким-небудь спортом. Але тільки радячись зі своїм лікарем. Я в 49 років ще виступала на першості України за Мену. Потім перейшла у ветеранський спорт і виступала до 55 років, до хвороби. Знаю бабусь, які почали займатися, тільки коли пішли на пенсію.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №34 (1633), 24 серпня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: