«За сина народили чотири дівчинки. Будемо міняти дочок на зятів»

У родині 36-річного учителя фізкультури Сергія та 30-річної медсестри Ольги Колешень з Мезина Коропського району четверо дівчат. Найстарша 10-річна Каріна вже ходить до п’ятого класу, Яринка — у перший, Цвітані у січні буде три, найменшій Богданці дев’ять місяців. І кожного разу подружжя сподівалось на хлопчика. — За сина народили чотирьох дівчат, — сміється Ольга. — Тепер уже досить. Будемо міняти дочок на зятів.



Дуже пахли мандарини

І Ольга, і Сергій з багатодітних родин. Обидва молодші у сім’ї. У Олі два старших брати. У Сергія — сестри.

— Нашим батькам більше щастило. Вони все-таки діждались: одні хлопчика, інші — дівчинку, — жартує Оля. — А ми ні. І у чоловікової сестри троє синів. Отака генетика.

З першою Каріною ще на екзамени ходили. Я тоді Новгород-Сіверське медичне училище закінчувала. У Новгороді і народжувала. Тоді обстеження показало: буде дівчинка. Зраділи дуже. Це ж первісток, хто вийде, той і добре.

Під час трьох наступних вагітностей УЗД не показувало, хто в животику. Маля відверталося. До останньої миті був сюрприз. Головне, щоб дитятко здорове.

— А серце не підказувало? Чи прикмети які. Кажуть, за дівчатами солоденького хочеться.

— Мені весь час хотілося яблук. Мабуть, нестача заліза, — пояснює Ольга. — А ще дуже пахли мандарини. Бо дітки у мене зимові.

— Як імена обирали?

— Хотілось незвичайні, щоб у селі таких не було. Старшу з чоловіком називали. Яринку вже з Каріною. Спитали: чи подобається ім’я. Оцінила. І так далі. Ім’я Цвітана знайшли по Інтернету. Воно слов’янське. Так більше у Болгарії називають. Ніякого зв’язку. Просто до душі.

— Мабуть, зручно. Одна за одною доношують.

— На Каріні все горить. Швидка дівчинка. Тож у кожної, вважай, свій одяг. Як не сутужно, стараємось. Вже як дуже красивий наряд, то переходить до молодшої.
Троє старших, як і належить дівчаткам, люблять чепуритися, перед дзеркалом крутитися. Приміряти платтячка, спіднички.

Усі як моделі, — нахвалює. — Високі, в тата. Старша вже мене наздоганяє.

Сергій з ними займається спортом, аби були стрункі. Вони і у футбол ганяють, і кроси бігають.


Сергій та Ольга Колешні

«Старших у школу — з меншими воюємо»

Колешні живуть на в’їзді у село. Повз двір асфальтова дорога. Кажуть, є асфальт — є цивілізація. Хата наче на горі. Великий будинок з окремим господарським двором. Тримають хазяйство. У домі пахне випічка (господиня поставила пиріг у духовку) і працює пральна машина.

— Старших двох у школу відправили, тепер з меншими воюємо, — жінка тримає на руках молодшу Богданку. — Яринка пішла у перший клас, ще й шести років не було. Так хотіла вчитися! Наче справляється, їздять у сусідню Свердловку (зараз — Деснянське), бо нашу школу пару років як закрили. Був і садочок. Цвітанку б відправити. Теж уже не працює.

Школярки наші встають о сьомій. П’ять хвилин вдягнутись. Потім косички-хвостики. В обох довгі коси. Каріні з трьох років ще жодного разу не стригли. Поснідали — і на шкільний автобус.

Тато теж на роботу. Він у Студинці Новгород-Сіверського району в школі працює. Це недалеко, та дороги немає.

Ми ж з Цвітаною та Богданою хазяйнуємо цілий день.

— І як ви з усім справляєтесь? — дивуюся. Дівчатка чистенькі, у платтячках. У хаті прибрано.

— Дякуємо бабусі. Вона з хазяйством допомагає, поки я з малечею. Та й Карінка з Яринкою дорослі. І поприбирать можуть. Помічниці. А влітку взагалі добре: старші менших глядять. Так і справляємось.

Ольга після закінчення училища майже десять років не виходила з декретної відпустки. Після Карінки півтора року працювала медсестрою у Понорницькій лікарні. А потім знову у декрет.

— На себе час лишається?

— Хай уже підростуть. Тоді і про себе подумаємо, — махає рукою жінка.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №49 (1596)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: