Григорій Данько: Найвище моє звання - «Почесний громадянин Чернігівської області»

Вівторок, 24 січня 2017 18:42 | Переглядів: 3698

Григорій Данько став почесним громадянином Чернігівської області восени минулого року. Депутати обласної ради одноголосно проголосували за його кандидатуру. Дійсно, особистість Григорія Володимировича добре відома в українському спорті, хоча публікації про нього в місцевих ЗМІ за останній час не зустрічалися.

Григорій Данько - спортсмен і тренер з вільної боротьби, чемпіон України та СРСР, володар Кубка світу (1981). Зараз - професор, завкафедрою спортивних єдиноборств та силових видів спорту Національного університету фізкультури і спорту України. Також Григорій Данько вже третє скликання депутат Чернігівської обласної ради. Про спорт, громадську діяльність та сім'ю – читайте в нашому інтерв'ю.

Довідка: Народився 25 жовтня 1956 року у м. Бахмач Чернігівської області. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «водопостачання та каналізація» (1980), Київський державний інститут фізичної культури – спеціальність фізична культура і спорт (1988).
Спортивні досягнення – майстер спорту міжнародного класу, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури та спорту України.
Автор 20 наукових праць, серед яких навчальні посібники «Фізична підготовка борців» (2004) та «Вольная борьба» (2011).
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2008) та орденом «За заслуги» ІІ ступеня (2013).

Григорій Данько з учнем

Григорію Володимировичу, усе Ваше життя пов’язане із спортом. Які досягнення є найбільш вагомими?
Так склалося, що я був відзначений у спорті і в часи СРСР, і незалежної України. Маю відзнаки від усіх президентів України, але найвища моя нагорода – звання «Почесний громадянин Чернігівщини», бо мої досягнення визнали земляки. Під час грудневої сесії облради отримав посвідчення під номером 8. Це перший випадок, коли такої відзнаки удостоєний чинний депутат обласної ради. Хочу сказати, що прагну бути патріотом Чернігівщини, тому ця відзнака найбільш цінна для мене.

На сесії Ви говорили, що передасте кошти, які передбачає це звання, дітям?
Так. Якраз на свята передам гроші дітям Батуринської школи-інтернату для придбання спортивного інвентарю. Адже спортивна активність стимулює і розумовий розвиток. Батурин - близький для мене, адже там у рідні пройшло все дитинство. Влітку від Бахмача на велосипеді – зовсім близько. І нині у мене є будинок у Батурині – дача, де відпочиваємо родиною.

Як загалом оцінюєте розвиток спорту у нашій державі? І не тільки професійного, а й масового?
Я однозначно можу сказати, що в Україні з боку держави розвитку спорту приділяється недостатня увага. Чомусь, якщо економити, то представники влади хочуть це зробити на спорті – і спортсменах, тренерах. А загалом, недостатньо уваги і розвитку масового спорту. У школах постійно скорочуються уроки фізкультури. Я пам’ятаю, що були прикрі трагічні випадки на уроках фізкультури.
Ймовірно, не варто, щоб там були нормативи, не варто робити спортсмена із кожної дитини. Але достатня фізична активність вкрай необхідна для повноцінного розвитку дитини, у тому числі інтелектуального. Не для нормативів, а для задоволення мають бути уроки фізкультури, ігри у футбол, волейбол. Приміром, у Швейцарії доводилося спостерігати, що діти початкової ланки позаймалися на уроці, потім вийшли на вулиці – у них час для рухливих ігор. Далі знову заняття, і знову – фізична активність. У нас зараз доводиться констатувати, що діти і підлітки більше проводять часу за комп’ютерами, різними гаджетами, а не за заняттями спортом чи навіть елементарними прогулянками на свіжому повітрі.

Що робите Ви особисто для розвитку фізкультури і спорту? Можливо, є певні ініціативи, які хочете реалізувати як депутат обласної ради?
У мене у Бахмачі є невеликий спортивний зал. Діти там можуть займатися безкоштовно. Хочу, аби вони виросли сильними фізично та духовно. Не дуже приємно, коли хлопці-підлітки жодного разу не можуть підтягнутися на перекладині.

Мені видається, що це не зовсім правильно, адже це майбутні захисники нашої землі.
Як депутат обласної ради, голова відповідної профільної комісії відстоюю підвищення вартості харчування спортсменів на зборах. На сьогодні ця сума у нашій області становить 30 грн. на день. І інших регіонах досягає – 100-120 грн. на день. Я порушив питання щодо перегляду вартості та відповідного збільшення, бо зараз за 30 грн., мабуть, вийде тільки чашка кави.
Ще ініціюю будівництво у Бахмачі сучасного спортивного комплексу. Розраховую, що зможемо залучити кошти не тільки районного бюджету, а й з інших джерел. Дуже хочу, аби ця ідея стала реальністю.

Григорій Володимировичу, чи уявляєте Ви своє життя без спорту?
Ні. Я «хворий» боротьбою, це мій «наркотик». Якщо 2-3 дні не виходжу на килим, то погано себе почуваю. Спорт допомагає бути молодшим і фізично, і духовно. До речі, якось нещодавно на зборах у Туреччині, коли я тренувався із учнями, колеги з Китаю почали запрошувати відвідати їхню країну. Я відмовлявся, говорив, що з віком уже не так легко подорожувати, особливо у далекі країни. Китайці здивувалися, коли дізналися мій вік. Вони були впевнені, що я на 15 років молодший.

У вас склалася спортивна сімейна династія.
Так, мій син Тарас - теж спортсмен. Бронзовий призер Олімпіади у Пекіні (2008). Але мушу визнати, що у спортзалі відносини батько-син не працюють. Я ніяких послаблень йому, як сину, нікому не давав. Навіть сварилися із дружиною, коли Тарас скаржився матері за надмірну вимогливість. А я завжди говорив і говорю, що спорт – це праця, щоденна наполеглива праця. Формула спортивного успіху проста – 10% таланту, що дається Богом чи природою людині, і 90% праці. Тільки у такому випадку можна досягти високих результатів.
Тарас у дитинстві займався різними видами спорту, у підлітковому віці зацікавився вільною боротьбою. Ще старша донька Поліна має свої успіхи у спорті – майстер спорту з тенісу.

А як у Вашій родині традиційно відзначаються новорічні свята?
Ми з дружиною виховали четверо дітей, уже маємо 5 онуків, наймолодшій онуці 3 місяці, найстаршій – 12 років. Новий рік і Різдво для нас – це домашні свята. Збираємося усі разом, приймаємо родини дітей удома, або відвідуємо їх. Для мене особливо важливо на ці свята збиратися разом, усією родиною. У час свят і не тільки хочеться побажати, аби в Україні закінчилася ця клята війна (хоч її так не називають), щоб припинили гинути наші хлопці і мирні жителі, щоб в Україну нарешті повернувся мир. І звичайно, міцного здоров’я усім, добра та щастя.

Ярина Мирославська