Аварія зруйнувала життя

Вони познайомилися у міліцейській учебці. Максим Ковшов і Олеся Малахова.

Весілля планували на початок літа. Та їхні плани порушила аварія.


Максим і Олена в день весілля

«Вже не вірю у справедливість»

Біда сталася серед білого дня 30 травня 2013 року у селі Печенюги Новгород-Сіверського району. Нині Максим інвалід. Його покалічили, а покарання так ніхто і не поніс. І це ятрить душу всій родині. Чоловік не може знайти підходящу за станом здоров’я роботу. Якщо ж і вдається знайти вакансію, як тільки роботодавці дізнаються про перенесені Максимом травми, відмовляють під різними приводами. А йому лише 25 років. Неспроможність повноцінно утримувати сім’ю гнітить чоловіка. Він усвідомлює, скільки б батьки не допомагали, має заробляти сам. Росте син Нікіта, нині йому трохи більше двох років. Максиму не можна нервувати, але як не понервуєш, коли судова тяганина виводить з рівноваги.

— Я вже не вірю у справедливість, — каже Максим. Він пам’ятає, як їхав з сестрою і те, що не був увімкнений поворотник в автомобілі, який він обганяв. Саму аварію — ні.

— Син тільки-но почав службу у міліції, рядовим після учебки. Щодня їздити автомобілем з Печенюг до Новгорода-Сіверського і назад було накладно. Це ж майже 50 кілометрів, тому Максим купив мотоцикл «Ява», неновий. Витрати бензину на дорогу 2,5 літра, все ж дешевше, — розповідає 50-річний Анатолій Ковшов. — А ще син на той час навчався у глухівському педуніверситеті на заочному відділенні (до армії закінчив три курси стаціонару). В день, коли сталася трагедія, він був не на службі, а на сесії. Приїхав з Глухова. Зібралися обідати, та сестра Юля, їй нині 23 роки, попросила проїхатися селом. Минуло трохи більше тижня, як він придбав «Яву». Я сів чекати їх під двором на лавочці. Хвилин через 20 почув глухий звук. Я кинувся на той звук, це було за 200 метрів від дому. Доньку побачив на землі. Син був непритомний і хрипів. Автомобіль «ВАЗ-2106» Сергія Буркені стояв неподалік. Прибіг його свояк, вони радилися між собою, куди відігнати машину. Я сказав, щоб не чіпали до приїзду опергрупп. А сам подзвонив дружині, вона медик. Вона бігла так, що туфлі позлітали. З нею примчали і колеги, ФАП неподалік. Як з’ясувалося, водій Буркеня їхав від матері до себе додому попереду моїх дітей. І не ввімкнув поворот вліво. Син обганяв його, в цей момент автомобіль Буркені повернув, і стався удар. Дітей порозкидало. По правилах, йому їх треба було пропустити.


Анатолій Ковшов

Дев'ять днів у реанімації

— Кров, жах. Сина забрала «швидка». Стан був настільки критичний, що лікарі збиралися викликати санавіацію. Потім повезли так у Чернігівську обласну лікарню. Доньку почали спасати у Новгороді-Сіверському. Сина поклали до нейрохірургічного відділення. Гематоми в голові — дві великі. Дев’ять днів син пробув у реанімації у комі. Через п’ять днів привезли і доньку до Чернігова. У неї були закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, закриті переломи на руці і стопі без зміщення, забій правої нирки і хребта, посттравматичний пієлонефрит. Юля лежала на першому поверсі, Максим на другому. Я бігав, розривався між ними, — зітхає батько. — Добре, що на роботі дали відпустку на місяць. Я днював у лікарні, ночував на квартирі у товариша. Якби не допомога рідних і небайдужих людей, не знаю, як би ми з дружиною впоралися з бідою. Гроші на лікування Максима збирали у райвідділі міліції, у мене на роботі, у магазині в Печенюгах стояла банка. Хто скільки міг, стільки і кидав. Брат дружини живе на півночі Росії, прислав 80 тисяч рублів. Юля одужувала, а ось Максим ніяк. Лікарі не приховували, що наслідки травми позначаться на подальшому житті. Та ми тоді не задумувалися, що син може назавжди залишитися інвалідом. Головне було витягти його з коми. У нього були закрита черепно-мозкова і скелетна травми, забій головного мозку важкого ступеня, травматичний крововилив у голову, розрив нижньої повіки і крововилив правого ока.

— Коли грошей залишилося мізер, я до Сергія Буркені. Юля, моя донька, його кума. Хрестила його сина. І сказав Сергію: «Людиною будь, давай дітей витягати». А він: «Отвалі на хер».

Гірко стало на душі. А ще гірше, коли пішли чутки, начебто Буркеня хвалився односельцям: «Я краще гроші адвокату і суддям заплачу, ніж їм дам». Та Бог все бачить і воздасть кожному по словах і вчинках.

Після обласної лікарні сина перевели до відомчої міліцейської, потім тривала реабілітація, — продовжує Анатолій Федорович. — Дали другу групу інвалідності, через певний час — третю. Про повернення на службу і мріяти не варто. Добре, що дівчина не покинула нашого сина в найтяжчий для нього час. Через сім з половиною місяців після аварії, як тільки він став на ноги, вони одружилися. Сталося це 14 лютого 2014 року. На День закоханих. Дату спеціально не обирали. Такий збіг. Пишного весілля не було. Вечір у колі найближчих людей.
Спасибі Олесі, — втирає сльози Анатолій. Видно, він дуже вдячний невістці за підтримку. Олеся зараз кадровик Новгород-Сіверського відділу поліції.

З дисків пропали записи

— Витягли сина, вважай, з того світу. Перевели з реанімації. І тут з’ясувалося, що він втратив пам’ять. Не впізнавав ні мене, ні матері. Довелося брати сімейні альбоми і крок

за кроком відновлювати його спогади. Він навіть своєї дівчини не впізнавав. Ми плакали, єдина втіха була — живий. Поступово пам’ять поверталася. Та у його поведінці траплялося дивне. Він міг ні з того ні з сього їсти туалетний папір, раз випив зеленку. Навіщо? «Можливо, пити хотів», — пояснив син. Наша сім’я пережила і ці найважчі часи.

І тут з’ясувалося, що справу про ДТП вирішили зам’яти. Хоча мій син був тверезий і інспекція з особового складу все перевірила. Я писав і в поліцію, і в прокуратуру. Марно. Тоді поїхав на прийом до самого начальника облуправління поліції. Він мене вислухав, і врешті-решт справа зрушила з місця. Розслідували, передали до суду. Все це тяглося більше двох років. У Новгород-Сіверському суді судив Микола Наполов. Він по кілька разів перепитував у всіх свідків: «Кажіть, що ви бачили». До кожної дрібниці добирався. На суді виплило, що водій Буркеня ходив додому до одного зі свідків. Школяра з нашого села. І цей хлопець поміняв свої покази на його користь. Вчителька, яку викликали на суд, заявила, що учень схильний до брехні. Дві жіночки, свідки, одна з яких сусідка Буркені, теж частково змінили покази і теж на його користь. Чому? Можна лише здогадуватися. Та була експертиза з місця ДТП, медичні висновки. Свідчення доньки. І суддя 3 липня 2015 року виніс вирок. Буркені 4,5 року позбавлення волі з відстрочкою на два роки. А також виплатити моральну шкоду 50 тисяч гривень і 14637 гривень матеріальної. Та заплатити 4016 гривень за процесуальні витрати. Ми не жадали, щоб Буркеню засадили у тюрму. Хотіли лише справедливості. Тому і не оскаржували цей вирок. Його оскаржив прокурор, бо хотів, щоб Сергія Буркеню ще й позбавили права керування на три роки. І сам Буркеня подав апеляцію, бо вважає себе невинуватим, і каже, що поворотник у нього був увімкнений. Та, коли справа дійшла до Апеляційного суду, з’ясувалося, що записи на дисках, де покази, що Буркеня ходив додому до школяра, пропали. Зокрема, за 27 травня та 1 липня 2015 року відсутні. Чому записи зникли? Кому це було вигідно? У мене лише здогадки і припущення, — каже Анатолій Ковшов. — Та саме через брак цих записів Апеляційний суд скасував вирок і направив справу на новий розгляд у Новгород-Сіверський. Розглядати призначили нового суддю Владислава Чепурка. Згодом у справі з’явилася і нова експертиза, що повністю суперечить першій. По ній виходить, що швидкість мотоцикла була 81 кілометр на годину, і наш син не дотримався правил,
а не Буркеня. Свідки обвинувачення стали давати покази на користь Сергія Буркені. Таке враження, що куплені всі і вся.

Оскільки є дві експертизи, що суперечать одна одній, прокурор просив суд призначити третю — комісійну, незалежну (її проводять у Києві чи Харкові). Та суд відмовив прокурору. Наш представник просив суддю призначити незалежну автотехнічну експертизу. Та суддя Чепурко його клопотання не задовольнив. А от те, що просили підсудний і його адвокат, йшло як по маслу.

— Анатолію, чому так?

— Люди давно мені казали, навряд чого доб’єшся. У нього є зв’язки серед районного начальства, в суді.

Прокурор просив чотири роки. Суддя виправдав

20 жовтня у Новгород-Сіверському суді були дебати у справі Сергія Буркені. Прокурор просив суддю ще провести слідчі дії та експеримент, щоб перевірити слова двох жінок-свідків. Проте суддя відмовив, посилаючись, що вже дебати. Прокурор попросив для підсудного чотири роки позбавлення волі з відстрочкою на два і 150 тисяч гривень моральної шкоди та сплатити витрати лікарні за лікування Максима Ковшова.

І ось — зала судового засідання. В останньому слові Буркеня сказав, що не винуватий, вини не визнає, Правил дорожнього руху не порушував, і просив виправдати його. На моє запитання, чому свідки змінили свідчення на його користь, промовчав. Наступного дня суд виправдав 35-річного Сергія Буркеню.

— Цього варто було очікувати, — каже Анатолій Ковшов. — Я ж бачив, як проходив суд. Максиму важко говорити. Олеся підтримує чоловіка. Вона пригадує, як тоді, коли він був між життям і смертю і став інвалідом, знайомі, близькі відмовляли її виходити за нього заміж. Та вона не послухалася. Бо поставила себе на його місце, розуміла, що морально зрадити означало страшний удар для Максима.

Тепер у родини надія на Апеляційний суд. Там три судді приймають рішення, а не один.

— Звісно, можна купити всіх і вся, та Бога не купиш, — розмірковує Анатолій Ковшов. — Може, збіг, але влітку цього року я зайшов до лікарів у нейрохірургічне відділення обласної лікарні, а Буркеня лежав у реанімації на тому ж місці, де колись був і мій Максим. Не знаю, що з ним сталося, та, як бачите, нині здоровий.

Валентна Остерська, тижневик «Вісник Ч» №43 (1590)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: