Вирізали грудь, міжхребцеву грижу, маткову трубу, апендикс, гланди

66-річна Тетяна Шило з села Покошичі Коропського району пережила шість операцій. Жінці видалили грудну залозу, оперували з приводу міжхребцевої грижі, позаматкової вагітності, апендициту, викривлення носової перетинки. Мужня жінка не здається. Не втратила віри у себе, доброти, радості життя.


Тетяна Шило: "Протез фіксується у ліфчику"

Замість правої молочної залози — протез

— Ось він такий, — Тетяна Панасівна розгортає марлю і показує округлий силіконовий виріб. — Вставляється у чашечку спеціального ліфчика.

Замінник груді і бюстгальтери до нього видають безкоштовно.


Грудний силіконовий протез

Беру протез у руки — важкий.

— А що робить? — зітхає жінка. — Носимо, тягаємо. Важкуватий, особливо якщо на городі працюєш. Натирає. Як зробили операцію, не було протезів. Шили торбочки, у них льон клали, у ліфчик вставляли.

Орган видалили 20 років тому, у 1995 році, перед 8 березня.

Перед цим жінка травмувала груди.

— Чоловік кидонув, і я ударилася правим боком грудей об дерев’яну ручку дивана, — пригадує. — Заміж вийшла за удівця. Старший на 12 років. Трудоголік. Прижимистий.

(Поліна Казанцева, жінка з двома ампутованими молочними залозами, розказувала, що її штовхнув чоловік і вона ударилася груддю об комод. Після травми виникла пухлина. Про цей випадок «Вісник Ч» писав у січні 2013 року).

Можливо, відіграла роль спадковість. Маму Тетяни Панасівни теж направляли в онколікарню. Із грудей були виділення. Не поїхала, перехрестилася і сказала: «Що Бог дасть, те й буде». До 88 років прожила.

У Тетяни Панасівни виділень із молочної залози не було, але з’явилося ущільнення.

— Якщо милася й витиралася, боліло, — розповідає. — Наче сливка продовгувата на грудях. Тверда. Помітила її після позаматкової вагітності, у 1994 році. Головним лікарем Сосницької райлікарні тоді був мій однокласник Олексій Пилипенко. Його дружина Людмила Василівна — гінеколог. Вона і Віктор Богдан зробили операцію. Людмила Пилипенко каже: «Такі спайки з правого богу, давай поставимо спіраль».

Поїхала виймати спіраль. Перший раз не витягли. Дали мені наркоз, теж не витягли протизапліднюючий засіб.

Спіраль видалила у Чернігівському онкодиспансері лікар Тамара Косач.

В онкологію направили сосницькі гінекологи. Коли клопоталась про видалення спіралі, поскаржилася на ущільнення в груді.

В онкології діагностували рак.

У Тетяни Панасівни замість правої груді — повздовжній шрам, 14 стібків, між ними відстань до сантиметра. Це не страшно. Зате вона жива.

— Пам’ятаю, чергу зайняла в онкодиспансері, — пригадує Тетяна Панасівна. — Поруч стоїть жінка, немолода вже, і каже: «Мені зробили відразу велику операцію, і нічого, я жива, у санаторій хочу їхати. А от одна нервувала, плакала,
вимагала від лікаря, щоб грудь видалили частково. Я її зустріла, вона схудла, їй погано. І повторно їй зробили операцію велику».

Оперував Василь Костюк.

Рука відразу не гнулася, — продовжує. — Розробляла. Раз опромінили, перед операцією. Сідаєш, і на грудину направляють промені. Раз хімію прокололи. Різні люди по-різному хіміотерапію переносять. Щоб мені було дуже погано, не сказала б. Нудило. Розбитість. Я лежала.

— Приїхали додому, що чоловік ваш?

— З ним після цього розлучилися. Злякався, що доведеться мене доглядати чи ховати, чи по лікарнях їздити. Я зрозуміла, що я в Авдіївці Сосницького району, де ми жили, не потрібна. Пішла на квартиру. Із 1995 року я сама, без нікого і без нічого.

Після операції я не стала гіршою. Почав знову залицятися. А я сказала: «Ні, Андрію. Я тоді не треба була, тепер не прийду».

Він уже помер.

Міжхребцева грижа: ні лягти, ні сісти

Проблеми з хребтом відчула у 2000 році.

— Ліва нога не слухалася, — розповідає. — Боліла. Лікар спочатку казав, щоб парила кропивою. Запарювала узимку сушену (для худоби), весною — молоду кропиву.

Треба було шкарпетки надягти, а я ногу не можу підняти. Дійшло до того, що картоплю садили, а я — ні кидати, ні загрібати. Терпіла страшні болі. Лягти не могла. Сиділа на дивані, подушки клала перед собою і лягала. Засинала, голова в подушки опускалася, я задихалася, не могла повернутися навіть на бік.

У Авдіївці лікар Колівошко поклав ниць і каже: «Ану кашляніть. Стріляє-у ногу? У вас міжхребцева грижа». Дав направлення у Сосницю до Руслана Литвиненка. Він направив на Чернігів. Сказали: «Вам тільки операція. У вас такий величезний розрив між хребцями». У черзі до лікаря сусідка каже: «Не йдіть, тут таке роблять. їдьте краще на Київ». А я ледь стою і думаю: «Що ти до мене пристала! Мені аби куди! Хто мене повезе на Київ, де у мене такі гроші?»

Операцію робив Анатолій Андреєв. Я нічого не боялася. Мені було однаково. Ні стояти, ні лежати не могла.

Два дні перед операцією у куприк уколи робили, щоб знеболити.

Під час операції мене виводили і пропонували відкашлятися, щоб побачити, чи реагує нерв.

Викидень, позаматкова вагітність: болів живіт

Дітей у Тетяни Панасівни нема.

— У Покошичах, ще як тільки одружилися, вагітності було, з половину, виник самоаборт, — пригадує. — Їздила в Авдіївку на роботу. Ожеледиця була. Доводи-
лося добиратися на попутках. Приїхала, живіт почав боліти, на низ тягти. «Швидка» забрала мене на Сосницю. Уночі викидень полупився. Я зранку встала, воно випало.

Завагітніла удруге. У 1989 чи 1990 році.

— Корову подоїла і на велику силу прийшла від корови, — продовжує. — Сильні болі були у животі. В Авдіївську лікарню мене привезли, на топчані поклали і сказали: «Це позаматкова». Виділення темні пішли, а перед цим мазалось. «Швидка» привезла у Сосницю, увечері. Праву трубу вирізали. Ліву залишили.

Третій раз вирішила з вагітністю не ризикувати.

Апендицит: мамкала під час операції

— Ще коли 10 клас закінчувала, думали, апендицит, — розказує. — Схопив правий бік. З’ясувалося, запалення по-жіночому. У Понорницькій лікарні прокололи протизапальне.

У студентські роки(вчилася у Полтавському педінституті) у 1975 році, мабуть, було загострення запального процесу. Та вирізали апендикс.

— Новий рік, сесія, батько свіжини привіз, — продовжує. — А мене схопило. Думаю: «Наїлася шкурок». Сусідка Оля Шепітько, вона у медичному вчилася, викликала «швидку».

Зробили апендицит під місцевим наркозом. Мамкала під час операції, так боляче було. Довго робили, бо він (апендикс) кудись, казали, аж під пуп заховався, довелося витягати. Показали таке довгеньке.

Після операції лікар запитав: «А у вас по-жіночому все нормально? Не так апендицит давав біль, як придатки з правого боку» Добре, що апендикс видалили. Не думала вже у подальшому, чи апендицит, чи придатки.

Чому запалення розвинулося? 1968 рік. Вожатою у Покошичах працювала. Восени тракторами на Короп їздили. Поверталися назад. Та загрузли. Мені тоді »мама перший раз чоботи купила, угорські. Каблучок і без замка. Перший раз взула. Приїхала додому, ноги померзли. Віктор, брат, тоді працював на спиртозаводі у Крисках. Спирт водився у нас. Спиртом мене витирали. Мама чобіт не стягне. Вітя каже: «Я візьму ножа і розріжу». — «Ні-ні, Вітю!» Чобітки розпарювали окропом, щоб зняти.

Коли вчилася у Полтаві, на 3 курсі, на квартирі жила. Туалет був надворі. Холодний — страшне як піддимало. Простудилася.

Рівняли носову перегородку: слиз у гортані, біль у лобі

В обласній лікарні у 1998 році перегородку у носі рівняли.

— Дійшло до того, що згустки слизу йдуть через гортань, — зітхає. — Я навчилася перехоплювати їх. Уночі шматочок хліба біля себе клала. Бо прокидаєшся, ніби клеєм у носоглотці змазано. Треба гарячого випити, хліба проковтнути.

Зарплат не давали у 1998 році. Я прийшла у Сосницьку адміністрацію. А секретар каже: «Не приймаємо». Говорю: «Я звідси не піду. Не приймуть сьогодні, приймуть завтра». У мене направлення у лікарню і ні копійки грошей. Прийняли Г гроші виплатили.

Під місцевим наркозом Анатолій Собкевич оперував. Молоточок, стамесочка, як для робіт по дереву.

Такі болі головні були у лобній частині. Як вирівняли, усе минуло. А це знову мокрота починає йти через гортань.

Вирвали гланди

— Гланди вирізали після 3 класу у Новгороді-Сіверському. Часто закладало горло. Ковтати не можна було. Мама повезла мене у лікарню. Посадили у крісло. Прив’язали. Голову руками медсестра тримала. Рвали сидячи. У роті не кололи, а чимось пирскали. Перші дні плюнеш, а воно — слина, кров, тягнеться геть усе. Перший день нічого не їла.

Я малою взагалі погано їла.

У 9 місяців перехворіла двостороннім запаленням легень. Гнійнички були по руках. Батько 1910 року народження. Пройшов війну. Його знайшли серед мертвих. Була осінь. Перемерз дуже. Може, мені недужа кров передалася.

Високий тиск: вогняні дуги перед очима

— Років чотири тому було запалення легенів, — сумно зітхає. — Два роки тому лежала у кардіологічному диспансері. Аритмія. Зараз грошей на лікування назбирати не можу. Були кози, індокачки. Зерно дорожчає, купити не можу. Пенсія 1450 гривень. Паю нема. Тримаю 10 курей і 11-й — півень.

Якось уранці встала. Відчуваю, що мені важко. Кажу собі: це я перевтомилася. Ляжу, день лежатиму. Задрімала, встаю, мені погано. Почало нудити. А тоді вогняні дуги, стріли перед очима. Почалася блювота. Усе пливе перед очима. Я взяла телефон, по стінці вийшла у веранду, найшла у телефоні Валю Сідько, нашу медсестру. Вона так швидко обізвалася: «Чекайте, відкривайте усе». Я по стінці добралася до дверей, відчинила, а сама по дверях упала додолу. З тілом щось таке усередині робиться. Плющить мене. Чи умираю, не зрозумію. Медсестра поміряла тиск. Під 300. У Понорницю в лікарню привезли. Одійшла.

Гіпертонічний криз був, мабуть, і раніше.

Мама померла у 2010 році. Перші 2 тижні я відпочивала, два роки вона сиділа, два останні роки лежала. А тоді почала журитися. Плачеться мені, пішла пульсація у лівий бік, піднявся тиск. Уночі мені стало погано. Чую: хлоп — клямка вгору. Відчиняються двері. У мене волосся дибом стало. Прочинились двері, і тиша. Коли чую голос Асі, кішки. Упустила її. Вона залазить, лягає біля мене і ніби обнімає. І мені полегшало. Обняла кішку, сльози капають на неї. Кажу: «Асю, а що буде з тобою, якщо я здохну». Якось, теж уночі, стало погано. Ася мене лапами будить. У мене дві кішки — Ася і Дашка. Дашка старіша. Ревнує до Асі.

Як побороти хвороби?
Поради Тетяни Шило

- Прислухатися до себе. Уміти відчувати свій організм. Особливо якщо є схильність до хвороб. Потрібно перевірятися. Жінкам у мамолога бувати, у гінеколога.
- Бути між людьми.
Робота у школі — класоводом, вихователем — допомогла мені витримати операції. Якби була сама у чотирьох стінах, більше б журилася.
- Працювати.
Я помідори любила вирощувати. Було і по 140 стебел. До 90 виростила у цьому році.
- Родичатися.
Я з братом у добрих стосунках, з племінниками. З ріднею далекою і близькою.
- Уміти забувати.
Пройшла операція — я стараюся її забути. Не тримаю у голові. Щоб уміти забувати, треба жити сьогоднішнім днем, завтрашнім. А не учорашнім.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №2 (1601), 12 січня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: