Виростайте, горщики!

Усі тікають ближче до цивілізації. А він навпаки, проміняв місто на село! і вже десятиліття прищеплює любов та вчить гончарному мистецтву сільських дітей. Невеличка майстерня талановитого керівника гончарного гуртка Олега Луцука у самому серці Стольного Менського району - у школі, як кажуть, на нульовому поверсі. Світла, простора, уся заставлена керамікою. Тут горщики, макітри, кухлі, куманці, чашки, чайники, пательні, глечики, вазочки, свищики... їх -море! Глиняні посуд та музичні інструменти - на полицях, столиках, партах, навіть лавці. Під вікном складені пластини глини - червоної, сірої й білої. Зусібіч - гончарні кола, три електричні, а два працюють завдяки штовханню ноги, зі схожими працювали ще у давнину. Ну, і яка ж робітня гончара без муфельної печі?! ЇЇ майже повністю власноруч зробив Олег Луцук. Про такі майстерню й гурток у містах і містечках можуть тільки мріяти. А у Стольному все це є!



«Синочок - моє продовження!»

І коли ж він все встигає?! Основне місце роботи в Олега Луцука - Менська районна станція юних техніків, тобто гончарний гурток у стольненській школі. За сумісництвом працює методистом декоративно-ужиткового мистецтва місцевого будинку культури, а з вересня й до літніх канікул їздить у Центр дитячої та юнацької творчості в Мену. А ще ж бере участь у фестивалях, виставках, дає майстер-класи, навчає гончарству дітей у скаутських таборах, постійно демонструє власну і дитячу творчість під час різних масових заходів районного, обласного, всеукраїнського і міжнародного рівнів.

- Вдома майже не живу, - посміхається майстер, - бігаю тільки туди поїсти! І в будні в майстерні, і у вихідні. Зранку, в обід, ввечері. Якби мені сказали, що стану гончарем і житиму в селі - ніколи б не повірив.

Зважитися на переїзд - лишити Чернігів і, як мовиться, махнути в Стольне - допоміг сон. Якось дружині Наталії приснилося, що вони придбали дім у селі. Згодом у газеті вона натрапила на оголошення про продаж будиночка в Стольному. Дружина аж зойкнула: «Поїдемо?!» І так міську метушню Олег змінив на сільську тишу, де і повітря, й річка, і все навколо тільки надихають на творчість. Грошей на купівлю будиночка у подружжя не було, тільки завдаток.

У банку кредит їм не дали. Як добре, що відгукнувся товариш, який і позичив гроші.

- Кущі та зарослі біля хати розчистили, навели скрізь лад, ремонт зробили, - розповідає гончар. - У Стольному народився й наш Льоня. Нинішнього вересня він піде вже до другого класу. Також тяжіє до творчості, любить ліпити свищики з глини... Синок - моє продовження!

Олег Луцук дуже любить дітей. У самого їх четверо. Троє вже дорослі, Леонід найменшенький. Між найстаршими близнючками й наймолодшим сином різниця аж 22 роки.

- Я одружений втретє, моя Наталія - найкраща в світі жінка! Працює завідуючою дитячого садочка в сусідньому селі. Крім нашого спільного сина, у неї ще двоє дітей. Живемо всі разом великою щасливою сім’єю!

Трьох досвідчених рибалок перевершив хлопчик

Ще рік тому майстер Луцук тримав велике господарство: кіз, поросят, кролів, бройлерів. Повернувшись із сонячної Одеси, куди покликали друзі попрацювати на гончарному колі, вирішив трохи змінити свій побут.

- Приїхав і кажу дружині: «Давай жити легше! У світі стільки всього цікавого».

Від живності відмовилися, обробляють тільки город і господарюють у садку. А ще ж майстру до душі тихе полювання. Він не лише завзятий грибник, а й рибалка.

- Якось зібралися з Льонею, тестем та товаришем на день рибалки на річку, - розповідає. - Готувалися заздалегідь. Приїхали з усією, як кажуть, амуніцією. Ну, думаю, зараз я всім покажу вищий пілотаж! І що видумаєте! Трьох досвідчених рибалок перевершив мій маленький син! Двічі спінінг закинув і витяг з води дві величезні щуки. А ми - дядьки - нічого. Ось так!

«Мої учні “ найкращі!»

Олег Луцук про кожний глиняний виріб може розповідати й розповідати. У майстерні -а почесному місц багато літ красується справжня гордість - керамічна робота «Воли» колишньої учениці Катерини Шило з Чернігова (до Стольного майстер працював у Центрі народних ремесел в обласному центрі). Витвір береже й дуже дорожить ним.

- Згадую Катю як дуже здібну й талановиту дівчину, - з гордістю каже гончар. - У неї було дуже багато ідей і чудових виробів. Ось із цим горщиком з шамотної глини, оздобленим парою волів, вона здобула перше місце на Всеукраїнському конкурсі «Знай і люби свій рідний край». А взагалі мої учні завжди активні й перемагають. Але відслідковую таку закономірність: чомусь під час обласних виставок-конкурсів посідаємо другі місця, а ось на всеукраїнських - перші. Як таке можливо?.. Та в одному я упевнений: мої діти - найкращі!

Учням гуртка, а його відвідує понад шістдесят школярів з першого по одинадцятий клас, цікаво виліплювати і свистунці у вигляді коней, корів, кіз, пташок.., і працювати на гончарному колі. На очах у дівчаток і хлопчиків виростають спочатку, нехай трішки нерівні, десь з недоліками горщики, чашки, вази... Вже згодом роботи майже не порівняти - вони рівненькі, гладенькі, аж дзвенять! Найбільша радість для керівника гуртка Олега Луцука - бачити своїх вихованців задоволеними й щасливими. А коли це так - майстер працює недарма.

Гончарне коло - вже не мрія.Реальність!



У шкільній майстерні стоїть п’ять гончарних кіл. Останнє, про яке мріяв майстер, з’явилося на початку літа. Це подарунок Менської районної ради.

- Купити його мені обіцяли, мо’ половина депутатів українського парламенту. Але ніхто так цього й не зробив. Може, сума - двадцять тисяч - їх усіх налякала? - жартома і всерйоз каже пан Олег. - А ось наші районні обранці - молодці! Подбали, за що їм велика вдячність. Тепер ми матимемо більше можливостей, адже гончарне коло легке у користуванні, і вчитися на ньому одне задоволення.

«Вогняна» скульптура

- Скоро Мена відзначатиме День міста. А щоб це свято запам’яталося менянам і гостям, планую зробити «вогняну» скульптуру. В області за це ще ніхто не брався. Я - теж, але треба ж колись починати, - посміхається. - Знання у мене є, все інше має вдатися. Що саме зображуватиму - поки невідомо. Правда, обійдеться це диво місту недешево - десь десять тисяч гривень. Глина потрібна спеціальна, вогнетривка. Скульптура може бути заввишки від одного до двох з половиною метрів. Висока й порожня. Можливо, частину виготовлю у Стольному й привезу. Мені ще потрібно знайти собі помічників, адже і матеріал треба підносити, і воду. Навіс якийсь зробити, бо ж і стерегтиму витвір уночі на площі, - розповідає з захопленням. - За день зробити хіба встигнеш?! Кожен етап - це час. Коли скульптура висохне, обгорну її спеціальним матеріалом, а далі - найцікавіше. Температура в печі розжарить глиняну масу - і мій витвір запалає. Це неймовірне видовище!

Народний образ

Кераміка Олега Луцука - екологічно чиста. Але люди її купують переважно для декоративних цілей, рідше застосовують у побуті. Бо ж глинянні чашки, глечики, пательні, чайники не покладеш до посудомійної машини, не можна використовувати й миючі засоби. Лише тепла водиця і трішки соди. А потім ще добре просушити на повітрі, а ліпше на сонці.

- У мене тут всяка всячина: макітри, кухлі, підсвічники, декоративні вазочки, горщики для квітів, ось ці з дірочками для орхідей. А ось вперше зросив на замовлення таджин - велика сковорода з високою конічною кришкою. Цей посуд нетрадиційний, але вже хочеться чогось нового, незвичайного. Тут гладишки, а це.. - дістає з полиці, - чайник у вигляді слона. Тут і вовчик з відомого мультфільму - «Жив-був пес...», що під весільним столом казав: «Шас спою...» Знаєте, у мене тут радіо є, якось слухав засідання Верховчої Ради і так мені захотілося ось цьому чайнику роги причепити. Причепив! А то роблять з нас козлів! Посудина тепер ця - як образ українського народу.

Легкий екстаз

Посуд та інша гончарна «чудасія» ідеально гладенькі й відполіровані. До речі, глиняні речі не пропускають вологу, або, як каже майстер, не потіють. У глечиках та чашках молоко довше зберігається свіжим і навіть стає смачнішим.

Скільки ж потрібно часу, аби отримати, приміром, готовий кухлик? Виявляється, чимало, не день і не два, а цілий тиждень.

- Закрутити - це кілька хвилин. А ось поки висохне, далі - «відвідини» печі... Люди думають, що це все так: пом’яв глину, покрутив коло й готово! Та насправді... Ось самі спробуйте...

Спробувала. Нелегка ця справа. Треба мати силу в руках, щоб глину втримати у центрі. Поки коло крутилося, я руки у воду мочила, легенько торкалася стінок свого майбутнього горщика. Він, правда, вийшов кривенький, та то пусте! Головне, що я на собі відчула, яке ж воно оте задоволення від гончарства.

- Коли глина підіймається на гончарному колі - словами це не передати, ніби легкий екстаз, - розповідає майстер. - Такий собі своєрідний секс. І це насправді дуже круто! Отож можна сказати, що я щодня багато разів саме цим і займаюся, - посміхається майстер.

Глину Олег Луцук замовляє кілька разів на рік у Слав’янську на підприємстві «Керамічні маси Донбасу». Доставляють щоразу не менше, ніж пївтонни. З неї крутить і ліпить вироби для себе, друзів, знайомих та для продажу. Ну, й обов’язково з цією глиною працюють діти під час занять. До речі, відвідування гуртка й матеріали для учнів тут безкоштовні.

Кіно

У гості до Олега Луцука в Стольне хто тільки не приїздив! Відомі й не дуже. Навіть фільм про його майстерню відзняли. Аж два! Кіномитці були не з України, а із закордону - Аргентини й Німеччини. Люди й донині не можуть забути веселих зйомок під час масовок, а також, як квадрокоптер з камерою над їхнім селом кружляв.

- Ой, це така велика подія була! Стольненці, мабуть, так ще ніколи не співали й не танцювали.

Чарівна мелодія і кінський хвіст для бугая

Гончар Олег Луцук не лише виготовляє з глини свищики, а й навчився на них грати.

- Досконало можу виконати три пісні, - продовжує чоловік. - Якось перед концертом вирішили з односільчанином, добрим товаришем Валентином Журавлем, що грає одразу на кількох інструментах, виконати «Несе Галя воду...». Репетиція тривала усього п’ятнадцять хвилин, а успіх був шалений. Кожен куплет пісні звучав у різних тональностях і грав я на семи свищиках.

До речі, герой сьогоднішнього матеріалу - це той самий чоловік зі Стольного, який дістав кінський хвіст для бугая, що виготовив чернігівський майстер музичних інструментів Олександр Бешун для популярного гурту ONUКА.

- Коней у Стольному вистачає, - з посмішкою каже пан Олег, - отож проблем, де дістати хвоста, не було. Домовився з товаришем, який і дозволив його гривастому зачіску зробити.

Десять днів

Мабуть, потрібно ще сказати, що Олег Луцук ніякої освіти не має, вчився тільки в школі. А ким лишень не працював: і слюсарем, і будівельником, монтажником радіоапаратури, трактористом, жерстяником, обвалювальником м’яса... Мав колись навіть власну сувенірну крамничку. А потім у нього виникло бажання працювати самому з «живим» матеріалом - глиною. У Центрі ремесел в Чернігові, куди він ходив вчитися ліпці, звільнилася посада майстра, й Олегу Луцуку запропонували її посісти. З умовою, що оволодіє гончарну справу упродовж десяти днів.

- Ніхто особливо у це не вірив, навіть об заклад побився, -згадує стольненець. - Я зателефонував знайомим майстрам і вирушив потягом на навчання у місто Соснівку Львівської області. Було дуже важко, але я довів усім, хто сумнівався, що, маючи неабияке бажання, можна досягти чого завгодно. І рівно через десять днів зробив більш-менш пристойного горщика.







Лариса Галета, "Деснянка" №34 (667) від 24 серпня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: